Ухвала суду № 38020686, 01.04.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2014 р.Справа № 816/202/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2014р. по справі № 816/202/14

за позовом Полтавського міського центра зайнятості

до ОСОБА_1

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Полтавський міський центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 7924 грн. 48 коп.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з відповідача кошти в розмірі 7924 грн. 48 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2014 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на приписи Закону України "Про зайнятість населення, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Відповідно до вимог ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства дана справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що на підставі заяви від 14 вересня 2012 року та відповідно до наказу Центру зайнятості від 14 вересня 2012 року №НТ120914 відповідачу було надано статус безробітного, призначено та розпочато з 14 вересня 2012 року виплату допомоги у зв'язку з безробіттям.

Наказом позивача від 15 липня 2013 року №НТ130715 було припинено виплату відповідачу допомоги у зв'язку з безробіттям та припинено реєстрацію останнього в Центрі зайнятості у зв'язку із досягненням особою пенсійного віку .

Згідно довідки Центру зайнятості від 06 серпня 2013 року № 2767 за період з 14 вересня 2012 року по 15 липня 2013 року відповідачем було отримано допомогу у зв'язку з безробіттям в розмірі 7924 грн. 48 коп.

06 серпня 2013 року позивачем було видано наказ за № 249 "Про повернення допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1.".

Оскільки відповідач кошти в 15-денний строк з дня отримання копії наказу від 06 серпня 2013 року №249 та листа від 12 серпня 2013 року вих. № 03-2873 добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з правомірності та обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі -Закон) Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду.

Частиною 2 статті 12 вищевказаного Закону передбачено, що функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Згідно ч.1 ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що як правило приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.

Також відповідно до підпункту "б" пункту 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство".

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Колегія суддів зазначає, що обов'язок щодо повідомлення про обставини, наявність яких впливає на отримання статусу безробітного та виплату відповідної допомоги, покладено саме на заявника (особу, яка звертається до органу зайнятості населення із заявою про визнання безробітним).

Відповідно до п. 5 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року №60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року №7-1, передбачено, що перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом співставлення наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії НОМЕР_1 позивачем було виявлено факт реєстрації відповідача як фізичної особи - підприємця, про що було складено відповідний акт від 06 серпня 2013 року №308.

Згідно з абзацом 1 частини третьої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Оскільки станом на серпень 2013 року відповідача було знято з обліку в Центрі зайнятості у зв'язку з досягненням пенсійного віку, позивачем було прийнято рішення про вчинення заходів щодо повернення відповідачем коштів, виплачених останньому як допомога у зв'язку з безробіттям.

Дане рішення було оформлено наказом від 06 серпня 2013 року №249.

Щодо посилання відповідача на те, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.09.2011 року по справі №2а-1670/5539/11, припинено його підприємницьку діяльність, а тому він має право на отримання статусу безробітного, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на момент здійснення державним реєстратором відповідного реєстраційного запису було врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 pоку (далі по тексту - Закон ).

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону (в редакції, що діяла момент виникнення та реалізації спірних правовідносин), суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичні особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи - підприємця для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Згідно ч. 5 ст. 49 Закону , порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи - підприємця, здійснюється в тому числі опікуном, піклувальником чи управителем майна, зазначеним у судовому рішенні, із застосуванням процедур, установлених частинами одинадцятою - двадцятою статті 47 цього Закону.

Відповідно до ч. 11 ст. 47 Закону , для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше закінчення строку пред'явлення вимог кредиторів, зазначеного у заяві про припинення підприємницької діяльності подає державному реєстраторові особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням;

- довідку відповідного органу доходів і зборів про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів;

- довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про відсутність заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове.

У відповідності до ч. 17 ст. 47 Закону за відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було надано доказів того, що на час набуття статусу безробітного ним надано державному реєстратору пакет документів, перелік яких визначено частиною одинадцятою статті 47 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Крім того, як вбачається з даних витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 600336, окрема реєстраційна дія державної реєстрації припинення підприємницької діяльності від відповідача як фізичної особи - підприємця в установленому Законом по державним реєстратором не здійснювалася

Отже, враховуючи вищезазначені приписи законодавства та дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в період перебування на обліку в державній службі зайнятості відповідач мав статус приватного підприємця.

Колегія суддів зазначає, що внесення до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців відомостей про судове рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, що не пов'язано з банкрутством, не позбавляє її обов'язку надати державному реєстратору перелік документів, для остаточного припинення підприємницької діяльності та внесення цих відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців.

Таким чином колегія суддів вважає, що під час перебування на обліку в позивача в якості безробітного відповідач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, а отже, відносився до зайнятого населення та не мав права на отримання допомоги у зв'язку з безробіттям, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача допомоги по безробіттю в розмірі 7924 грн. 48 коп. є обґрунтованими та правомірними.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду 12.02.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2014р. по справі № 816/202/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді Пянова Я.В. Чалий І.С.