Рішення № 37983935, 24.03.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 226/7270/12 Провадження № 22-ц/772/841/2014 Копія Головуючий в суді першої інстанції:Ковганич С. В.Категорія: 27 Доповідач: Медяний В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

Апеляційного суду Вінницької області

від 24 березня 2014 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого судді: Медяного В.М.,

суддів: Пащенко Л.В., Матківської М.В.

при секретарі: Агеєвій Г.В.,

за участю сторін у справі: ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника ПрАТ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» Любарської К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» про стягнення коштів та зустрічним позовом приватного акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ВАТ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» (правонаступником якого є ПрАТ «Тульчинське АТП 10507») про стягнення коштів.

Посилається на те, що між нею та ВАТ «Тульчинське АТП 10507» було укладено договір позики №1-09 від 01.03.2010 року, відповідно до умов якого ВАТ «Тульчинське АТП 10507» отримало в позику 157 567, 32 грн. зі строком повернення 31.08.2010 року. Факт отримання товариством позики підтверджується квитанціями до прибуткових касових ордерів №91 від 19.03.2010 р. та 3110 від 31.03.2010 року. Однак, станом на 31.08.2010 року відповідач отриману позику не повернув, внаслідок чого нею на адресу товариства 22.10.2010 року було надіслано листа з вимогою про повернення зазначених коштів на її банківський рахунок. Проте, її вимога була відповідачем проігнорована (т.1 а.с.3).

У грудні 2010 року ПрАТ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними.

Посилається на те, що дійсно договори позики від 28.12.2009 року та 01.03.2010 року між ОСОБА_2 та підприємством були укладені, однак були підписані сторонами в один день 01.03.2010 року. Як 28.12.2009 року, так і 01.03.2010 року ОСОБА_2 являлась головою правління ВАТ «Тульчинське АТП-10507», а представником позичальника ВАТ «Тульчинське АТП-10507» та який підписав дані договори був ОСОБА_5, та як зазначено в договорах займав посаду заступника голови правління ВАТ «Тульчинське АТП-10507». Однак, ОСОБА_5 заступником голови правління ніколи не був, в тому числі і на момент укладення договорів позики, про що свідчить особова карта на його ім'я. Тому він не був уповноваженим укладати та підписувати дані договори, так як не мав на це повноважень. Також довіреність юридичною особою йому не видавалася. Крім того, відповідно до Статуту підприємства будь-які угоди на суму, що перевищує 100% -152500 грн. статутного фонду товариства можуть укладатися тільки з дозволу зборів акціонерів, а не самостійно головою правління чи іншими особами. Збори акціонерів по даному питанню не проводилися і дозволу на укладення такої угоди зборами акціонерів надано не було. Крім того, кошти в сумі 208 545 грн. ОСОБА_2 було внесено іще за довго до укладення договорів позики для погашення заробітної плати та уникнення кримінальної відповідальності в разі не виплати зарплати (21.01.2008 року - 10 000 грн., 22.01.2008 року - 10000 грн., 23.01.2008 року - 10000 грн., 24.01.2008 року - 100000 грн., 08.12.2008 року - 90000 грн., 30.04.2009 року 0 13833 грн., 06.05.2009 року - 4 340 грн., 25.12.2009 року - 10000 грн., 28.12.2009 року - 10000 грн. і 30.12.2009 року - 10372,72 грн.).

Також кошти в загальній сумі 157 567,32 грн. були внесені нею в касу підприємства з метою погашення заборгованості по заробітній платі з метою уникнення нею кримінальної відповідальності, як голови правління товариства. Тому вважає, що в момент вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зазначеного правочину не були додержані вимоги чинного законодавства, чим було порушено права товариства, у зв»язку з чим оспорюваний договір позики є недійсним (т.1 а.с.26).

В ході розгляду справи, у лютому 2011 року позивач-відповідач у справі ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги та просила суд стягнути з товариства на її користь за договором №1-09 від 01.03.2010 року 178 224,52 грн. та зобов'язати товариство перерахувати вказану суму коштів на її розрахунковий рахунок (т.1 а.с.88).

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» на користь ОСОБА_2 157 567 грн. 52 коп. за договором позики №1-09 від 01.03.2010 року, три проценти річних в сумі 2 213 грн. 40 коп., 18 443 грн.08 коп. інфляційних витрат. Стягнуто з ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на оплату судового збору в сумі 3 276, 60 грн. та витрат на ІТЗ розгляду справи в сумі 240 грн. В задоволенні позовних вимог ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» відмовлено за безпідставністю (т.1 а.с.216).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2012 року апеляційну скаргу ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» задоволено частково. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2011 року змінено в частині вимог про стягнення коштів за договором позики №1-09 від 01.03.2010 року. Стягнуто з ПАТ «Тульчинське АТП 10507» на користь ОСОБА_2 за договором позики №1-09 від 01.03.2010 р. 157 567, 32 грн. боргу, інфляційні витрати в розмірі 8 666,16 грн., а також три відсотки річних з простроченої суми, що складає 2099,44 грн., а всього 168 333,12 грн. В решті зазначене рішення Тульчинського районного суду Вінницької області залишено без змін (т.1 а.с.248).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» задоволено частково. Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 08.12.2011 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 07.02.2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до місцевого суду (т.2 а.с.114).

В ході розгляду справи, 04 квітня 2012 року відповідачем-позивачем ПрАТ «Тульчинське АТП-10507» було змінено предмет та підставу позову, де товариство просило визнати договір позики, укладений 28.12.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Тульчинське АТП-10507» та договір позики, укладений 01.03.2010 року між ОСОБА_2 і ВАТ «Тульчинське АТП-10507» - удаваними (т.2 а.с.146).

У грудні 2012 року позивач-відповідач ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги та просила суд стягнути з ПрАТ «Тульчинське АТП-10507» на її користь кошти в сумі 366 113,04 грн. (т.2 а.с.150).

У березні 2013 року позивач-відповідач ОСОБА_2 подала заяву про зміну позовних вимог (т.2. а.с.215).

У червні 2013 року позивач-відповідач ОСОБА_2 збільшила свої позовні вимоги та просила суд стягнути з ВАТ «Тульчинське АТП-10507» на її користь борг в сумі 366 113,04 грн. та 3% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 27.10.2010 року по 20.06.2013 року в сумі 29 018,95 грн. (т.3 а.с.58)

У грудні 2013 року ПрАТ «Тульчинське АТП-10507» надало заяву про залишення зустрічних позовних вимог товариства без розгляду (т.3 а.с.107).

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2014 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позов ПрАТ «Тульчинське АТП-10507» залишено без розгляду.

Судові витрати з оплати судового збору залишено за сторонами. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ПрАТ «Тульчинське АТП-10507» безпідставно стягнуті кошти за скасованим рішенням в сумі 142051,49. (т.3 а.с.117).

В апеляційній скарзі скаржник позивач-відповідач у справі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції від 27 січня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, в частині зустрічного позову ПрАТ «Тульчинське АТП-10507» постановити ухвалу про залишення його без розгляду. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції скаржник ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник ПрАТ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» Любарська К.Ю. апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, що з'явилися до суду, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині залишення зустрічного позову без розгляду підлягає скасуванню з передачею даного питання на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення суду слід залишити без, змін виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що 28.12.2009 року між ВАТ «Тульчинське АТП 10507», в особі заступника голови правління ОСОБА_5, що діє на підставі статуту, з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони було укладено договір позики № 1-08, відповідно до якого позичальник - підприємство позичило в ОСОБА_2 кошти в сумі 208545,72 грн. (т.1 а.с. 28). В підтвердження отримання коштів позивачем представлено копії касової книги, де за 22.01.2008 року знаходиться запис про отримання позички від ПП ОСОБА_2 в сумі 10000 грн., від 22.01.2008 року позичка від ПП ОСОБА_2 - 10000 грн., від 23.01.2008 року позичка від ПП ОСОБА_2 - 10000 грн., від 24.01.2008 року позичка від ПП ОСОБА_2 - 10000 грн., від 25.01.2008 року позичка від ПП ОСОБА_2 - 5000 грн., від 20.03.2008 року позичка від ПП ОСОБА_2 - 5000 грн., від 1.12.2008 року позичка від ОСОБА_2 - 5000 грн., від 8.12.2008 року позичка від ОСОБА_2 - 90000 грн., від 25.12.2009 року позичка від ОСОБА_2 - 10000 грн., від 29.12.2009 року позичка від ОСОБА_2 - 10000 грн., від 30.04.2009 року позичка від ОСОБА_2 - 13833 грн., від 6.05.2009 року позичка від ОСОБА_2 - 4340 грн., від 28.12.2009 року позичка від ОСОБА_2 - 10000 грн., від 30.12.2009 року позичка від ОСОБА_2 - 10372,72 грн., від 31.03.2010 року позичка від ОСОБА_2 - 156692,35 грн., від 19.03.2010 року позичка від ОСОБА_2 - 1200 грн., (т.1 а.с. 32-46).

1.03.2010 року між ВАТ «Тульчинське АТП 10507», в особі заступника голови правління ОСОБА_5, що діє на підставі статуту, з однієї сторони та ОСОБА_2, з другої сторони було укладено договір позики № 1-09, відповідно до якого позичальник - підприємство позичило в ОСОБА_2 кошти в сумі 157567,32 грн. (т.1 а.с. 9). В підтвердження отримання коштів позивачем представлено квитанцію до прибуткового касового ордеру № 91 від 19.03.2010 року на суму 1200 грн. та квитанція до прибуткового касового ордеру № 110 від 31.03.2010 року на суму 156367,32 грн. (т.1 а.с. 10). В зв'язку з цим позивач звернулася до суду з позовом про стягнення коштів за вищевказаними договорами позики.

В ході розгляду справи позивач подала заяву про уточнення позовних вимог і просила стягнути ті самі кошти в сумі 366113,04 грн., але як безпідставно отриманні позивачем.

В подальшому позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила стягнути кошти в сумі 366113,04 грн., як сума неповернутої грошової позики за вищевказаними договорами, а також кошти як безпідставно отриманні відповідачем з відповідними процентами.

Вирішуючи вимоги позивача ОСОБА_2, судом першої інстанції враховано положення ст. ст. 3,10,11,31,119,215 ЦПК України. З огляду на це суд першої інстанції вважає, що позивачем заявлено одні і ті ж вимоги про стягнення коштів, але відповідно до правових норм, які потребують окремої оцінки кожна.

Так, вимоги щодо стягнення коштів за договором позики врегульовані ст. ст.1046-1052, параграфу 1, глави 71 ЦК України. З аналізу даних правових норм вбачається, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначенні родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Даючи оцінку представленим позивачем доказів на підтвердження своїх вимог щодо стягнення коштів за договором позики, відповідно до вимог ст.ст. 58-59 ЦПК України, суд першої інстанції врахував позицію останньої. Так, відповідно до змінених позовних вимог підставою для стягнення коштів в сумі 157 567,32 грн. є укладений договір позики від 01.03.2010 року та квитанції до прибуткових касових ордерів № 91 від 19.03.2010 року та № 110 від 31.03.2010 року.

В свою чергу, підставами для стягнення коштів в сумі 208 545 грн. є дві. А саме, кошти в сумі 20 372,72 грн., які отримані підприємством на підставі касових ордерів № 181 від 28.12.2009р. на суму 10 000 грн. та № 185 від 30.12.2009р. на суму 10 372,72 грн., позивач просила стягнути через невиконання договору позики від 28 грудня 2009 року, а іншу частину в сумі 188 173,00 грн., які були внесені до укладення договорів позики - як безпідставно набуті кошти, тобто без достатньої правової підстави.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що факт складання прибуткових касових ордерів ніяк не пов'язаний із фактом укладання договорів позики та існували незалежно один від одного, оскільки кошти в сумі 188173 грн., були отриманні до укладання договору позики від 28.12.2009 року.

Разом з тим встановлено, що в представлених доказах, а саме прибуткових касових ордерах відсутні будь-які посилання на те, що кошти вносяться на виконання договору позики.

При оцінці вищевказаних доказів, судом також враховано пояснення свідка ОСОБА_5, який від імені позичальника підписав вказані договори позики. Останній в судовому засіданні зазначив, що обидва договори він підписав в березні 2010 року на прохання голови правління ВАТ «Тульчинське АКП 10507» ОСОБА_2

В свою чергу, суд першої інстанції не вирішував питання щодо належності повноважень у представника підприємства на підписання договорів позики, так як даний факт, а саме відсутності таких повноважень, визнаний сторонами в судовому засіданні, а також випливає із заяви позивача про уточнення позовних вимог, а тому додатковому доказуванню не підлягає відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України.

Вирішуючи вимоги позивача, як щодо стягнення коштів за договором позики, так і стягнення безпідставно отриманих коштів, суд першої інстанції оцінив докази на підтвердження отриманих коштів, відповідно до вимог чинного законодавства, яким врегульовані питання порядку ведення касових операцій.

Так, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, в тому числі до прибуткових касових ордерів, які є первинними документами. Первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 3.3. Постанови Національного Банку України № 637 від 15.12.2004 року «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» передбачено, що приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.

Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Пунктом 3.10 даної Постанови визначено, що прибуткові касові ордери і квитанції до них, а також видаткові касові ордери і видаткові відомості мають заповнюватися бухгалтером чорнилом темного кольору, чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну.

У касових ордерах зазначається підстава для їх складання і перелічуються додані до них документи. Видача касових ордерів і видаткових відомостей на руки особам, що вносять або одержують готівку, забороняється. Приймання і видача готівки за касовими ордерами може проводитися тільки в день їх складання. Виправлення в касових ордерах та видаткових відомостях забороняються.

Відповідно до п. 4.2. виправлення в касовій книзі, як правило, не допускаються. Якщо виправлення зроблені, то вони засвідчуються підписами касира, а також головного бухгалтера або особи, що його заміщує.

В порушення вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(із змінами та доповненнями) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704 в представлених документах відсутні посади та підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, а саме, в прибуткових касових ордерах відсутні підписи головного бухгалтера підприємства.

Також судом першої інстанції встановлено, що до прибуткових касових ордерів та касової книги не уповноваженими особами вносились виправлення, первинні документи підписані не уповноваженою особою, внаслідок чого первинні бухгалтерські документами є неналежно складеними, за формою та змістом не відповідають закону та нормативно-правовим актам.

Факт внесення виправлень в фінансові документи - касову книгу, касові ордера, підтверджений допитаною судом свідком касиром ОСОБА_6 В своїх поясненнях остання показала, що корінці до прибуткових касових ордерів видала ОСОБА_2 у 2012 році на її прохання. Будь-яких операцій по отриманню готівки від неї, в цей час не проводилось. Вказані корінці у головного бухгалтера не підписувала та свої дії ні з ким не погоджувала.

Крім того, судом встановлено, що прибуткові касові ордери, які були предметом дослідження та складаються із двох частин, одна з яких є відривною, не являються тотожними частинами від одного цілого та не відповідають встановленій законом формі. Зокрема, корінці до прибуткового касового ордеру, які знаходяться у позивача, не відповідають іншій частині прибуткового касового ордеру, які зберігались на підприємстві.

Таким чином, такі корінці, видані позивачу у 2010 році, не можуть розглядатись як документ, виданий позичальником на підтвердження укладення договору позики, оскільки вони видані не уповноваженою особою та без фактичного здійснення господарської операції, а отже не можуть сприйматись судом як доказ (документ) на отримання чи передачу готівки до каси підприємства.

При вирішенні вимог позивача щодо стягнення коштів, як безпідставно отриманих відповідачем, місцевий суд врахував положення ст.1212 ЦК України., якою врегульовано випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна(відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Так, об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;

4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. За змістом частини першої статті 1212 ЦК України.

Згідно норм ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Разом з тим, позивачем створювались умови та підстави юридичного оформлення правовідносин, з метою створення достатньої та належної правової підстави набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Разом з тим, загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Штучне створення стороною, в даному випадку позивачем, певного зобов'язання, яке б мало виконуватись іншою стороною, в порядку виконання договірного зобов'язання (договір позики) не може вважатись безпідставним.

Таким чином у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована в разі, якщо така правова підстава була відсутня взагалі.

Зазначені висновки містяться у постанові Верховного Суду України № 6-88цс13 від 02.10.2013 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування всіма судами України у подібних правовідносинах.

За таких умов, оцінюючи представлені позивачем докази щодо укладання договорів позики, а так само на отримання коштів без достатньої правової підстави, відповідно до положень ст.58, 59 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що вони не можуть бути доказами в справі з наступних підстав.

Із представлених письмових документів, які суд вважав неналежними та недопустимими, суд першої інстанції вважає, що не можна зробити висновку, що вони підтверджують обставини щодо виникнення правовідносин обумовлених чинним законодавством щодо позики, а так само зобов'язань при набутті коштів без достатньої правової підстави.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Також, вирішуючи питання щодо повороту виконання рішення, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 380 ч.2 ЦПК України, згідно якої зазначено, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено, або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження в справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

Встановлено, що рішенням Тульчинського районного суду від Вінницької області від 08 грудня 2011 року позовні вимоги було задоволено повністю та стягнуто з ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» на користь ОСОБА_2 208 545 грн. 72 коп. за договором позики № 1-08 від 28 грудня 2009 року, 157 567 грн. 52 коп. за договором позики №1-09 від 01.03.2010 року, три проценти річних в сумі 2 213,40 грн., 18 443,08 грн. інфляційних втрат.

В подальшому, рішенням апеляційного суду Вінницької області від 07 лютого 2012 року, рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2011 року змінено у частині вимог про стягнення коштів за договором позики № 1-09 від 1 березня 2010 року. Стягнуто з ПрАТ «Тульчинське АТП 10507» на користь позивача за договором позики № 1-09 від 01 березня 2010 року 157 567,32 грн. боргу, інфляційні втрати в розмірі 8 666, 16 грн., а також 3% річних з простроченої суми, що складає 2 099,44 грн., а всього 168 333 грн. 12 коп. В решті зазначене рішення Тульчинського районного суду Вінницької області залишено без змін.

Вказані рішення примусово виконувались державною виконавчою службою до моменту їх скасування Вищим спеціалізованим судом України згідно ухвали від 17.10.2012р., якою справу направлено на новий розгляд.

Згідно довідок державного виконавця та банківської виписки з каси підприємства вилучено та стягнуто з банківського рахунку на користь позивача грошові кошти в сумі 178 270,06 грн. з врахуванням виконавчого збору та інших витрат. З цієї суми було сплачено за скасованим рішенням ОСОБА_2 кошти в сумі 142 051,49 грн., які і підлягають поверненню.

Вирішуючи вимоги за зустрічним позовом, судом першої інстанції враховано подану заяву про залишення позовних вимог без розгляду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши такі обставини, правильно застосувавши норми матеріального права, прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Так, відповідно до статті 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство в Україні здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд на виконання вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Посилання скаржника ОСОБА_2 на невідповідність висновків суду в частині відмови в задоволенні її позовних вимог обставинам справи, порушення судом застосування норм матеріального та процесуального права є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що суперечить вимогам Закону та матеріалам справи.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» задоволено частково. Рішення Тульчинського районного суду вінницької області від 08.12.2011 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 07.02.2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до місцевого суду (т.2 а.с.114). Зокрема, в ухвалі зазначено, що: « З огляду на підстави звернення сторін з позовними вимогами предметом доказування у справі є обставини, що підтверджують законність вчиненого правочину, а саме наявність у представника товариства повноважень на укладання спірних угод і відсутність у представника зловмисної домовленості з позивачем, та виконання сторонами умов договорів після підписання їх сторонами.

З огляду на це, суди мали перевірити подані позивачем докази на предмет їх допустимості, оскільки відповідно до умов договорів, позивач мала надати позику після підписання угод та доводи відповідача про підроблення позивачем доказів наявності боргу.

В порушення вимог ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 179 ЦПК України місцевий суд взагалі не перевірив доводи відповідача про недійсність спірних угод та про відсутність у представника товариства повноважень на їх укладання, не перевірили заперечень проти поданих позивачем доказів на предмет їх належності до предмета доказування».

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 із посиланням на недоведеність внесення коштів в якості позики позивачем у касу підприємства відповідача.

Колегія суддів вважає, що такий висновок підтверджується аналізом змісту касових книг у відповідні дні, коли за твердженням позивача ОСОБА_2, нею нібито вносились кошти.

Так, встановлено, що невикористаний залишок готівки на кінець дня підлягає здачі до банківської установи для зарахування на поточний рахунок підприємства. Такий висновок підтверджується нормами Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою НБУ № 637 від 15.12.2004 р. Зокрема, ліміт залишку готівки в касі - граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.

Встановивши невідповідність письмових доказів даним вимогам, суд обґрунтовано не прийняв їх. Зокрема, вони не були складені під час здійснення господарської операції, видані одноособово касиром без підпису головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником, без зазначення підстави складання та із виправленнями.

Відповідно до п. 2.8. підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Підприємства не повинні накопичувати готівкову виручку (готівку) у своїх касах понад установлений ліміт каси для здійснення потрібних витрат до настання строків цих виплат (п. 2.9. Положення).

Пунктом 5.1. Положення встановлено строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, а саме для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де є банки, - щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до їх кас).

Крім того, слід звернути увагу на те, що доказів передання коштів у відповідних сумах до банку та їх зарахування на поточний рахунок суду не надано, а тому дослідженню підлягало питання наступного руху коштів після їх внесення до каси, якщо таке мало місце.

В свою чергу ПрАТ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» звертає увагу на зазначені факти, які підтверджують нездійснення господарської операції по внесенню готівки, а лише формальне внесення записів у касову книгу, які були здійснені позивачем ОСОБА_2, яка в той час займала посаду голови правління.

Позивач ОСОБА_2 стверджує, що внесені нею кошти до каси підприємства були спрямовані на виплату заробітної плати, проте відповідних записів на підтвердження цього у касовій книзі не виявлено. А в місцях, де виявлено два такі записи, вони дописані та не мають порядкового номеру касової операції. Зокрема, останнім нумерованим записом на сторінці 9 касової книги за 28.12.2009 року є №121, нижче цього номеру дописано «зарплата робітникам» без номера. Наступний касовий день розпочинається з №122. Таким чином, «зарплата робітникам» дописано між № 121 та №122 в кінці сторінки, не маючи власного порядкового номеру. Факти виправлень та дописувань визнала касир підприємства в якості свідка. При цьому позивачем ОСОБА_2 не витребовувались докази виплати заробітної плати, яка виплачується кожному працівнику особисто під підпис за відомостями, оскільки встановлено, що такі первинні документи на підприємстві відсутні.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на аудиторський висновок, який позивачем ОСОБА_2 не спростовувався та з якого вбачається виявлення фактів перекручування даних бухгалтерського обліку під час операцій з готівкою. Записами у касовій книзі позивач «закривала» недостачу, пов'язану із ненадходженням готівки, яка отримувалась фізичним особами як виручка під продажу квитків на пасажирські перевезення.

Колегія суддів переконана, що дані факти не можуть залишитись поза увагою суду, а тому твердження позивача ОСОБА_2 про внесення власних коштів до каси суд оцінює критично, враховуючи численні порушення, допущені самим позивачем ОСОБА_2 під час операцій з готівкою, оскільки у той час відповідальною за здійснення цих операцій була саме ОСОБА_2

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції не визнавав недійсними договори позики, а лише зазначив, що не може встановити причинно-наслідковий зв'язок між укладенням певних правочинів та внесенням коштів в касу підприємства, оскільки в первинних бухгалтерських документах не зазначені підстави внесення готівки. На усіх квитанціях до прибуткових касових ордерів, наданих позивачем ОСОБА_2 зазначено про те, що підставою їх складання є позичка, а не позика, що відповідно до цивільного законодавства є різними правовими поняттями.

Позивач ОСОБА_2 визнала, що факти складання прибуткових касових ордерів ніяк не були пов'язані із фактом укладення договорів позики та існували незалежно однин від одного, тобто укладення договорів позики та складання позивачем прибуткових касових ордерів не мають причинно-наслідкового зв'язку, оскільки вони не співпадають за хронологією подій. Крім того, в самих прибуткових касових ордерах жодного разу не зроблено посилання на те, що кошти вносяться на виконання будь-яких письмових угод Таким чином, ідентифікувати на виконання якого договору чи домовленості складались касові ордери, неможливо. Разом з тим, судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції в цій частині повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Таким чином, рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

В той же час, рішення суду в частині залишення без розгляду зустрічного позову ПрАТ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними не може бути визнане колегією суддів законним і обґрунтованим.

Залишаючи вказані позовні вимоги без розгляду, суд виходив з того, що ПрАТ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» 16.12.2013 року подало до суду заяву про залишення їх зустрічного позову без розгляду (т. 3 а.с. 107).

Так, відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

Діючим ЦПК України не передбачено можливості залишення позовних вимог без розгляду рішенням суду, оскільки залишення заяви без розгляду здійснюється ухвалою суду.

Проте, суд першої інстанції не врахував зазначені обставини та безпідставно в іншій частині позовні вимоги залишені без розгляду.

Відповідно до ч.1 п.1, 3, 4 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині залишення без розгляду зустрічних позовних вимог ПрАТ «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними постановлене з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає в цій частині скасуванню з передачею даного питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 312,313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 січня 2013 року в частині залишення без розгляду зустрічного позову приватного акціонерного товариства «Тульчинське автотранспортне підприємство 10507» до ОСОБА_2 про визнання договорів позики недійсними скасувати та передати дане питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: підпис. В.М.Медяний

Судді: підписи. Л.В. Пащенко

М.В. Матківська

З оригіналом вірно.

Суддя: