Ухвала суду № 37942452, 25.03.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 916/3477/12

Провадження № 22-ц/779/692/2014

Категорія 42

Головуючий у 1 інстанції Луковкіна У.Ю. У. Ю.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Беркій О.Ю., Горблянського Я.Д.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: прокурора відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Івано-Франківської області Соломчака Б.Т., який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5, в.о. начальника служби у справах дітей Тлумацької райдержадміністрації Богайчука В.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - орган опіки та піклування Тлумацької РДА, про виселення без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації місця проживання,

за апеляційною скаргою ОСОБА_7, яка одночасно діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, на рішення Тлумацького районного суду від 30 січня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7 про виселення без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації місця проживання, мотивуючи позовні вимоги тим, що рішенням Тлумацького районного суду від 09 лютого 2010 року було стягнуто з ОСОБА_7 на його користь кошти, які відповідачем не було сплачено. На підставі даного рішення видано виконавчий лист, який позивачем пред'явлено до виконання у відділ державної виконавчої служби. Кошти відповідач не сплатила. В ході здійснення виконавчого провадження було звернуто стягнення на належний ОСОБА_7 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв'язку з тим, що будинок не було реалізовано, на підставі ч.ч.8, 9 ст.62 Закону України "Про виконавче провадження", позивач дав згоду на залишення за ним нереалізованого майна. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державним виконавцем було винесено постанову та складено відповідний акт, на підставі яких ОСОБА_4 оформив свідоцтво про право власності та зареєстрував право власності на вказаний будинок. Відповідач і члени її сім'ї продовжують проживати у будинку, на неодноразові звернення добровільно звільнити будинок та знятись з реєстрації не реагують, чим порушується його право власності. Після уточнення позовних вимог, просив виселити відповідачів без надання іншого жилого приміщення та зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_8, таким чином усунувши перешкоди в користуванні належним йому житловим будинком.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2013 року в якості співвідповідачів залучені ОСОБА_8 та ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, а в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача залучено орган опіки та піклування Тлумацької РДА.

Рішенням Тлумацького районного суду від 30 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_4 належним йому житловим будинком та виселено ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_3 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

На дане рішення відповідач по справі ОСОБА_7, яка одночасно діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи. Зокрема апелянт зазначає, що суд виселив її та її неповнолітню дочку без надання іншого житлового приміщення, що суперечить ст.125 Житлового кодексу України, згідно якої не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними. Відповідно до ст.157 Житлового кодексу України члена сім'ї власника (в тому числі колишнього) може бути виселено у випадках, передбачених ст.116 цього Кодексу, а не у зв'язку з тим, що приміщення необхідне для проживання самого власника. Не є підставою для виселення членів сім'ї власника житлового будинку сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи, оскільки їх право користування житловим приміщенням врегульовано житловим законодавством, згідно з яким ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися ним (ст.9 ЖК України). Зазначає, що її позов про визнання прилюдних торгів недійсними залишено без задоволення, тому вона звернулась до Генерального прокурора України, в результаті чого було відкрито кримінальне провадження за ч.1 ст.366 КК України, а її визнано потерпілою. На даний час проводиться перевірка обставин. З цих підстав просила скасувати оскаржуване рішення суду.

В судове засідання апелянт ОСОБА_7, яка одночасно діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, не прибула, хоча належно повідомлена про розгляд справи.

В процесі апеляційного розгляду у справу вступив як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 прокурор відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Івано-Франківської області Соломчак Б.Т., який апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній мотивів та просив її задовольнити.

Також підтримав скаргу в частині, що стосується виселення з будинку неповнолітньої ОСОБА_3, в.о. начальника служби у справах дітей Тлумацької райдержадміністрації Богайчук В.Я., який вважає в цій частині рішення незаконним, тому просив його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Позивач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити із-за її безпідставності, а рішення, як законне та обґрунтоване, - залишити без змін.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги та виселяючи відповідачів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в законному порядку став власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1; а тому має право вимагати від відповідачів, які без правових підстав проживають у вказаному будинку і чинять йому перешкоди у користуванні ним, виселення останніх без надання іншого житлового приміщення.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що згідно розписок від 16.05.2008 року та 04.09.2008 року ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_4 в якості авансу за відчуження у майбутньому житлового будинку 18457 доларів США, що в еквіваленті на момент передачі становило 86750 грн. Відповідно до рішення Тлумацького районного суду від 09.02.2010 р. (т.1, а.с.9-10) з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 стягнуто 165894,65 грн., в тому числі 142118,90 грн. авансу, 20400,53 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1500 грн. витрат за надання правової допомоги, 1625,22 грн. судового збору та 250 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання даного рішення судом 20.02.2010р. було видано виконавчий лист №2-6. В зв'язку з тим, що відповідачем ОСОБА_7 грошові кошти в добровільному порядку сплачені не були, вищевказаний виконавчий лист був пред'явлений позивачем до виконання у відділ ДВС Тлумацького районного управління юстиції. В ході виконавчого провадження було звернуто стягнення на належний на той час відповідачеві ОСОБА_7 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки на прилюдних торгах вказаний житловий будинок не був реалізований, то відповідно до ч.ч.8, 9 ст.62 Закону України «Про виконавче провадження» він був переданий стягувачу - позивачу по справі ОСОБА_4, про що державним виконавцем був складений відповідний акт прийому-передачі майна від 10.04.2012р. (т.1, а.с.12) та винесена з цього приводу відповідна постанова від 10.04.2012р. (т.1, а.с.11). На підставі вказаних документів 12.04.2012 року позивач отримав свідоцтво про право власності на домоволодіння (т.1, а.с.13) за адресою: АДРЕСА_1; видане приватним нотаріусом Тлумацького районного нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстроване у Державному реєстрі правочинів, про що свідчить відповідний витяг (т.1, а.с.14), а пізніше оформив та зареєстрував право власності на житловий будинок в ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 34082873 від 10.05.2012 року (т.1, а.с.15).

Рішенням Тлумацького районного суду у справі №916/3730/12р. за позовом ОСОБА_7 до ВДВС Тлумацького РУЮ, філії ПП «Нива - В.Ш.», треті особи: Обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське БТІ», ОСОБА_4, приватний нотаріус Тлумацького районного нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання прилюдних торгів недійсними, позов ОСОБА_7 залишено без задоволення (т.1, а.с.88-92). Дане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.09.2013 року (т.1, а.с.133-135). Згідно Ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.10.2013 року ОСОБА_7 відмовлено у відкритті касаційного провадження по справі №916/3730/12р. з тих підстав, що судами першої та апеляційної інстанцій не було допущено порушення норм процесуального та матеріального права (т.2, а.с.38-39).

Таким чином, вищезазначеними рішеннями судів підтверджено законність набуття позивачем права власності на будинок, який раніше належав ОСОБА_7, за адресою: АДРЕСА_1. При цьому суд вірно не взяв до уваги твердження відповідачів про те, що позивач заволодів будинком незаконно у шахрайський спосіб, оскільки відповідачами не додано жодних доказів, які б це підтверджували.

Ставши власником будинку, позивач володіє всіма правами власника, що передбачені законом.

Згідно ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні.

Відповідно до п.8 ч. 1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника. Враховуючи дану норму права, право власності ОСОБА_7 на зазначений будинок було припинено.

Припинення права власності є одночасно і припиненням права власника житлового будинку на користування житлом у цьому будинку.

Право власності ОСОБА_7 на спірний житловий будинок, в тому числі і право користування ним, припинено внаслідок звернення стягнення на цей будинок за її зобов'язаннями перед позивачем шляхом продажу з прилюдних торгів, а тому вона як власник, так і члени її сім'ї, втратили право користування житлом у цьому будинку.

Судом встановлено, що в будинок, новим власником якого став позивач ОСОБА_11, відповідачі у встановленому законом порядку вселені не були, оскільки позивач дозволу на їх вселення не давав, договорів найму житлового приміщення з ними не укладав, відповідачі ніколи не були та не є членами сім'ї позивача.

Аналогічну позицію висловив Верховний суд України у своєму рішенні від 21.02.2002р. (т.2, а.с.40).

Судом також встановлено, що згідно відповіді Тлумацького РС УДМС в Івано-Франківській області, на момент розгляду даної справи в суді в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1; з 25.06.2003 року зареєстрований ОСОБА_8, а ОСОБА_7 та її неповнолітня донька ОСОБА_3 зняті з реєстрації за вказаною адресою ще з 26.11.2007р. (т.1, а.с.149-151).

В житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, який на праві власності належить позивачу ОСОБА_4, ОСОБА_7 та її неповнолітня донька ОСОБА_3 проживають постійно без реєстрації, а ОСОБА_8 хоча і є зареєстрованим у вказаному будинку, постійно там не проживає, оскільки працює на постійній основі в м. Львові, що підтверджено відповідачами по справі.

Відповідно до ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

У відповідності до ст.150 Житлового Кодексу України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним, (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Чинним законодавством України також не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника.

Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

На неодноразові звернення позивача добровільно звільнити будинок та знятися з реєстрації, відповідачі не реагують. Актами від 30.07.2012р., 07.11.2013р., 24.12.2013р., зафіксовано, що позивач у присутності сторонніх осіб (ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14.) намагався ввійти на територію належного йому домоволодіння, проте не зміг цього зробити (т.2, а.с. 35-37). В зв'язку з тим, що позивачу чиняться перешкоди, він був змушений звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8 з належного йому житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1; без надання іншого жилого приміщення, оскільки проживання відповідачів порушує його право власності: він не може зареєструвати своє місце проживання у належному йому на праві власності будинку, вселитися в нього, провести його ремонт та інше.

Крім того позивачем 17.08.2012р. направлялась письмова вимога ОСОБА_7 про виселення з належного йому домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1; яка була отримана відповідачем 22.08.2012р., що підтверджується поштовим повідомленням (т.2, а.с. 32- 34).

Даний факт визнаний сторонами та згідно ч.1 ст.61 ЦПК України не потребує доказування.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачі проживають в спірному житловому будинку без належних правових підстав, внаслідок чого порушується право власності позивача на житло, з метою поновлення якого слід усунути перешкоди в користуванні позивачем будинком шляхом виселення відповідачів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які за посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо їх у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта не заслуговують на увагу, оскільки були предметом розгляду у суді і їм дана належна оцінка.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст.307, 308, 313-315, 317, ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7, яка одночасно діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Тлумацького районного суду від 30 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.Ю. Беркій

Я.Д. Горблянський