Ухвала суду № 37995377, 12.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" березня 2014 р. м. Київ К/800/10602/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Ковтун О.С.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Тараненко Р.Ю.,

Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013

у справі № 2а/1570/3919/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Транс" (далі - Товариство)

до ДПІ,

за участю прокуратури у Приморському районі м. Одеси,

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року Товариство звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.09.2011 № 0007592310/0 та від 01.12.2010 № 0007592310/1.

Постановою названого суду від 09.09.2011 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано протиправними та скасовано.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду, зокрема, положенням підпункту 5.5.2 пункту 5.5 статті 5, підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду як помилково скасовану.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податковою інспекцією було проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 22.09.2010 № 11153/23-4/19346586 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.09.2009 № 0007592310/0, за яким позивачеві донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 563 752 грн. (у тому числі 1 354 483 грн. за основним платежем та 209 269 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цього донарахування став, зокрема, висновок податкового органу про завищення позивачем валових витрат внаслідок віднесення до їх складу витрат по нарахуванню процентів за кредитами на користь нерезидента (акціонерного товариства «HANNER»), в управлінні якого перебуває позивач, без урахування обмежень, передбачених підпунктом 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з наведеною нормою Закону для платника податку, 50 та більше відсотків статутного капіталу (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Таким чином, умовами застосування наведених у цій нормі обмежень щодо формування валових витрат платника є, по-перше, перебування платника у власності або управлінні нерезидента, а, по-друге, сплата відсотків за користування кредитом або безпосередньо цьому нерезидентові, або його пов'язаній особі.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, 69% у статутному фонді Товариства належить закритому акціонерному товариству «Ханнер Інвест», єдиним засновником та власником якого є акціонерне товариство «HANNER» (Республіка Литва). Відсотки за користування кредитом сплачувалися позивачем саме названому нерезидентові.

Розглядаючи вказаний епізод, суди попередніх інстанцій дійшли різних правових висновків щодо перебування Товариства в управлінні цього нерезидента-кредитора. Так, суд першої інстанції зазначив, що названий нерезидент опосередковано через належну йому компанію (закрите акціонерне товариство «Ханнер Інвест») володіє переважною частиною статутного фонду позивача, то при сплаті відсотків за користування кредитними коштами, наданими акціонерним товариством «HANNER», позивач повинен керуватися правилами підпункту 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У той же час апеляційний суд цілком об'єктивно вказав, що суд першої інстанції надав розширювального тлумачення наведеній нормі Закону, яка не дає підстави для висновку про можливість її поширення на випадки опосередкованого управління.

Оскільки позивач безпосередньо не перебуває у власності або управлінні акціонерного товариства «HANNER» (адже частка останнього у статутному фонді Товариства відсутня), то у позивача були відсутні підстави для формування валових витрат в порядку підпункту 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 Закону.

Іншою підставою для оспорюваного донарахування став висновок податкового органу про заниження позивачем валового доходу внаслідок неповного включення до його складу доходу від умовного продажу заборгованості, вираженій в іноземній валюті.

Так, підтримуючи правову позицію податкового органу по справі, суд першої інстанції керувався наведеним в акті перевірки розрахунком доходів від курсової різниці по заборгованості, вираженій в іноземній валюті. Апеляційний суд, в свою чергу, послався на те, що ДПІ не було враховано суму збитків, що виникли у Товариства за наслідками перерахунку балансової вартості заборгованості в іноземній валюті у зв'язку із змінами валютного курсу.

На час виникнення спірних правовідносин порядок відображення в податковому обліку курсових різниць по кредитах в іноземній валюті регулювався підпунктом 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з абзацами першим, третім цієї норми балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

Таким чином, непогашена сума фінансового кредиту є заборгованістю в іноземній валюті, що підлягає перерахунку в порядку наведених норм Закону. Курсова ж різниця щодо заборгованості виникає при зміні балансової вартості такої заборгованості внаслідок зміни валютного курсу. При цьому у складі валових витрат чи валових доходів платника підлягає відображенню курсова різниця, отримана при порівнянні балансової вартості заборгованості на початок звітного періоду або на дату виникнення такої заборгованості і балансової вартості на кінець звітного періоду в залежності від того, яка із цих вартостей є більшою.

Апеляційний суд, встановивши виникнення у позивача збитків за результатами перерахунку балансової вартості заборгованості на відповідні дати з урахуванням правил, наведених у підпункті 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та офіційного банківського курсу валюти, а також неврахування податковим органом зазначеної суми збитків при визначенні результатів відповідних перерахунків дійшов цілком правильного висновку про необ'єктивність висновків податкової інспекції по розглядуваному епізоду.

Доказів на підтвердження зворотного податковою інспекцією не представлено.

У рахуванням вищевикладеного апеляційний суд цілком правомірно задовольнив позовні вимоги Товариства.

Норми матеріального права було правильно застосовано апеляційним судом, його висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, а відтак підстави для скасування оскаржуваної постанови про задоволення позову відсутні. Інша ж оцінка скаржником фактичних обставин зі спору та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 у справі № 2а/1570/3919/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько