Ухвала суду № 37968596, 05.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/9991/14659/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.09.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012

у справі № 2а-5915/11/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.09.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПДСП-10» (надалі - позивач, ТОВ «ПДСП-10») до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (надалі - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 27.07.2011 № 0011152330.

Позиція судів першої та апеляційної інстанцій полягає в тому, що, оскільки правомірність формування позивачем податкового кредиту підтверджується оформленими належним чином первинними документами, зменшення бази оподаткування або несплата суми податку на додану вартість до Державного бюджету України контрагентом позивача при реальному здійсненні господарських операцій не впливає на податковий кредит покупця.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.09.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 і відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.04.2011 ТОВ «ПДСП-10» уклало договір № 1204-11 з ТОВ «СТРОЙ-ТЕХНОЛОГІЯ» про надання послуг з демонтажу та монтажу пункту розвантаження зерна. Виконання договору підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт від 29.04.2011 та податковою накладною на суму 650 000,00 грн., з яких податок на додану вартість - 108 333,33 грн.

14.09.2011 ТОВ «ПДСП-10» уклало договір № 1404-11 з ТОВ «СТРОЙ-ТЕХНОЛОГІЯ» про надання послуг з монтажу силосної вежі. Виконання договору підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт від 29.04.2011 та податковою накладною на суму 90 000,00 грн., з яких податок на додану вартість - 15 000,00 грн.

12.04.2011 ТОВ «ПДСП-10» уклало договір про надання послуг № 1204-11-1 з ТОВ «СТРОЙ-ТЕХНОЛОГІЯ», відповідно до якого останньому доручалося провести роботи по реконструкції норійної вишки. Виконання договору підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт від 29.04.2011 та податковою накладною на суму 130 000,00 грн., з яких податок на додану вартість - 21 666,67 грн.

Таким чином, протягом квітня 2011 року ТОВ «СТРОЙ-ТЕХНОЛОГІЯ» надало позивачу послуги загальною вартістю 725 000,00 грн., з яких 145 000,00 грн. нарахованого та сплаченого податку на додану вартість, що був включений до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за квітень 2011 року.

22.06.2011 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва провело документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «СТРОЙ-ТЕХНОЛОГІЯ», за результатами якої було складено акт № 804/23-300/36433420. Оскільки постачальник ТОВ «СТРОЙ-ТЕХНОЛОГІЯ» ТОВ «АЛ ИБАА» не подавало податкову звітність, податковим органом було зроблено висновки про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «АЛ ИБАА» та ТОВ «СТРОЙ-ТЕХНОЛОГІЯ».

11.07.2011 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведено перевірку ТОВ «ПДСП-10» та складено акт № 873/23-300/33084260, в якому, посилаючись на попередній акт зустрічної перевірки ТОВ «СТРОЙ-ТЕХНОЛОГІЯ», відповідачем визнано нікчемними правочини між останнім та позивачем.

27.07.2011 уповноваженою особою ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва винесено податкове повідомлення-рішення № 0011152330 про донарахування ТОВ «ПДСП-10» податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 145 000,00 грн. та штрафної санкції у розмірі 1,00 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Нормами ст. 198 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011, зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Фактичне виконання господарських операцій та право на формування податкового кредиту по розрахунках між ТОВ «ПДСП-10» та вказаним контрагентом підтверджують договори про надання послуг, договори підряду, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3, акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2, що містяться в матеріалах справи.

Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із позицією судів першої та апеляційної інстанцій, яка полягає в тому, що наявність у платника податку (позивача) виданих йому продавцем товару (послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю податку на додану вартість у складі ціни товару при реальному вчиненні господарських операцій є достатніми підставами для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Невідображення продавцем або іншими суб'єктами в ланцюгу постачання, з якими позивач не мав господарських відносин, сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету, результати проведення зустрічних перевірок контрагента не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011. Зокрема, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009.

В світлі наведених рекомендацій колегія суддів зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак, є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка має індивідуальний характер відповідно до ст.61 Конституції України, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Водночас, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Відтак, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів з ТОВ «СТРОЙ-ТЕХНОЛОГІЯ» ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Тобто, вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право позивачу на формування сум податкового кредиту.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.09.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 у справі № 2а-5915/11/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) В.В. Кошіль