Постанова № 37983080, 21.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2014 року справа № 826/2929/14

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 довідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м.Києвапро визнання протиправною та скасування постанови №40737149 від 03.02.2014, визнання протиправними дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовною заявою до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м.Києва про визнання протиправною та скасування постанови №40737149 від 03.02.2014, визнання протиправними дії.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про неправомірність дій державного виконавця щодо арешту коштів боржника, оскільки позивачем своєчасно сплачену суму заборгованості, що підтверджується копією квитанції про сплату 22244,68грн.

Представник відповідача до суду не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином. На адресу суду представником відповідача подано копії матеріалів виконавчого провадження ВП №40737149, а також заявлено про розгляд справи за відсутності представника відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м.Києва.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м.Києві на підставі виконавчого листа №2а-17004/12/2670, виданого 16.10.2013 Окружним адміністративним сдом м.Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суму в розмірі 22244,68грн. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2013 ВП №40773149.

Зазначену постанову позивачем отримано 18.12.2013, що підтверджується підписом позивача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

ОСОБА_1 26.12.2013 виконано в добровільному порядку постанову відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м.Києва про відкриття виконавчого провадження та сплачено на користь стягувача суму заборгованості.

Однак, позивачем не надано до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м.Києва доказів добровільного виконання постанови про відкриття виконавчого провадження.

На адресу виконавчої служби представником Київського міського центру зайнятості подано заяву про закінчення виконавчого провадження в зв'язку з повним та фактичним виконання рішення суду, що підтверджується випискою по рахунку КМЦЗ №3717930190001 та копією квитанції від 26.12.2013 №28.

Державною виконавчою службою Печерського районного управління юстиції у м.Києві 03.02.2014 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою встановлено, що рішення фактично виконано, однак виконавчий збір не сплачено.

Згідно п.2 постанови про закінчення виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору виділено в окреме провадження.

Позивач вважає, що винесення постанови від 03.02.2014 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 2224,46грн. у виконавчому провадженні №40737149.

Оцінивши за правилами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частина 1 ст.17 Закону передбачає, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Частиною 2 ст.25 Закону визначено, що у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до п.3.7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному ст.28 Закону України «Про виконавче провадження».

Підпунктом 3.7.1 Інструкції, постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Як встановлено судом, позивачем в добровільному порядку сплачено суму заборгованості в розмірі 22244,68грн., що підтверджується наявною в матеріалах копією квитанції від 26.12.2013 №28. Однак, позивачем не повідомлено виконавчу служби про добровільне виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом.

В зв'язку з чим, державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 03.02.2014 ВП №40737149 в розмірі 2224,46грн.

Враховуючи викладене, суд не вбачає в діях відповідача протиправності винесення оскаржуваної постанови від 03.02.2014 про стягнення з боржника виконавчого збору, а відтак підстави для скасування зазначеної постави у суду відсутні, а тому позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 11, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук