Постанова № 38015702, 11.02.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

11 лютого 2014 року Справа № 814/226/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Устинова І.А. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, доЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекці Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, проскасування податкового повідомлення - рішення . № 0000281702 від 10.01.2014 року, №0000291702 від 10.01.2014 року, В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач, ФОП ФОП ОСОБА_1, ) звернувся до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі-відповідач, Южноукраїнська ОДПІ, податкова) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000281702 від 10.01.2014 року, №0000291702 від 10.01.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з викладеними в акті перевірки висновками про порушення ним податкового законодавства, вважає, що податкові повідомлення-рішення, винесені за результатами перевірки, є безпідставними та суперечать діючому податковому законодавству, а тому підлягають скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві.

Від представників позивача надійшли клопотання про розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час і місце судового розгляду попереджений належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні. Суд вважає, що в адміністративній справі достатньо матеріалів для її розгляду в письмовому провадженні.

Дослідивши всі матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В період з 02.12.2013 р. по 06.12.2013 р. співробітниками податкової проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за червень 2011 р, а саме щодо відображення в податковій звітності правових взаємовідносин з платниками податків ТОВ «Гривер» та ФОП ОСОБА_2, про що складений акт від 17.12.2013 року № 20/17-106/2019517479.

За результатами проведення перевірки встановлені наступні порушення вимог податкового законодавства:

п.167.1 ст.167, пп.177.5.3. п.177.5 ст.177, п.177,п.177.4 ст.177 Податкового кодексу до складу валових витрат до декларації за червень 2011 р включено витрати , які документально не підтверджено у сумі 360700,00 грн. внаслідок чого донараховано податку з доходів фізичних осіб у сумі 62874,72 грн.;

п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту включено суми ПДВ у зв'язку з придбанням товарів, який проведено на підставі нікчемних правочинів, чим завищено суму податкового кредиту на 72136 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення № 000281702 від 10.01.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість у сумі 72137,00 грн. у тому числі за основним платежем - 72136,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн., податкове повідомлення-рішення № 0000291702 від 10.01.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку з доходів фізичних осіб у сумі 62875,72 грн. у тому числі за основним платежем - 62874,72 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1,00 грн.

Згідно висновків акту перевірки відповідачем було встановлено, що правочини, укладені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з ТОВ «Гривер» та ФОП ОСОБА_2 відповідно до ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемними та недійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків, передбачених ст.665, 662, 656 Цивільного кодексу України і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Як підставу нікчемності правочинів податковий орган наводить статтю 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Суд зазначає, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування. Акт перевірки не містить жодних посилань та доказів, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, а також не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку та не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Крім того, чинним законодавством не передбачено право податкового органу щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання, при перевірці їх господарської діяльності або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 665, 662, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірки.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу щодо визначення правочинів позивача як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо), які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Взаємовідносини позивача з з ТОВ «Гривер» (договір № ДГ-024 від 10.01.2011 року арк.. с.44-45) та ФОП ОСОБА_2 (договір №ДГ-0611-4 від 24.06.2011 року арк.. с. 34-36) за червень 2011 року ґрунтувались на укладених господарських договорах.

Придбання позивачем товарів та існування фактів поставок цих товарів підтверджується первинними документами, що відповідають положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які надавались для перевірки відповідачу та були долучені до матеріалів справи, а саме видатковими та податковими накладними; оплата за товар підтверджується банківськими виписками, квитанціями до прибуткових касових ордерів.

Суд звертає увагу, що акт перевірки не містить обставин про встановлення будь-яких недоліків первинних бухгалтерських документів, наданих позивачем.

У висновках акту перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_1 до декларації за червень 2011 року до складу валових витрат включено витрати, які документально не підтверджені у сумі 360700,00 грн. в порушення вимог п. 167.1 ст.167, пп.177.5.3.,п.177.5 ст.177,п.177.5 ст.177, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, але ж з вказане твердженням є хибним виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, з приписів вищевказаних норм чітко вбачається, що єдиною обов'язковою підставою для твердження про неналежність до складу валових витрат є відсутність відповідних документів, що їх підтверджують, проте платником податків ФОП ОСОБА_1 під час проведення перевірки на виконання вимог податкового органу надано в повному обсязі документи, що підтверджують здійснення платником податків витрат за перевіряємий період, та цей факт не заперечується податковим органом.

Позивачем при здійснені позапланової перевірки надано всі первинні документи, що підтверджують понесені витрати .

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами п.135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, обов'язковою умовою для врахування витрат для визначення об'єкта оподаткування є наявність первинних документів, що підтверджують здійснення платником податків цих витрат

Як вбачається з акту перевірки єдиною підставою для тверджень податкового органу щодо порушення ФОП ОСОБА_1 Податкового кодексу України є посилання на наявність актів перевірок від 27.08.2012 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гривер» та акт від 25.05.2013 року про результати документальної планової перевірки ФОП ОСОБА_2 ,якими встановлено відсутність реальності здійснення господарської діяльності останніх, проте вищенаведене твердження є необґрунтованим зважаючи на таке.

Відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» ФОП ОСОБА_1 та його контрагенти є окремими суб'єктами зі статусом юридичної особи, а відтак зі змісту Податкового кодексу України є окремими платниками податку на додану вартість (на час спірних операцій).

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником податків. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом неможливим.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення, що вчинені підприємствами-контрагентами.

Таким чином, позивач маючи всі первинні документи по господарським операціям з вищезазначеними контрагентами ТОВ «Гривер» та ФОП ОСОБА_2 Виходячи з цього суд приходить до висновку, що господарські операції між даними суб'єктами господарювання є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності Позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідачем в ході розгляду справи не наведено підстав для визнання нікчемними угоди укладені між позивачем та його контрагентами, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин , вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекці Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0000281702 від 10.01.2014 року.

3.Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекці Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0000291702 від 10.01.2014 року.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код 2019517479) сплачений згідно платіжного доручення №49056 від 21.01.2014 року в сумі 1350 гривень 11 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя І. А. Устинов