Ухвала суду № 37995372, 31.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2014 р. м. Київ К/800/60504/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Блажівської Н.Є.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Луцак А.В.

та представників сторін:

позивача - Мороз Т.Л.,

відповідача - Судакевич А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія"

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013

у справі № 2а-810/3978/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія"

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування наказу, та податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013, відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковою інспекцією, на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, підпункту 73.3 статті 74 Податкового кодексу, направлено на адресу ТОВ «Тєфія» запит від 25.03.2013 № 1033/20/22-4 про надання інформації та її документального підтвердження по господарських відносинах із ФОП ОСОБА_4 за весь період діяльності.

Листом від 05.04.2013 № 0504-13/01 позивачем надано податковому органу запитувані документи.

20.06.2013 відповідачем прийнято наказ № 358 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія».

За результатами проведеної відповідачем позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_4 за період з 01.09.2012 по 28.02.2013, складено акт від 04.07.2013 № 798/22-4/35023477, в якому встановлено порушення позивачем вимог: пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 488069,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2013 № 0000922204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 488069,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 122017,25 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки документи, надані позивачем, частково підтверджують факт приймання до перевезення, перевезення товарів; факт використання товарів; реальність вчинення господарських операцій. Однак, цих доказів недостатньо для прийняття рішення про задоволення позовних вимог

Крім того, суди дійшли висновку, що дії податкової інспекції щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства є законними, та оскільки, наказ на проведення перевірки є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію фактом виконання, його не може бути скасовано після проведення перевірки.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі -ПК України), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що 28.08.2012 між ТОВ «Тєфія» та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір транспортного експедирування № 36, за умовами якого позивач (замовник) доручає, а ФОП ОСОБА_4 (транспортний експедитор) зобов'язується за рахунок замовника надати транспортно-експедиційні послуги пов'язані з перевезенням вантажу (аудіо/відео техніка) автомобільним транспортом.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань згідно вказаного договору на транспортно-експедиційного обслуговування, в матеріалах справи наявні: товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), рахунки-фактури, податкові накладні, заявки, банківські виписки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з інформацією, що наведена в акті перевірки, а саме - висновку експерта СТКЗР Білоцерківського МВ Губань Л.І. від 14.06.2013 № 490, підписи на первинних документах по господарським операціям з ТОВ «Тєфія» (товарно-транспортні накладні,рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт) підписані не ФОП ОСОБА_4, а іншою невстановленою особою.

Водночас, судом першої інстанції для з'ясування обставин справи було допитано в якості свідка ФОП ОСОБА_4, який пояснив, що договір з ТОВ «Тєфія» та первинні документи (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт) він не підписував, у зв'язку з великим навантаженням та доручив право підпису іншому працівнику. При цьому, він стверджував, що підписував тільки заявки на перевезення товару.

Судом першої інстанції встановлено, що надані позивачем документи (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт), дійсно підписані не ФОП ОСОБА_4 При цьому, суд вказав, що у вищезазначених первинних бухгалтерських документах відсутнє посилання на довіреність, на яку посилається свідок (її реквізити), тобто, ідентифікувати особу, що підписала первинні документи від імені ФОП ОСОБА_4 не вбачається можливим.

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Колегія суддів вважає, що судам попередніх інстанцій за необхідності слід було витребувати у ФОП ОСОБА_4 довіреність на представника, який підписував відповідні документи від його імені. Водночас, колегія суддів не може погодитись з твердженням суду першої інстанції, що для отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Тефія» ФОП ОСОБА_4 потрібна була відповідна довіреність.

Крім того, судом апеляційної інстанції в рішенні суду зазначено, що вказані позивачем документи частково підтверджують факт приймання до перевезення, перевезення товарів; факт використання товарів; реальність вчинення господарських операцій. Однак, цих доказів є недостатньо для прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Отже, враховуючи положення ч. 4, ч. 5 ст. 11 КАС України, суд не був позбавлений права витребувати докази з власної ініціативи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, чого судом апеляційної інстанції зроблено не було.

За наведених обставин, судам слід врахувати наведені вище обставини та з'ясувати характер та зміст спірних операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_4, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

При новому розгляді, слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального, процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тєфія" задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) Н.Є. Блажівська (підпис) В.В. Кошіль