Постанова № 38016378, 26.03.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/4592/13-а

26 березня 2014 року 18год. 30хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Новосад Микола Романович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: представник Боліщук Ігор Юрійович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: представник Бабак Людмила Василівна,

відповідача: представники Давидович Роман Олексійович, Шеретюк Ольга Олегівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державного підприємства "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача приватне підприємство - фірма "Алком", до Державної фінансової інспекції в Рівненській області про визнання дій неправомірними та визнання протиправною вимоги, ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" (далі - ДП "РДЦНІІ"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Рівненській області (далі - ДФІ в Рівненській області) про визнання дій неправомірними та визнання протиправною вимоги.

Усною ухвалою суду від 03.02. 2014 року до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено приватне підприємство - фірму "Алком" (далі - ППФ "Алком").

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що відповідач, проводячи ревізію, не діяв в межах законодавчо наданих повноважень та протиправно на підставі встановлених ревізією порушень склав акт, а потім виніс вимогу про усунення виявлених перевіркою порушень. Крім того, зазначив, що договори оренди нерухомого майна з ППФ "Алком" на момент укладення відповідали вимогам чинного законодавства. Зміни законодавства щодо сплати орендної плати за оренду нерухомого майна, відповідно до ст. 58 Конституції України не мають зворотньої дії в часі та застосовуються лише до договорів, що укладені після відповідних змін. Таким чином, враховуючи чинність укладених договорів у відповідача були відсутні підстави для визначення кредиторської заборгованості перед державним бюджетом. Крім того, вказав, що єдиною підставою для сплати орендної плати за оренду нерухомого майна є договір оренди. Оскільки між позивачем та ППФ "Алком" було укладено договір оренди нерухомого майна площею 672,2 кв. м., то у відповідача були відсутні підстави для нарахування орендної плати за оренду нерухомого майна площею 723 кв. м. та визначення недоотриманої орендної плати за використання 50,8 кв. м. Враховуючи наведене вище, просив позов задовольнити повністю.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача підтримали адміністративний позов, із зазначених представником позивача мотивів, та просили позов задовольнити повністю.

Представники відповідача, з мотивів викладених у письмових запереченнях, позов не визнали та просили у його задоволенні відмовити повністю.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, третіх осіб, показання свідків та дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Як встановлено судом, що ДП "РДЦНІІ", є державним підприємством.

Відповідно до п. 1.1.1.2 Плану роботи Державної фінансової інспекції в Рівненській області на IІ квартал 2013 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ДП "РДЦНІІ" за період з 01.01. 2010 року по 31.05. 2013 року. Результати ревізії оформлено Актом № 17-03-06/61 від 14.08. 2013 року (а.с. 12-45).

У серпні 2013 року Державною фінансовою інспекцією в Рівненській області надіслано на адресу позивача лист-вимогу від 23.08. 2013 року № 17-03-17/6148 про усунення виявлених порушень фінансової дисципліни (а.с. 46-48).

У пункті 2 Вимоги Державної фінансової інспекції в Рівненській області № 17-03-17/6148 від 23.08. 2013 року вказується, що в порушення вимог ст. 3, ч. 4 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04. 1992 року № 2269-ХІІ (далі - Закон № 2269), абз. 3, 7 п. 17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10. 1995 року № 786 (далі - Методика № 786), через неукладення договору оренди нерухомого майна площею 50,8 кв. м. на І поверсі будівлі, недоотримано орендної плати від ППФ "Алком": ДП "РДЦНІІ" - на загальну суму 21356,94 грн. з ПДВ, у тому числі: за період з 01.01. 2010 року по 01.06. 2011 року - в сумі 9091,78 грн. (70%), за період з 01.06. 2011 року по 01.06. 2013 року - 12265,16 грн. (30%); загальним фондом державного бюджету - на загальну суму 20201,82 грн., у тому числі: за період з 01.01. 2010 року по 01.06. 2011 року - в сумі 3030,61 грн. (30%), за період з 01.06. 2011 року по 01.06. 2013 року - 17171,21 грн. (70%). Внаслідок вказаного порушення нанесено матеріальної шкоди (збитків) ДП "РДЦНІІ" на суму 21356,94 грн. та державному бюджету на суму 20201,82 грн.

Враховуючи наведе вимагається, відобразити за даними бухгалтерського обліку дебіторську заборгованість за ППФ "Алком" по орендній платі за 50,8 кв. м. та забезпечити відшкодування ППФ "Алком" для ДП "РДЦНІІ" недоотриманої орендної плати на суму 21356,94 грн. та перерахування необхідної частки орендної плати до державного бюджету на суму 20201,82 грн. у тому числі шляхом проведення претензійно позовної роботи.

В іншому випадку стягнути з осіб, винних у недоотриманні орендної плати, шкоду у порядку та розмірі, встановленому ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України.

У пункті 3 Вимоги Державної фінансової інспекції в Рівненській області № 17-03-17/6148 від 23.08. 2013 року вказується, що в порушення вимог абз. 4 ст. 5 Закону № 2269, абз. 3 п. 17 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10. 1995 року № 786, загальним фондом державного бюджету недоотримано коштів у вигляді різниці між фактично отриманими від ППФ "Алком" 30% орендної плати та 70% орендної плати, які підлягали перерахуванню до державного бюджету, внаслідок внесених змін до Закону № 2269, за період з 01.06. 2011 року по 01.06. 2013 року в сумі 178827,09 грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на зазначену суму.

Враховуючи наведе вимагається, відобразити за даними бухгалтерського обліку кредиторську заборгованість перед державним бюджетом на суму отриманої орендної плати від ППФ "Алком" з порушенням вимог чинного законодавства та забезпечити перерахування до державного бюджету коштів в сумі 178827,09 грн.

Крім того, необхідно привести у відповідність до вимог чинного законодавства орендні відносини між ДП "РДЦНІІ", ППФ "Алком" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (далі - Регіональне відділення) шляхом сприяння в укладенні договору оренди вищевказаного нерухомого майна Регіональним відділенням з ППФ "Алком", в тому числі щодо площі 50,8 кв. м.

Щодо позовних вимог в частині скасування п. 2 вимоги ДФІ в Рівненській області № 17-03-17/6148 від 23.08. 2013 року, суду слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що 16.05. 2001 року між ДП "РДЦНІІ" та ППФ "Алком" було укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 4. Відповідно до предмету вказаного договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно актовий зал та хол на І поверсі, площею 617 кв. м. Вказаний договір погоджено начальником Регіонального відділення (а.с. 92-98).

Відповідно до п. 5.8 вказаного договору між ДП "РДЦНІІ" та ППФ "Алком" було укладено Договір про відшкодування витрат Орендодавця на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 16.05. 2001 року. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що оплата за комунальні послуги, послуги і витрати ДП "РДЦНІІ" проводиться із розрахунку фактично наданих послуг і загальної площі 617 кв. м. (а.с. 74-78).

12.11. 2001 року між ДП "РДЦНІІ" та ППФ "Алком" було укладено Зміни до Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 4. Відповідно до вказаних змін предмет договору було викладено у наступній редакції: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно актовий зал та хол на І поверсі, площею 672,2 кв. м." (а.с. 86-91).

31 травня 2006 року між ДП "РДЦНІІ" та ППФ "Алком" було укладено Договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що оплата за комунальні послуги, послуги і витрати ДП "РДЦНІІ" проводиться із розрахунку фактично наданих послуг і загальної площі 723 кв. м. (а.с. 79-85).

Так, актом перевірки передбачено, що відповідно до акту обстеження від 25.07. 2013 року частина І поверху ЦНІІ площею 723 кв.м. передано у користування для ППФ "Алком". Разом з тим, ДП "РДЦНІІ" та Регіональним відділенням не укладено з ППФ "Алком" договір оренди нерухомого майна - частини приміщення лабораторного корпусу будівлі ЦНІІ площею 50,8 кв. м., яка фактично використовувалася протягом ревізійного періоду ППФ "Алком", чим порушено вимоги ст. 3 Закону № 2269 в частині, що відносини щодо оренди державного майна регулюються договором оренди.

Суд не погоджується з висновками викладеними у акті перевірки з огляду на наступне.

Так, згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Водночас, на спірні правовідношення поширюються дії Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом.

Відповідно до вимог передбачених ст. 2 Закону № 2269 орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 3 Закону № 2269 відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 7 Закону № 2269 передбачено, що ініціатива щодо оренди майна може виходити від фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 6 цього Закону, пропозиція може надходити від орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону. Орендодавець може оголосити про передачу майна в оренду в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2269 договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону № 2269 орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

З системного аналізу вищезазначених норм права суд дійшов висновку, що орендна плата за оренду нерухомого майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, сплачується виключно на підставі договору оренди, який укладається за ініціативою фізичних та юридичних осіб, які можуть бути орендарями відповідно до статті 6 цього Закону, та є укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Оскільки договору оренди нерухомого майна, що перебуває у державній власності розміром 50,8 кв.м. між ДП "РДЦНІІ" та ППФ "Алком" неіснує, то вимога відповідача в частині зобов'язання відобразити за даними бухгалтерського обліку дебіторську заборгованість за ППФ "Алком" по орендній платі за 50,8 кв. м. та забезпечити відшкодування ППФ "Алком" для ДП "РДЦНІІ" недоотриманої орендної плати на суму 21356,94 грн. та перерахування необхідної частки орендної плати до державного бюджету на суму 20201,82 грн. у тому числі шляхом проведення претензійно позовної роботи, є протиправною та підлягає скасуванню.

Крім того, суду слід зазначити, що відповідачем, у акті перевірки, визначено частину нерухомого майна, яке використовується ППФ "Алком" та на яке не укладено договір оренди (50,8 кв.м.), шляхом віднімання від площі 723 кв. м. за яку ППФ "Алком" відшкодовує згідно договору витрати балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, площі 672,2 кв.м., за яку згідно договору оренди нерухомого майна проводиться нарахування і сплата орендної плати.

Також, вказана площа підтверджена Актом обстеження індивідуально визначеного нерухомого майна від 25.07. 2013 року.

Разом з тим, визначення розміру нерухомого майна на яке неукладено договір оренди, шляхом різниці не відповідає фактичним умовам та є припущенням посадових осіб відповідача. Акт обстеження від 25.07. 2013 року було складено без фактичного обстеження, формально. Дані обставини підтвердили свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування п. 2 вимоги ДФІ в Рівненській області № 17-03-17/6148 від 23.08. 2013 року є правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування п. 3 вимоги ДФІ в Рівненській області № 17-03-17/6148 від 23.08. 2013 року, суду слід зазначити наступне.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, як зазначалося судом, 16.05. 2001 року між ДП "РДЦНІІ" та ППФ "Алком" було укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 4. Відповідно до предмету вказаного договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно актовий зал та хол на І поверсі, площею 617 кв. м. Вказаний договір погоджено начальником Регіонального відділення.

12.11. 2001 року між ДП "РДЦНІІ" та ППФ "Алком" було укладено Зміни до Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 4. Відповідно до вказаних змін предмет договору було викладено у наступній редакції: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно актовий зал та хол на І поверсі, площею 672,2 кв. м.".

Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата перераховується орендарем до державного бюджету та ДП "РДЦНІІ" у співвідношенні 30% до 70% щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

ППФ "Алком" згідно договору оренди № 4 від 16.05. 2001 року та з врахуванням п. 3.3 своєчасно і повністю сплачено орендну плату.

Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 5 Закону № 2269 орендодавцями є підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна. Вказана норма закону викладена відповідно до змін внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 29.06. 2004 року № 1905-ІV (набрав законної сили 27.07. 2004 року) та у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо орендних відносин" від 21.04. 2011 року № 3269-ІV (набрав законної сили 24.05. 2011 року).

Таким чином, орендодавцем нерухомого майна, загальна площа якого перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію з 27.07. 2004 року є Регіональне відділення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону № 2269 методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 3 п. 17 Методики № 786 передбачено, що у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується за нерухоме майно державних підприємств, організацій - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно.

З системного аналізу вищезазначених норм права та з врахування положень ст. 58 Конституції України, суд дійшов висновку, що при укладенні договорів оренди нерухомого майна, загальна площа якого перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію після 27.07. 2004 року орендодавцем є Фонд державного майна України або його регіональне відділення, та орендна плата спрямовується за нерухоме майно державних підприємств, організацій - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно.

Разом з тим, договори оренди нерухомого майна, які були укладені до набрання чинності ГК України та ЦК України, тобто до 1 січня 2004 року, де орендодавцями виступають державні підприємства, відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжують діяти до закінчення строку своєї дії.

Встановлено, що на момент проведення відповідачем перевірки, вказаний вище договір оренди із змінами, орендодавцем по якому виступає позивач, був чинними та в установленому законом порядку не розірваний і не припинений.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону № 2269, умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Відповідно до ст. 26 Закону № 2269, договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін або припинено в разі закінчення строку його дії. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

На думку суду, договір оренди, який був укладений з дотриманням вимог законодавства до 01.01. 2004 року і не розірваний та не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, діє протягом терміну та на умовах, визначених у договорі оренди. Тобто вимоги позивача в частині визнання протиправною та скасування п. 3 вимоги ДФІ у Рівненській області № 17-03-17/6148 від 23.08. 2013 року, щодо перерахування до державного бюджету належної частки орендної плати в сумі 178827,09 грн. є обґрунтованими та документально підтвердженими, а тому підлягають до задоволення.

Крім того, суду слід зазначити, що сума орендної плати, яка, на думку відповідача, підлягає перерахуванню до державного бюджету, визначена не лише безпідставно, але й з порушенням законодавчого обрахунку її визначення, оскільки розмір орендної плати визначався із врахуванням періоду, що починався з 01.06. 2011 року, а не з 01.08. 2004 року, як передбачено Законом № 2269 та Методикою № 786.

Також, щодо формування пунктів 2 та 3 вимоги ДФІ у Рівненській області № 17-03-17/6148 від 23.08. 2013 року, суду слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" №2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Статтею 8 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено основні функції органу державного фінансового контролю, зокрема, орган державного фінансового контролю: 1) здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень; 2) розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому; 3) вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; 4) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Орган державного фінансового контролю розглядає листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань. Звернення, в яких повідомляється про крадіжки, розтрати, недостачі, інші правопорушення, негайно пересилаються правоохоронним органам для прийняття рішення згідно з законодавством.

У зв'язку з цим статтею 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надано право: перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Крім того, підпунктами 18, 21 пункту 6 Положення №499/2011 передбачено, що Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку: порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, із змісту вказаних вище положень законодавства вбачається, що відповідач здійснює фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Відповідний контроль здійснюється шляхом проведення ревізії. У випадку встановлення порушень законодавства, відповідач має право пред'являти письмову вимогу щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства. Між тим, зміст вимоги відповідача повинен узгоджуватися з приписами чинного законодавства, що, зокрема, означає те, що вимога повинна містити вичерпну вказівку підконтрольному суб'єкту щодо вчинення дій, які відповідно до норм законодавства будуть направлені на усунення порушених вимог закону.

Ці положення кореспондуються з приписами пунктів 45, 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04. 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550), якими передбачено, що в міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

З аналізу пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та підпункту 15 пункту 6 Положення № 499/2011, пунктів 45, 56 Порядку № 550 убачається, що вимога керівникам підконтрольних установ щодо усунення виявлених порушень законодавства може стосуватися припинення дійсного триваючого порушення і має на меті його припинення та запобігання у подальшому.

Так, в даному випадку зміст спірних пунктів вимоги вказує на те, що в них відповідач зобов'язує позивача відобразити дебіторську та кредиторську заборгованість по орендній платі та забезпечити відшкодування та перерахування орендної плати, в тому числі і шляхом проведення претензійно-позовної роботи. Проте укладений договір ніким не оспорено, своєчасність та повнота сплати орендної плати згідно договору ніким не заперечується.

Отже, вимога, в частині пунктів 2 та 3, органу державного фінансового контролю про усунення виявлених ревізією недоліків (порушень) відносно подій (фактів), що відбулися, вчинена відповідачем не у спосіб, передбачений Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", а також не відповідає меті наданого Законом повноваження.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо формування висновків акту перевірки, то суду слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.

При цьому, названа норма визначає рішення, як нормативно-правовий акт чи правовий акт індивідуальної дії. В свою чергу, під нормативно-правовими актами розуміються рішення, дію яких поширено на невизначене або визначене загальними ознаками коло осіб і які призначені для неодноразового застосування щодо цього кола осіб. Правові ж акти індивідуальної дії - це рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації.

При цьому, як нормативний так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язковий до виконання; спрямовані на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.

Акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, позаяк не являється рішенням суб'єкта владних повноважень, що спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень. Сам по собі Акт не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору, він не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення. Акт перевірки не впливає на права та обов'язки підконтрольної установи та не є обов'язковим для виконання. Відповідно, такий акт перевірки не має правового значення у розумінні пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо формування висновків акту перевірки слід відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Крім того, суду слід зазначити, що позивачем не надано суду жодного доказу, який підтверджував би протиправність дій посадових осіб відповідача у ході перевірки.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, у ході судового засідання позивач частково довів суду обґрунтованість позовних вимог, а відповідач частково підтвердив правомірність своїх дій.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження в ході судового розгляду, то поданий позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачу відмовлено. Враховуючи викладене та те, що позов задоволено частково на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, позивачу слід присудити з Державного бюджету України 357 грн. 70 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 2 від 08.01. 2014 р. (а.с. 54).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 2 та 3 вимоги Державної фінансової інспекції в Рівненській області № 17-03-17/6148 від 23.08. 2013 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача Державного підприємства "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 357 (триста п'ятдесят сім) грн. 70 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.