Ухвала суду № 37995424, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2014 року м. Київ К/9991/88789/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва (далі - ДПІ)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011

у справі № 2-а-6356/09/1470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Визит Альянс» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2009 року Товариство звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 07.08.2009 №0000152302/0, від 01.10.2009 № 0000152302/1 та від 06.11.2009 №0000152302/2.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011, позов задоволено виходячи з того, що Товариством дотримано законодавчо встановлені умови формування податкового кредиту, тоді як податковою інспекцією не доведено факту існування обставин, з яким чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Товариством у відповідності зі статтею 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення, в якому заявник зазначає про правильність та обґрунтованість оскаржуваних рішень та просить їх залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (далі - СПД ОСОБА_1) за період з 01.05.2008 по 31.05.2008 та з 01.07.2008 по 31.07.2008.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 31.07.2009 № 2973/23-700/30680882 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2009 №0000152302/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 420 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 210 грн.

Решту оспорюваних податкових повідомлень-рішень було прийнято податковим органом у процедурі адміністративного оскарження, за результатами розгляду скарг платника, що були залишені без задоволення.

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії став висновок ДПІ про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати його постачальником СПД ОСОБА_1 у ціні поставленої продукції (цементу).

При цьому податкова інспекція посилається на неподання платником первинних документів на підтвердження відвантаження, транспортування, зберігання товару у процесі виконання розглядуваної поставки, а також на участь СПД ОСОБА_1 у фіктивних операціях з іншими суб'єктами господарювання.

Наведене було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину із названим контагентом без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків виключно з ціллю отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів суди з'ясували, що факт виконання поставки продукції (цементу) з боку СПД ОСОБА_1 в адресу позивача підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, актами-виконаних робіт, товарно-транспортними накладними.

Наведені первинні документи були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

Податковим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Посилання ДПІ на протиправний характер діяльності СПД ОСОБА_1 та його участь у фіктивних операціях стосуються не позивача безпосередньо, а цього контрагента, тобто третьої особи, а відтак такі доводи самі по собі за відсутності інших обставин, які б свідчили саме про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть бути підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди Товариства.

За таких обставин суди дійшли вмотивованого висновку щодо законності позовних вимог та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва відхилити.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 у справі № 2-а-6356/09/1470залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько