Ухвала суду № 37995398, 12.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2014 р. м. Київ К/9991/87151/11

Вищий адміністративний суд України у складі:суддя Костенко М.І. - головуючий, суддіБухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Ковтун О.С.,

та представників сторін:

позивача -Салатюка Д.В.,

відповідача - Гаврилюк М.Я.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргудержавної податкової інспекція у Шевченківського районі м. Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду містаКиєвавід 31.03.2011

та ухвалуКиївськогоапеляц ійногоадміністративного суду від 08.11.2011

у справі № 2а-1414/11/2670

за позовомтовариства з обмеженоювідповідальністю "Нью ВорлдГрейнЮкрейн" (далі - Товариство)

до ДПІ

проскасуванняподатковихповідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.11.2010 № 0002600720/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за серпень 2010 року в сумі 2 270 009 грн.

Постановою названого суду від 31.03.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011, позов задоволено з тих мотивів, що право позивача на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування підтверджується документально, тоді як власне несплата постачальниками Товариства ПДВ до бюджету не може слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди позивача.

Посилаючись на неправильність здійсненого судами тлумачення норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити в позові Товариства. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування є надмірне надходження відповідної суми податку до бюджету, внаслідок чого утворюється джерело для проведення відповідних видатків.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, щооспорюванеподаткове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками проведення ДПІ позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у період з 01.07.2010 по 31.07.2010.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 19.11.2010 № 605/07-018/30577181, в якому зафіксовано факт виявлення розбіжності у сумі 2 270 009 грн. за результатами співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів позивача та відсутність надмірної сплати відповідної суми ПДВ до бюджету.

Наведену обставину було розцінено податковим органом як таку, що виключає право Товариства на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у вказаній сумі.

Втім суди цілком об'єктивно не підтримали зазначену правову позицію ДПІ по справі.

Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, у розглядуваному випадку на існуванні відповідних обставин податковий орган не наполягав.

Фактично єдиною підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної діїслугувала відсутністьнадходження необхідної суми ПДВ до бюджету з мотивів невиконання постачальниками позивача зобов'язань з декларування та сплати ПДВ до бюджету.

Однак наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Наслідки невиконання своїх зобов'язань постачальниками платника можуть покладатися на останнього у разі доведення податковим органом, зокрема,змови такого платника та його контрагентів,узгодженості їх дій, спрямованих на перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує своїх зобов'язань зі сплати ПДВ, з метою отримання коштів з бюджету у вигляді бюджетного відшкодування тощо.

У той же час судами встановлено, що від'ємне значення з ПДВ в оспорюваній сумі виникло у податковому обліку позивача у зв'язку із здійсненням операцій з придбання зернових культур; реальність виконання цих операцій підтверджується необхідними первинними документами (договорами купівлі-продажу, податковими накладними, платіжними дорученнями) та податковим органом не заперечується. Суди також дослідили факт подання контрагентами позивача до контролюючого органу декларацій з податку на додану вартість із зазначенням Товариства в якості контрагента.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для позбавлення позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, що обумовлює правильність рішень попередніх інстанцій про задоволення даного позову.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргудержавної податкової інспекція у Шевченківського районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011у справі № 2а-1414/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набираєзаконноїсилиз моменту проголошення і може бути переглянутаВерховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни.

Головуючийсуддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько