Ухвала суду № 37995426, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/9991/28949/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Ковтун О.С.,

та представників сторін:

позивача - Якимчука С.М.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі - СДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2011

у справі № 2а-6635/09/7/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Еколого-туристичний центр в Парковом" (далі - Товариство)

до СДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.05.2009 № 0005802301/0. У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що право позивача на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування підтверджується документально, а податковим органом не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавства пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що операції з придбання товарів і послуг у процесі проектування та будівництва Еколого-Туристичного центру у смт Паркове не мають зв'язку з господарською діяльністю Товариства, а відтак з огляду на положення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ці операції не можуть викликати податкові наслідки у позивача у вигляді права на податковий кредит.

Вивчивши матеріали даної справи, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу СДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів за березень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.02.2009 по 28.02.2009. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 14.05.2009 № 4158/23-4/35003031 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за березень 2009 року в розмірі 3 663 899 грн.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, що у перевіреному періоді позивач включив до податкового кредиту ПДВ у ціні товарів, робіт та послуг, що придбавалися ним при проектуванні та будівництві об'єкта - Еколого-Туристичного центру у смт Паркове на земельній ділянці, що належить на праві користування іншому суб'єкту господарювання - товариству з обмеженою відповідальністю «РИССКО» (Російська Федерація, далі - ТОВ «РИССКО»), яке і виступало замовником будівництва.

З огляду на те, що у подальшому зазначений об'єкт використовуватиметься у господарській діяльності ТОВ «РИССКО», відповідач дійшов висновку про фактичне формування позивачем податкового кредиту у відповідній сумі за операціями, що не пов'язані з господарською діяльністю Товариства.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, наведеною нормою Закону однією з визначальних умов виникнення у платника права на податковий кредит передбачено наявність господарської мети в операціях з придбання товарів, робіт, послуг, за якими формується податковий кредит.

І хоча частина друга підпункту 7.4.1 пункт 7.4 статті 7 названого Закону не вимагає фактичного використання придбаних товарів (послуг) та основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, втім жодним чином не звільняє платника від обов'язку довести існування наміру відповідного використання під час придбання цих товарів (послуг).

Господарський характер операцій у рамках податкового контролю має визначатися наявністю у платника ділової мети під час здійснення цих операцій на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

А відтак у даному разі з урахуванням доводів СДПІ, якими вона обґрунтовує правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення, судам необхідно було перевірити намір (мотив) платника отримати економічний ефект від розглядуваних операцій, з'ясувавши яку ділову мету, відмінну від податкової економії, ставив платник при здійсненні спірних операцій з придбання товарів, робіт та послуг, які перспективи отримання приросту активів об'єктивно існували у позивача.

Для з'ясування вказаних обставин судам слід було вичерпно дослідити зміст правовідносин між позивачем та ТОВ «РИССКО», встановивши підстави виникнення цих правовідносин, фактичні взаємні права та обов'язки учасників цих правовідносин, порядок здійснення розрахунків між Товариством та ТОВ «РИССКО» (зокрема, за фактом компенсації витрат Товариства на будівництво спірного об'єкта).

Судам слід було витребувати у Товариства економічні розрахунки, прогнози за розглядуваними операціями, які б обґрунтовували їх економічну користь для позивача.

Не можна погодитися і з висновком судів про відмову Товариства від отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування з огляду на прийняття ним рішення про зарахування цієї суми у зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів. Адже таке рішення платника визначає обраний ним напрям використання сум ПДВ, що підлягають йому поверненню з бюджету, однак не може розцінюватися як відмова від одержання бюджетного відшкодування.

Межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині першій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, не дають права касаційному суду встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у судовому рішенні, тоді як вищенаведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень.

А відтак оскаржувані судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2011 у справі № 2а-6635/09/7/0170 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько