Ухвала суду № 37968540, 27.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2014 року м. Київ К/9991/78314/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011

у справі № 2а/1570/2290/2011

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

про скасування податкового повідомлення-рішення про стягнення фінансових санкцій

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Одеси) про скасування податкового повідомлення-рішення про стягнення фінансових санкцій.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2011, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період з 01.10.2009 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт №304/17-01/НОМЕР_1 від 24.02.2011.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 3.1 ст. 3, пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.5, п. 9.6 ст. 9, п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі по тексту - Закон), в результаті чого ФОП ОСОБА_2 не зареєструвалась платником ПДВ та не подавала податкові декларації по податку на додану вартість за період з 01.12.2009 по 30.09.2010, у зв'язку з чим їй донараховано податкових зобов'язань у сумі 100555,31 грн.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000661701 від 10.03.2011, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 125694,14 грн., у т.ч. за основним платежем - 100555, 31 грн., за штрафними (фінансовими санкціями) 25138, 83 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону, платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Підпунктом «б» п. 2.1 ст. 2 Закону передбачено, що платником податку є будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону, особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до п. 10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 року № 79 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 Закону, зобов'язані зареєструватися як платники податку в податковому органі в порядку, визначеному статтею 9 Закону та цим Положенням.

Згідно з ч. 2 п. 9.4 ст. 9 Закону, якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Заява про реєстрацію направляється на адресу податкового органу з повідомленням про вручення або вручається особисто представником такої особи службовій особі податкового органу. Податковий орган зобов'язаний видати заявнику (відправити поштою) свідоцтво про податкову реєстрацію такої особи протягом десяти днів від дня отримання реєстраційної заяви (п. 9.5 ст. 9 Закону).

Відповідно до пп. «а» п. 9.6 ст. 9 Закону з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу: особами, що підлягають реєстрації згідно з пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом.

Судами встановлено, що в перевіряємий період ФОП ОСОБА_2 перебувала на загальній системі оподаткування.

Протягом останніх дванадцяти календарних місяців, а саме з 01.11.2008 по 31.10.2009, дохід позивача сукупно перевищував 300 000 гривень (без податку на додану вартість). Проте, як встановлено судами, заяву про реєстрацію платником ПДВ позивачка до ДПІ у Київському районі не подавала.

Згідно п. 9.5, п. 9.6 ст. 9 та п. 10.1 ст. 10 Закону у зв'язку з ненаданням заяви у строки, визначені законодавством, суб'єкт підприємницької діяльності несе відповідальність за не нарахування та несплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-ІІІ, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.

Таким чином, ФОП ОСОБА_2 не зареєструвалася платником податку на додану вартість та не надавала податкові декларації по ПДВ за період з 01.12.2009 по 30.09.2010, у зв'язку з чим їй донараховано податкових зобов'язань у сумі 100555,31 грн.

Підпунктом 17.1.2 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп. «а» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адже п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, який набув чинності з 01.01.2011 закріплено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених пп. пп. 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

З урахуванням вимог ст. 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, суд вважає правомірним застосовування податковим органом до позивача штрафної санкції, передбаченої Податковим кодексом України, так як вона є меншою за розміром, ніж та, що вказана в Законі України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Щодо посилань позивача на приписи Податкового кодексу України в частині застосування штрафних фінансових санкцій в розмірі 1 гривні, суди зазначили наступне.

Згідно п. 7 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення. Такі штрафні санкції повинні застосовуватись за порушення податкового законодавства виключно при обчисленні податкових зобов'язань за зазначений у п. 7 Розділу ХХ Податкового кодексу України період. Так як плановою документальною перевіркою позивача встановлені порушення податкового законодавства за період з 01.12.2009 до 30.09.2010, то колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що правомірним є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25138,83 грн.

Суди вірно не взяли до уваги посилання позивача щодо неврахування відповідачем сум податку на додану вартість як при визначенні загальної суми від здійснення операцій позивачем з постачання товарів/послуг за період з 01.11.2008 по 31.10.2009, так і при розрахунку сум несплати податку на додану вартість за період з 01.12.2009 до 30.09.2010 у розмірі 100555,31 грн. На думку позивача, відповідачем при проведенні перевірки та прийнятті повідомлення-рішення не враховано той факт, що в ціну продажу товару позивачем вже була закладена сума податку на додану вартість у розмірі 20% від його вартості.

Стаття 6 Закону визначає ставку податку на додану вартість. Відповідно до ч. 6.1 цієї статі об'єкти оподаткування, визначені ст. 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної ст. 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Судами зазначено, що позивачнм не було доведено факту включення до ціни товарів, продаж яких вона здійснювала, сум податку на додану вартість. Крім того ФОП ОСОБА_2 у перевіряємий період не була зареєстрована як платник цього податку, а тому права на нарахування ПДВ не мала. Адже відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 Закону.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що відповідачем правомірно застосовані норми чинного законодавства та вірно нараховано суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 100555,31 грн.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров