Ухвала суду № 37968592, 05.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" березня 2014 р. м. Київ К/9991/13801/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Норвік Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012

у справі № 2-а-4471/11/2670 (№ 2а-4471/11/2670)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Норвік Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24.01.2011

№ 0000292302,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Норвік Україна» (надалі - позивач, ТОВ «Норвік Україна») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24.01.2011 № 0000292302.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість у розмірі 37 343,00 грн. по операціях з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп».

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 і постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Норвік Україна» щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» за квітень 2009 року. За наслідком перевірки складено акт від 05.01.2011 № 1/2302/33996450.

Вказаною перевіркою встановлено порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), внаслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 37 343,00 грн.

Представники податкового органу дійшли висновку про те, що контрагент позивача - ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» було створено не з метою здійснення реальної господарської діяльності, а для здійснення конвертаційних дій, внаслідок чого право позивача на формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість за операціями з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» не підтверджено.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 вказаного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Дімсон Груп» (замовник), правонаступником якого є ТОВ «Норвік Україна», та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» (виконавець) укладено договір підряду від 01.03.2009 № 01/03 на виконання будівельних робіт. Згідно умов договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати комплекс ремонтних робіт інженерно-побутового корпусу.

В підтвердження виконання умов даного договору позивачем були надані контролюючому органу відповідні первинні документи, а саме: податкова накладна, акт приймання виконаних підрядних робіт.

Вивчаючи наданий акт приймання виконання підрядних робіт від 08.04.2009, суди попередніх інстанцій встановили, що він містить наступні позиції виконаних робіт: 10/10 - заповнення місць бетоном, 12/12 - посилення цегляних стін стальними тяжами, 13/13 - прокладання трубопроводів водопостачання з напірних поліетиленових труб, 18/18 - вирівнювання поверхонь бетонних основ підлоги сумішами типу «Ветоніт», 20/20 - влаштування килимових покриттів, 21/21 - улаштування плінтусів полівінілхлоридних, 22/22 - влаштування ГКЛ підвісних стель на однорівневому металевому каркасі з використанням підвісу з затиском, 23/23 - установлення віконних блоків з металопластику, 26/26 - установлення дерев'яних підвіконних дошок, 27/27 - штукатурення віконних і дверних укосів.

Водночас, вказаний акт містить позиції надання будівельних матеріалів без зазначення конкретної підрядної послуги або обсягу виконаної роботи: 24/24 - «монтажна піна», 15/15 - «труби сталеві водогазопровідні», 11/11 - «стрижнева арматура».

Таким чином, вказаний акт до договору підряду містить позиції як по виконаних роботах, так і по витраченому матеріалу. Проте, з урахуванням вказаного в акті, суди дійшли висновку про неможливість виконання в цілому будівельних робіт підрядником, оскільки матеріал, який потрібний для його виконання відсутній, адже останній (включаючи питання його обсягів та вартості) у акті підряду не значиться.

Крім того, на це вказує та обставина, що позивач повідомив суд про те, що роботи виконувалися за рахунок матеріалів і обладнання підрядника, проте в п.1.3 договору підряду від 01.03.2009 № 01/03 зазначено, що роботи виконуються з матеріалів, які на виконання даного договору надає замовник, тобто позивач.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до п.1, 2 Наказу Державного комітету статистики України від 21.06.2002 № 237/5 «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві», що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, типова форма первинних облікових документів № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт» застосовується при виконанні будівельних та монтажних робіт, робіт з капітального та поточного ремонту будівель та споруд та інших підрядних робіт за рахунок всіх джерел фінансування. Довідка за формою № КБ-3 складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи з будівництва.

Оскільки виконання будівельних робіт має супроводжуватись оформленням необхідних документів із наявністю результатів в натурі, ненадання позивачем обов'язкової первинної документації, такої як довідка про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3, надало судам попередніх інстанцій беззаперечні підстави спростувати реальність проведення між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» господарських операцій з виконання підрядних робіт.

Зважаючи на те, що фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту та підстав отримання податкової вигоди, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із твердженнями судів попередніх інстанцій про те, що відповідна угода позивача із вказаним контрагентом має характер безтоварної, яка не спрямована на фактичні зміни в структурі активів та зобов'язань і власному капіталі сторін правочину у відповідності до їх змісту.

Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій з урахуванням норм матеріального та процесуального права доведено факт порушення позивачем податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного періоду та законність спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Норвік Україна» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 у справі № 2-а-4471/11/2670 (№ 2а-4471/11/2670) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис)В.В. Кошіль