Постанова № 37943145, 31.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 березня 2014 року № 826/762/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліан»

до

Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві

про

визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

На підставі ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (далі – відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірних рішень, у зв’язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення. У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.

У судовому засіданні 11.03.14р. суд у відповідності до вимог ч. 4 ст. 122 КАС України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліан» з питань дотримання податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Діамант Делюкс», ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Грейт Старт», ТОВ «КА Варто», ТОВ «Гранд Інвест Плюс» за період з 01.01.2012р. по 31.01.2013р.

За результатами перевірки складено акт від 24.07.2013р. за № 563/26-56-22-03-09/36632001 (надалі – акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем при по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Грейт Старт», ТОВ «КА Варто» та ТОВ «Гранд Інвест Плюс» порушень п. 198.2, п. 1987.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 573 801,00грн.

У зв’язку із встановленням допущення позивачем вказаних порушень податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №0002352203 від 23.08.13р. яким за позивачем визначено суму зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 717 251,00грн., в тому числі за основним платежем на суму 573 81,00грн. та штрафні санкції в розмірі 143 450,00грн.

Позивач не погоджується із прийнятим податковим органом рішенням, вважає щодо безпідставним, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для донарахування позивачу зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток слугували висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат коштів сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Грейт Старт», ТОВ «КА Варто» та ТОВ «Гранд Інвест Плюс», оскільки правочин, укладений позивачем з таким контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків, та на переконання податкового органу, є нікчемним, а також у зв’язку із відсутністю підтверджуючої документації .

В обґрунтування позову, представником позивача зазначено, що податковим органом зроблено хибний висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності з ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Грейт Старт», ТОВ «КА Варто» та ТОВ «Гранд Інвест Плюс», при цьому реальність настання наслідків за правочином укладеним з таким контрагентом на переконання позивача у повній мірі підтверджуються наданою як суду так і до перевірки первинною документацією.

Вирішуючи даний спар суд виходив із наступних міркувань.

Як вбачається із матеріалів проведеної перевірки, позивачем до перевірки не надано первинної документації щодо взаємовідносин з ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Грейт Старт», ТОВ «КА Варто» та ТОВ «Гранд Інвест Плюс».

Відповідно п.44.6 ст. 46 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначенні в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилученнями правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображенні таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображенні таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Доказів надання такої документації у строки встановлені ст. 44 ПК України позивачем також не надано, а отже із урахування вимог наведеної вище норми такі документи вважаються відсутніми.

Разом з тим позивачем до суду надано в підтвердження товарності господарських відносин з ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Грейт Старт», ТОВ «КА Варто» та ТОВ «Гранд Інвест Плюс» надано копії договорів та іншу документацію.

Дослідивши наявні матеріали справи, судом встановлено, що у перевіряємий період позивачем було укладено ряд договорів із вказаними контрагентами, а саме:

- з ТОВ «Ідея Рісьорч» договір №П-1/12 від 01.02.2012 року зі специфікаціями №1- №8 від 01.02.2012 року, №9-№19 від 01.03.2012 року; № 20- №25 від 02.04.2012 року; №26 від 03.04.2012 року; №27- №31 від 03.05.2012 року; №32 - №35 від 04.05.2012 року;

- з ТОВ «Айдар ЛТД» договір № П-3/12 від 03.04.2012 року зі специфікаціями № 1,

від 03.04.2012 року; № 3- № 4 від 03.05.2012 року, № 5- №6 від 05.06.2012 року;

- з ТОВ «Грейт Старт» договір № П-6/12 від 01.08.2012 року зі специфікаціями № 1-7 від 01.08.2012 року; №7 від 02.08.2012 року, №8- №14 від 03.09.2012 року; №15- №18 від 01.10.2012 року;

- з ТОВ «Гранд Інвест Плюс» договір № П-13/12 від 01.11.2012 року зі специфікаціями № 1- №4 від 01.11.2012 року; № 5 - № 6 від 01.12.2012 року ; №7- №9 від 03.01.2013 року; №10 від 16.01.2013, №11 від 17.01.2013 року;

- з ТОВ «Комунікаційна Агенція «ВАРТО» договір № П-4/12 від 01.06.2012 року зі специфікаціями № 1-№9 від 01.06.2012 року; № 10- №15 від 01.06.2012 року, №16-20 від 01.10.2012 року;

Вказані договори поставки є типовими, тому дослідження кожного договору окремо немає потреби.

Так відповідно до змісту пп. 1.1, 3.2 вказаних договорів на постачальника покладено обов’язок поставити позивачу товар у кількості та асортименті відповідно до видаткових накладних за адресою : м. Київ, вул. Новомостицька , 25-Г.

В підтвердження виконання сторонами договорів своїх зобов’язань позивачем додано до матеріалів справи копії специфікацій, рахунків-фактури, а також копії видаткових накладних.

Разом з тим позивачем в супереч численним вимогам суду не надано копії податкових накладних виписаних ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Грейт Старт», ТОВ «КА Варто» та ТОВ «Гранд Інвест Плюс», що слугували підставою для формування податкового кредиту, доказів поставки таких товарів за адресою вказаною у договорах, а також жодного підтвердження прийняття таких товарів від вказаних контрагентів, або уповноважених ними осіб таких товарів чи обліку таких товарів на складах позивача, які виходячи із суті операції, повинні були супроводжувати перевезення завантаженого контрагентом товару та відповідно обліку такого у позивача.

Натомість позивачем додано численну документацію в підтвердження здійснення ним поставки товарів ТОВ «Епіцент К» на підставі договору № 2110/10/10 від 01.04.10р., разом з тим такі господарські взаємовідносини не були предметом дослідження перевірки, та відповідно не слугували підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення, більш того слід зауважити, що аналіз наданої позивачем документації в підтвердження здійснення поставок ТОВ «Епіцентр К» не дає змоги однозначно підтвердити, що такий товар було отримано позивачем саме від ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Грейт Старт», ТОВ «КА Варто» чи ТОВ «Гранд Інвест Плюс».

Крім того податковим органом отримано відомості щодо відсутності у ТОВ «Ідея Рісьорч», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Грейт Старт», ТОВ «КА Варто» та ТОВ «Гранд Інвест Плюс» реальних можливостей здійснювати господарську діяльність та відповідно виконати свої зобов’язання перед позивачем на підставі наведених вище договорів, а з наданих пояснень керівників таких товариств вбачається, що вони взагалі не мали жодного відношення до господарської діяльності підприємств.

Зазначені обставини не спростовано представником позивача у судових засіданням, а тому за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких сформований податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на його формування.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носили реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування податкового кредиту, є здійснення господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Крім того судом не приймаються посилання позивача, як на підставу відсутності у податкового органу права на винесення податкового повідомлення-рішення, не завершення кримінального провадження в рамках якого було здійснено позапланову перевірку.

Як свідчать наявні матеріали справи, та не заперечується позивачем, позапланову перевірку позивача було проведено в рамках кримінального провадження порушено стосовно посадових осіб ТОВ «ACT - Технології» та не стосується ТОВ «Ліан».

При цьому слід зауважити, що п.86.9 ст.86 ПК України встановлено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) (тобто по ст.212 КК України) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення - рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

З аналізу наведеної норми вбачається, що обмеження щодо винесення податковим органом рішень за результатами проведених перевірок на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, стосується виключно тих випадків копи перевірку здійсненими тих осіб, щодо яких провадиться таке кримінальне провадження.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення прийняте з урахуванням всіх обставин.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Смолій