Ухвала суду № 37995418, 12.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2014 р. м. Київ К/9991/26010/11

Вищий адміністративний суд України у складі:суддя Костенко М.І. - головуючий, суддіБухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Ковтун О.С.,

та представників сторін:

позивача -Шумейко О.О.,

відповідача - Маісурадзе З.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргуспеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - СДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011

та ухвалуХарківськогоапеляційногоадміністративного суду від 31.03.2011

у справі № 2-а-10423/10/2070

за позовом державного підприємства заводу "Електроважмаш" (далі - Підприємство)

доСДПІ

провизнанняпротиправним та скасуванняподатковогоповідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.08.2010 № 0000200840/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2010 року в розмірі 604 275 грн.

Посилаючись на неправильність здійсненого судами тлумачення норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини (зокрема, пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»), СДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити в позові Підприємства. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування є надмірне надходження відповідної суми податку до бюджету, внаслідок чого утворюється джерело для проведення відповідних видатків. Невизнання ж податкових декларацій контрагентів позивача податковою звітністю виключає наявність наведеної підстави для повернення позивачеві ПДВ з бюджету.

Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків судів та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, щооспорюванеподаткове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками проведення СДПІ позапланової виїзної перевірки Підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за травень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у квітні 2010 року.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 06.08.2010 № 2890/40-028/00213121, в якому зафіксовано, зокрема, факт формування позивачем податкового кредиту за операціями, що мали фіктивний характер. На обґрунтування цього висновку СДПІ посилається на те, що податкові декларації, подані контрагентами-постачальниками позивача (товариством з обмеженою відповідальністю «Український стандарт», приватним підприємством фірмою «Дівт» та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертранслогістик») у квітні 2010 року, не визнані податковою звітністю.

Наведену обставину було розцінено податковим органом як таку, що виключає право Підприємства на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у вказаній сумі.

Втім суди цілком об'єктивно не підтримали зазначену правову позицію СДПІ по справі.

Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, у розглядуваному випадку на існуванні відповідних обставин податковий орган не наполягав.

Фактично єдиною підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної діїслугував висновок податкової інспекції про порушення постачальниками позивача порядку звітування до податкового органу.

Однак наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом дотримання контрагентами такого платника податкової дисципліни.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Наслідки невиконання своїх зобов'язань постачальниками платника можуть покладатися на останнього у разі доведення податковим органом, зокрема,змови такого платника та його контрагентів,узгодженості їх дій, спрямованих на перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, з метою отримання коштів з бюджету у вигляді бюджетного відшкодування тощо.

У той же час судами встановлено, що від'ємне значення з ПДВ в оспорюваній сумі виникло у податковому обліку позивача у зв'язку із здійсненням операцій з придбання товарів та послуг, реальність виконання яких операцій підтверджується необхідними первинними документами (договорами, податковими накладними, прибутковими ордерами, журналом в'їзду та виїзду транспорту, що ведеться у на Підприємстві, тощо) . Суди також встановили, що дії податкового органу з неприйняття податкових декларацій постачальника позивача (товариства з обмеженою відповідальністю «Український стандарт») визнаній протиправними в судовому порядку.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, що обумовлює правильність рішень попередніх інстанцій про задоволення даного позову.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити СДПІ її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові її правонаступником - спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргуспеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходівзалишити без задоволення.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011у справі № 2-а-10423/10/2070залишити без змін.

Ухвала набираєзаконноїсилиз моменту проголошення і може бути переглянутаВерховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни.

Головуючийсуддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько