Ухвала суду № 37940993, 13.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2014 р. м. Київ К/9991/66025/11

№ К/9991/66025/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.07.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011

у справі № 2а/0270/2828/11 Вінницького окружного адміністративного суду

за позовом приватного підприємства (ПП) «Капітан»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.07.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 29.03.2011 № 0001082310. Висновок суду вмотивований тим, що платник податків має право включити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, які отримані в іншому податковому періоді ніж здійснені господарські операції, за наслідками виконання якої ці накладні були виписані.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Вінниці просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР).

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування у податковому обліку позивача податкових зобов`язань з податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 28.12.2010 за № 4436/23/20090554, про порушення норм підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 755265,00 грн. у податковому обліку за квітень 2010 року та завищення значення рядка 21 (від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового)) періоду на вказану суму за податковою декларацією за квітень 2010 року. Ці порушення, за висновком ДПІ, мали місце у зв`язку з включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, які отримані в інший податковий період, ніж відбулись господарські операції, за наслідками виконання яких вони були виписані, що позбавляє платника податку на включення таких сум ПДВ до складу податкового кредиту

За наслідками перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 29.03.2011 № 0001082310 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 755265,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що позивач разом із податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2010 року подав розрахунок коригування сум ПДВ до податкової декларації з податку на додану вартість, в якому здійснив корегування сум податкового кредиту за березень 2010 року, включивши до його складу податок на додану вартість у сумі 755265,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ «ТПК «Омега-Автопоставка», ЗАТ «Метра», ТОВ «Сервіс-Комплектація», ТОВ «Технооптторг-Трейд», ЗАТ «Акумуляторний завод «САДА», ЗАТ «Росава» у березні 2010 року, при відсутності звернення позивача до податкового органу зі скаргою стосовно невидачі постачальниками податкових накладних. З цими обставинами ДПІ пов'язує порушенням позивачем підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР. Фактичне виконання господарських операцій з вказаними юридичними особами, як і сплата позивачем сум ПДВ у вартості поставлених товарів (послуг) за цими операціями, відповідачем не оспорюється.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);.

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 05.12.2011 у справі за позовом ТОВ «Акцентбуд» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність цих висновків.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська

М.В. Сірош