Ухвала суду № 37995110, 27.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2014 року м. Київ К/800/42687/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Зайця В.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року

у справі № 816/2868/13-а

за позовом Полтавського міського центру зайнятості

до ОСОБА_4

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2013 року Полтавський міський центр зайнятості звернувся до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_4, відповідно до якого просив: стягнути з відповідача на користь позивача 19585, 75 гривень, як безпідставно отриманої допомоги по безробіттю.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року у справі № 816/2868/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить вищевказані рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 06 листопада 2008 року відповідач звернувся до Полтавського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю. У заяві відповідач зазначив, що не є найманим працівником, не укладав договорів цивільно-правового характеру, пенсію не отримує та своїм підписом підтвердив, що не зареєстрований, як суб'єкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається.

Наказом Полтавського міського центру зайнятості від 06 листопада 2008 року № НТ081106 відповідачу надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.

Проте, як вбачається з Акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття " № 649 від 12 грудня 2012 року, виявлено, що відповідач у період перебування на обліку в службі зайнятості, як безробітний та отримуючи допомогу по безробіттю, зареєстрований, як фізична особа-підприємець.

Листом від 17 грудня 2012 року № 03-3678 відповідачу надіслано наказ відповідача № 368 від 12 грудня 2012 року та Акт розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття " № 649 від 12 грудня 2012 року, з вимогою у добровільному порядку повернути безпідставно отриману допомогу по безробіттю в сумі 19585,75гривень шляхом перерахування відповідних коштів на зазначений у листі розрахунковий рахунок.

Відповідач добровільно кошти не повернув, що змусило позивача звернутись до суду з позовом у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991року № 803-XII (якій дів на момент спірних правовідносин), безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Згідно підпункту «б» пункту 3 статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство".

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідач, як діючий суб'єкт підприємницької діяльності, відноситься до категорії зайнятого населення.

Згідно пункту 6 та пункту 7 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 60/62 від 13 лютого 2009 року, у разі встановлення центром зайнятості належності безробітної особи до категорії зайнятих, така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Виходячи з зазначеного, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій спір у справі вирішено правильно.

Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення судів попередній інстанцій підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 червня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2013 року у справі №816/2868/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та у порядку, передбачені статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: