Постанова № 37943118, 11.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 березня 2014 року 14:30 № 826/20711/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Амельохіна В.В., Огурцова О.П., при секретарі судового засідання Шевченко М.В. вирішив адміністративну справу

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна»

до

за участю

Державної інспекції України з контролю за цінами

Прокуратури міста Києва

про

визнання протиправним та скасування рішення від 13.12.2013 р.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13.12.2013 р. №99;

2) визнати протиправним та скасувати припис відповідача про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін від 13.12.2013 р. №95.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого законодавства України, без належних на те підстав та без дослідження усіх істотних обставин, винесені протиправні рішення та приписи, що призвело до порушення його прав та законних інтересів, а також понесення значних матеріальних втрат.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення і припис законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання діючих законодавчих норм, за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник прокуратури міста Києва також вважає заявлений позов необґрунтованим та безпідставним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена планова перевірка дотримання позивачем вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.12.2013 р. № 155, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем законодавчих норм у сфері формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, а саме:

пп.1. п.1. постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення»;

п.2,4,5 Порядку формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення щодо яких запроваджено державне регулювання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. № 333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення».

Так, вході перевірки відповідачем було встановлено, що позивач, який є імпортером виробів медичного призначення (далі-ВМП) у період з 01.01.2013 р. по 15.11.2013 р. в наслідок порушення порядку формування цін здійснювало реалізацію окремих ВМП іноземного виробництва за завищеними закупівельними цінами. Перевищення встановлених граничних постачальницько-збутових надбавок (не вище ніж 10 відсотків) та граничних торговельних (роздрібних) надбавок (не вище ніж 25 відсотків) склало 660-880 відсотків від оптово-відпускної ціни.

В результаті порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін позивач за період з 01.01.2013 р. по 15.11.2013 р. необґрунтовано одержано виручки у сумі 136 310 778,61 грн., що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання.

Враховуючи зазначене, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2013 р. № 533, відповідач дійшов висновку, ступінь ризику від провадження господа сякої діяльності – високий.

У зв’язку з виявленими порушеннями, відповідачем прийняті оскаржувані рішення та припис, а саме:

рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення державної дисципліни цін від 13.12.2013 р. № 99, яким вилучено у позивача в дохід державного бюджету суму необґрунтовано отриманої виручки в розмірі 136 310 778,61 грн. та штраф в сумі 136 310 778,61 грн.;

припис про виконання законних вимог щодо усунення порушень порядку формування, встановлення та застосування державних (регульованих) цін від 13.12.2013 р. № 95, яким позивача зобов’язано в місячний термін усунути порушення шляхом приведення цін у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 р. №333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» та постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. №955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення», а також в подальшому здійснювати реалізацію виробів медичного призначення, які підлягають державному регулюванню цін відповідно до вимог зазначених законодавчих актів.

Позивач вважає такі рішення та припис відповідача протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, а також поясненням представників сторін, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає Закон України «Про ціни і ціноутворення» (далі-Закон).

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону, реалізація державної цінової політики, проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін, розроблення та внесення пропозицій щодо формування та реалізації державної цінової політики здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну цінову політику.

Згідно ч.1 ст.10, ч.1 ст.12 Закону, суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують, зокрема, державні регульовані ціни.

Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Органом державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення (далі - уповноважені органи) є, крім іншого, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з контролю за цінами (ч.1 ст.16 Закону).

Основними функціями уповноважених органів є виконання контрольно-наглядових функцій за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (п.1) ч.1 ст.17 Закону).

Згідно п.1,5,6,7 ч.1 ст.18 Закону, уповноважені органи мають право, крім іншого:

проводити у суб’єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

вимагати від суб’єктів господарювання, що перевіряються, усунення виявлених порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 Закону, до суб’єктів господарювання застосовуються адміністративно-господарські санкції за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін - вилучення необґрунтовано одержаної виручки, що становить позитивну різницю між фактичною виручкою від продажу (реалізації) товару та виручкою за цінами, сформованими відповідно до запровадженого способу регулювання (крім тих, що на постійній основі надають житлово-комунальні послуги або мають адресного споживача), та штраф у розмірі 100 відсотків необґрунтовано одержаної виручки.

Згідно п.1, п.3 (пп.1) Положення про Державну інспекцію України з контролю за цінами, затвердженого Указом Президента України від 30 березня 2012 року № 236/2012 (далі-Положення) Держцінінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику з контролю за цінами, одним з основних завдань якої є реалізація державної політики з контролю за цінами шляхом здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Держцінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

здійснює державний контроль (нагляд) за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

надає органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, суб’єктам господарювання обов’язкові до виконання приписи про усунення порушень вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін;

приймає рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін (п.4 Положення).

Згідно пп.5), пп.9) п.6 Положення, Держцінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, крім іншого, проводити у суб’єктів господарювання в установленому порядку планові та позапланові перевірки достовірності зазначеної у документах інформації про формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; складати акти проведення перевірки, протоколи про адміністративні правопорушення, надавати обов'язкові до виконання приписи, а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали проведення перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач наділений відповідними владними повноваженнями щодо проведення планових та позапланових перевірок дотримання суб’єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін, а також винесення обов’язкових для виконання приписів та рішень про застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.12.2011 р. № 1000 затверджений «Обов’язковий мінімальний асортимент (соціально орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів» до якого, зокрема, включені презервативи та лейкопластирі.

Постановою Кабінету Міністрів України № 955 від 17.10.2008 року «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські і засоби і вироби медичного призначення» установлено, що на лікарські засоби і вироби медичного призначення, включені до Національного переліку основних лікарських засобів і виробів медичного призначення (крім наркотичних, психотропних лікарських засобів, прекурсорів та медичних газів) та обов’язкового мінімального асортименту (соціально орієнтованих) лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів, визначеного Міністерством охорони здоров’я, граничні постачальницько-збутові надбавки не вище ніж 10 відсотків оптово-відпускної ціни та граничні торговельні (роздрібні) надбавки виходячи із закупівельної ціни, що не перевищують, крім іншого, 25 відсотків у разі, якщо закупівельна ціна становить до 100 грн. включно.

Лікарські засоби і вироби медичного призначення вітчизняного виробництва, оптово-відпускна ціна яких нижча ніж 12 гривень за одну упаковку, не підлягають державному регулюванню, крім тих, що придбаваються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Відповідно до п.8 ст.1 Закону, постачальницько-збутова надбавка (постачальницька винагорода) - сума витрат суб’єкта господарювання, що пов’язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) під час надходження від виробника (постачальника) на відповідний товарний ринок, та прибутку. Гранична постачальницько-збутова надбавка є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб’єктом господарювання, що здійснює оптову торгівлю, під час встановлення ціни товару.

Механізм формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання, для реалізації суб’єктом господарювання на внутрішньому ринку (далі - товар) з урахуванням граничних постачальницько-збутових і торговельних (роздрібних) надбавок визначає Порядок формування цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, щодо яких запроваджено державне регулювання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. № 333 (далі-Порядок).

Згідно п.2,3 Порядку, гранична постачальницько-збутова надбавка не повинна перевищувати її встановленого розміру незалежно від кількості здійснених суб’єктами господарювання операцій з реалізації товару.

Гранична торговельна (роздрібна) надбавка є максимально допустимим її розміром, який може враховуватися суб’єктом господарювання при реалізації товару через аптечну мережу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач імпортує на територію України та вводить у цивільний обіг на території України різноманітний асортимент виробів медичного призначення, зокрема: презервативи латексні, пластирі медичні, рукавички медичні, пристрої/системи для інфузій, шприци, маски медичні, тести для визначення вагітності, тести для визначення овуляції, та інші медичні вироби.

Перед введенням зазначених виробів медичного призначення у цивільний обіг на території України, не змінюючи первинного заводського стану самого виробу медичного призначення, позивач проводить наступні операції:

перевірку цілісності індивідуального заводського пакування й відбракування виробів медичного призначення з ушкодженим заводським індивідуальним пакуванням;

візуальну перевірку заводського браку без порушення заводського пакування(наприклад, відсутність виробу в індивідуальному пакуванні й ін.);

виготовлення/закупівля споживчого пакування, інструкцій-вкладишів і інших,поліграфічних матеріалів, які входять у споживчий комплект, згідно з вимогами чинного законодавства України щодо надання інформації споживачеві про медичні вироби;

маркування виробів медичного призначення;

пакування виробів медичного призначення в споживче пакування;

формування споживчого пакування шляхом автоматизованої термоупаковки в плівку й автоматизованого формування готової продукції в блоки;

виготовлення/закупівля транспортного пакування й пакувальних матеріалів;

пакування в транспортне пакування (блоки, ящики) з метою здійснення додаткового захисту виробу від зовнішнього впливу.

Враховуючи зазначене, позивач вважає себе виробником відповідних виробів медичного призначення, що, на його думку, звільняє від обов’язку реалізації виробів медичного призначення за державними регульованими цінами та дає йому право самостійно встановлювати оптово-відпускну ціну відповідного товару, а також свідчить про помилковість висновків відповідача та протиправність прийнятих ним припису та рішення.

Згідно роз’яснення Державної інспекції з контролю за цінами від 02.11.2012 р. № 100-801-23/1978 з питань формування та застосування цін, суб’єкт господарювання, який здійснює пакування, маркування, введення в обіг продукції, а саме виробів медичного призначення, може вважатись вітчизняним виробником за умови підтвердження виробничого процесу (технічного регламенту тощо).

Зазначеним листом також закріплено, що позивач, при умові фактичного здійснення пакування, маркування, введення в обіг відповідних виробів медичного призначення, виконуючи вимоги виробничого процесу (технічного регламенту тощо) затвердженого наказом по підприємству, може самостійно встановлювати оптово-відпускну ціну.

Статтею 1 Закону України «Про підтвердження відповідності» наведено визначення поняття «виробник» - юридична або фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, відповідальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції самою цією особою чи від її імені.

Отже, зокрема, трьома обов’язковими складовими, наявність в сукупності яких дає суб’єкту господарювання право вважатись вітчизняним виробником за умови підтвердження виробничого процесу (технічного регламенту тощо) є здійснення ним пакування, маркування, введення в обіг виробів медичного призначення.

При цьому слід зазначити, що виробничий процес – це систематичне та цілеспрямоване змінювання в часі та просторі кількісних та якісних характеристик засобів виробництва і робочої сили для отримання готової продукції з вихідної сировини згідно із заданою програмою. Це складний комплекс первинних процесів: основних, допоміжних і обслуговуючих підрозділів підприємства, що забезпечують своєчасний випуск заданої продукції.

Основні процеси - це технологічні процеси, в ході яких відбуваються зміни геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей продукції.

Допоміжні процеси - це процеси, які забезпечують безперебійний перебіг основних процесів (виготовлення і ремонт інструментів і оснащення, ремонт устаткування, забезпечення всіма видами енергій (електроенергією, теплом, парою, водою, стисненим повітрям і т. д.)).

Обслуговуючі процеси - це процеси, пов’язані з обслуговуванням як основних, так і допоміжних процесів, котрі не створюють продукцію (зберігання, транспортування, технічний контроль і тощо).

Технічний регламент, за Законом України «Про підтвердження відповідності», - закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких обов’язкове. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.

Згідно матеріалів справи, наказом позивача від 04.01.2012 р. №161 зобов’язано привести до виконання Стандарт підприємства СТП 22.1-35432061-001:2012 «Презервативи. Пакування в спожиткові, групову та транспортну тару».

Згідно зазначеного стандарту він поширюється на пакування презервативів латексних «DUREX» зі змазкою в індивідуальному пакуванні, виробництва SSL International PLS (Таїланд) або TTK-LIG Limited (Індія); презервативів латексних з силіконовим змащенням «Соntех» в індивідуальному пакуванні, виробництва LRC Products Limited (Великобританія) або Dongkuk Trading Co., Ltd (Південна Корея) або TTK-LIG Limited (Індія); презервативів латексних з силіконовим змащенням «Гусарские» в індивідуальному пакуванні, виробництва LRC Products Limited (Великобританія) або SSL International PLS (Таїланд); презервативів латексних з силіконовим змащенням «Wild Cat» в індивідуальному пакуванні, виробництва LRC Products Limited (Великобританія) або SSL International PLS (Таїланд) в спожиткові, групову та транспортну тару без змін маркування виробника та не порушення герметичності індивідуального пакування презервативів. Презервативи в індивідуальному пакуванні виробляють та постачають відповідні виробники, які зазначені вище.

При цьому, позивач лише здійснює маркування спожиткової, групової та транспортної тари, а не самого виробу медичного призначення.

Як вбачається з матеріалів, позивачем були розроблені, затверджені та введені в дію з 18.09.2013 р. технічні умови ТУ У 22.1-35432061-001:2013 на «Презервативи», згідно яких презервативи виготовляються із презервативів напівфабрикатних латексних виробництва у Таїланді, Індії, Великобританії, Південній Кореї, з пакуванням.

При цьому, маркування індивідуального пакування презервативів, яке нанесено їх виробником, не повинно змінюватись.

Тобто, до 18.09.2013 р. позивач не розробляв та, відповідно, не мав технічних умов на презервативи.

Крім того, позивачем до цього часу не розроблено та не представлено відповідачу технічних умов на пластирі та інші вироби медичного призначення.

02.07.2013 р. позивач отримав свідоцтво № 12805/2013 про державну реєстрацію медичного виробу – презервативи ТУ У 22.1-35432061-001:2013 ІІб класу безпеки, в якому значиться як виробник.

В той же час, суд звертає увагу на те, що Свідоцтво про державну реєстрацію медичних виробів видається Держлікслужбою України відповідно до Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2004 р. № 1497, на підставі заяви (заявник може бути, в тому числі, і виробником ВМП) протягом 90 днів, до якої, крім іншого, додаються копи нормативних документів, а саме: стандарти, технічні умови, інші нормативно-технічні документи на продукцію, а також норми, правила, нормативи, що визначають критерії якості і безпеки медичних виробів та умови їх виробництва і застосування.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, технічні умови позивача на презервативи ТУ У 22.1-35432061-001:2013 введені в дію лише з 18.09.2013 р., а свідоцтво № 12805/2013 про державну реєстрацію медичного виробу – презервативи ТУ У 22.1-35432061-001:2013 ІІб класу безпеки видане позивачу 02.07.2013 р., що ставить під сумнів законність його видання на підставі достовірних документів.

Більше того, згідно статуту позивача, предметом його діяльності, крім іншого, є оптова та роздрібна реалізація населенню лікувальних та оздоровчих препаратів, медичного обладнання, товарів медичного та ветеринарного призначення. Такий вид діяльності, як виробництво товарів медичного призначення чи, взагалі, будь-яке виробництво, статутом не передбачено.

Таким чином, позивач фактично не має можливості підтвердити виконання вимог виробничого процесу (технічного регламенту тощо), що є передумовою на право вважатись вітчизняним виробником відповідних виробів медичного призначення (наприклад, презервативів), оскільки не здійснює такий вид діяльності як виробництво товарів медичного призначення.

Згідно доводів відповідача, які не спростовані позивачем, в аптечних та інших торгових закладах України реалізуються презервативи марок «Соntех» та «Durех», на споживчих упаковках яких зазначено штриховий код 5010232954236, 5060040302545, 506004030114 (Великобританія), а не 482 (Україна), а також на деяких споживчих упаковках зазначено по два реєстраційних посвідчення. На Інструкції (вкладниці), яка невід’ємна від споживчої упаковки, зазначено: «Уповноважена організація/Імпортер: ТОВ «Медком МП Україна», 03127, Україна, м. Київ, пр.-кт 40-річчя Жовтня, 120, корп.1».

Отже, наявні на упаковках штрих-коди беззаперечно вказують на імпортне походження ВМП (презервативів і пластирів), що реалізуються позивачем, а також свідчить про те, що позивач ввозив на митну територію України готові ВМП з метою їх наступного перепродажу без переробки.

В матеріалах справи також містяться копії свідоцтв про державну реєстрацію № 10481/2011 на Пластирі медичні Sanitaplast, Silkoplast виробник Changzhou Hualian Health Dressing Co., Ltd, № 12430/2013 на Пластирі медичні Silkoplast виробник Pharmaplast S.A.E., № 7548/2008 на Пластирі медичні фіксуючі Silkofix виробник Changzhou Hualian Health Dressing Co., Ltd, № 4531/2005 на Пластирі медичні «SANITAPLAST» виробник BETASAN BANT SANAYI VE TIC.A.S., №10756/2011 на Презервативи Durex зі змазкою виробник SSL International PLS, № 10757/2011 на Презервативи латексні з силіконовою змазкою Соntех, Wild Cat, Гусарские виробник LRC Products Limited, №10758/2011 на презервативи латексні з силіконовою змазкою Соntех, Wild Cat, Гусарские виробник LRC Products Limited, що також підтверджує їх іноземне виробництво.

За результатом системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що позивач не є виробником відповідних ВМП (зокрема, презервативів та пластирів), а є лише дистриб’ютором іноземних виробників з реалізації окремих ВМП іноземного виробництва, отже не мав права на самостійне встановлення оптово-відпускних цін на відповідні ВМП та мав дотримуватися граничних постачальницько-збутових надбавок (не вище 10 відсотків) та встановлених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від17.10.2008 р. № 955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення».

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення та припис, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, виконаний обов’язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних рішення та припису з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Медком Маркетинг і Продаж Україна» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя Р.О. Арсірій

Суддя В.В. Амельохін

Суддя О.П. Огурцов