Постанова № 37939448, 26.03.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2014 року № 813/626/14

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Галушки Н.О.,

представників відповідача Рождественської Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт-Альфа» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000022200 від 10.01.2014 року та №0000032200 від 10.01.2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

24 січня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферозіт-Альфа» (надалі - ТзОВ «Ферозіт-Альфа», Підприємство, позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області, відповідач), в якій, із врахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000022200, №0000032200 від 10.01.2014 року, що були прийняті на підставі акта перевірки від 20.12.2013 року №72/22-10/30523304.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті контролюючим органом із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать чинному законодавству України.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, оскільки ТзОВ «Ферозіт-Альфа», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було сформовано витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, по операціях із ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання», а також правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні отриманих товарів по операціях із ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» та послуг по операціях із ФОП ОСОБА_3 за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року.

Позивач стверджує, що його операції з ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» носили реальний і товарний характер. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами - видатковими накладними, фактом здійснення оплати операцій, податковими накладними та іншими документами. Позивач зазначає, що придбання товару (датчики тиску п'єзоелектричні) в ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» було спрямовано на реалізацію господарської компетенції позивача та для отримання прибутку. Так, придбаний товар позивачем було в подальшому реалізовано (через комісіонера - ТзОВ НВП «Вітактум»), що принесло йому відповідний прибуток. Позивач звертає увагу, що такі операції також відповідають видам діяльності Підприємства за КВЕД і не суперечать змісту його роботи як суб'єкта господарювання.

Водночас, позивач вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо не використання у власній господарській діяльності ТзОВ «Ферозіт-Альфа» послуг, які надавалися останньому ФОП ОСОБА_3 Позивач вказує на те, що ФОП ОСОБА_3 надавав ТзОВ «Ферозіт-Альфа» транспортно-експедиційні послуги, згідно умов укладеного договору. Такі послуги є необхідними при здійсненні безпосередньої господарської діяльності позивача по оптовій торгівлі будівельними матеріалами, яка вимагає доставки й перевезення будівельних матеріалів. Позивач наголошує, що такі операції були документовані у відповідності до вимог чинного законодавства України, що в свою чергу дозволяє встановити безпосередній зв'язок між такими послугами та господарською діяльністю позивача.

З огляду на вказане, позивач стверджує, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам та, відповідно, він дійшов безпідставних висновків про порушення позивачем чинного податкового законодавства України і прийняв протиправні податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою судді від 25.01.2014 року у даній адміністративній справі відкрито провадження.

Відповідач позов не визнав та подав до суду 17.02.2014 року письмові заперечення, в яких обґрунтував законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, а його позиція полягає в наступному.

Як було встановлено відповідачем, за результатами планової виїзної перевірки позивача, господарські операції між ТзОВ «Ферозіт-Альфа» та ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання», які були відображені в податковому обліку, фактично не мали місце та не відбувалися. При зазначених висновках відповідач базувався, крім іншого, на даних акта про результати зустрічної звірки ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання», складеного 12.09.2011 року ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Харкова. Окрім того, відвідач посилається й на інші обставини, які на його думку свідчать про відсутність реальної поставки товару від ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» до ТзОВ «Ферозіт-Альфа», зокрема, на відсутність сертифікатів якості, сертифікатів відповідності, технічних паспортів на товар, товарно-транспортних накладних, які за твердженням відповідача повинні складатися при таких операціях. Окрім того, на думку відповідача, видаткові накладні, якими документувалися операції, містять численні дефекти в оформленні, а також відповідач звертає увагу на відсутність довіреності на отримання ТМЦ та підтвердження відрядження представника позивача для приймання закупленого товару.

Таким чином, на переконання відповідача, зібрані докази свідчать про не переміщення товару від продавця (ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання») до покупця (ТзОВ «Ферозіт-Альфа») та фіктивність таких операцій, а єдиною метою їх учасників було отримати податкову вигоду, шляхом документування нереальних операцій. А отже, позивачем було неправомірно сформовано витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та податковий кредит по операціях, які фактично не мали місце.

Також відповідач зазначає, що за результатами планової виїзної перевірки ТзОВ «Ферозіт-Альфа» було встановлено придбання ним послуг, які не використовувалися в господарській діяльності позивача. Так, позивач замовляв у ФОП ОСОБА_3 послуги з транспортно-експедиційного обслуговування, однак, у зв'язку з відсутністю необхідних первинних документів (товарно-транспортних накладних) неможливо встановити зміст таких послуг та, відповідно, зв'язок між ними і господарською діяльністю позивача. Наявні ж первинні документи, а саме акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), на думку відповідача, не підтверджують використання таких послуг у господарській діяльності Підприємства.

Таким чином, позивачем було з порушенням законодавчих норм віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні спожитих послуг по операціях із ФОП ОСОБА_3, які не використовувалися у господарській діяльності ТзОВ «Ферозіт-Альфа».

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві і додаткових поясненнях, просила позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила. Додатково зазначила, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у повній відповідності із чинним законодавством України та просила суд у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Ферозіт-Альфа» як юридична особа зареєстроване Пустомитівською РДА 03.09.1999 року. На податковий облік позивача взято 08.09.1999 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Ферозіт-Альфа» було зареєстровано як платник ПДВ, згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 15.09.1999 року.

У період із 25.11.2013 року по 13.12.2013 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Ферозіт-Альфа» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року.

ТзОВ «Ферозіт-Альфа» було допущено контролюючий орган до перевірки, підстави такої перевірки позивачем не оспорювалися.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №72/22-10/30543304 від 20.12.2013 року, у якому зафіксовано, зокрема, наступні порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Ферозіт-Альфа» у своїй діяльності:

1)п.п.44.1, 44.3 ст.44, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено об'єкт оподаткування з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року в сумі 1 116 655 грн., що призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 256 831 грн.

2)п.п.198.1, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму, що підлягає сплаті до бюджету по податку на додану вартість за період з квітня 2011 року по грудень 2012 року у розмірі 258 505 грн.

Як випливає зі змісту акту №72/22-10/30543304 від 20.12.2013 року, контролюючий орган дійшов висновку, що операції між ТзОВ «Ферозіт-Альфа» та його контрагентом (ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання») щодо придбання датчиків тиску п'єзоелектричних не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. У такому висновку орган доходів і зборів базувався на відсутності необхідних первинних документів (ТТН, сертифікатів якості, сертифікатів відповідності, технічних паспортів), дефектах у оформленні наявних первинних документів, що, на його думку, не дає права стверджувати про належне документування господарських операцій та підтверджує їх нереальність. Окрім цього, відповідач обґрунтовував свої висновки інформацією, отриманою податковими органами в ході проведення звірки контрагента позивача, яка засвідчила неможливість здійснення господарської діяльності ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» та, відповідно, й самим позивачем. Окрім того, у періоді, що перевірявся, позивачем здійснювалися господарські операції з ФОП ОСОБА_3 щодо придбання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування, які, на думку відповідача, не використовувалися ТзОВ «Ферозіт-Альфа» у власній господарській діяльності. Зазначені обставини в сукупності призвели до безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

На підставі вказаного акту №72/22-10/30543304 ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення №0000022200 від 10.01.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (256 831 грн.) і податкове повідомлення-рішення №0000032200 від 10.01.2014 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (258 505 грн.) та штрафними санкціями (6 488,25 грн.).

Не погоджуючись із рішеннями ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів та вважаючи свої права порушеними діями та рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем було заявлено означений позов.

Як встановлено судом, 21.06.2011 року між ТзОВ «Ферозіт-Альфа» та ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» було укладено договір №2106СЗ, предметом якого є поставка товару. Згідно з п.п.1.1, 2.1, 3.1 договору №2106СЗ, поставка провадиться у відповідності до підписаних сторонами специфікацій, у яких визначаються кількість, ціна, найменування, номенклатура товару, а також умови поставки.

У відповідності до специфікації №1 від 21.06.2011 року ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання», сторони погодили поставку в межах договору №2106СЗ на умовах EXW (м.Харків, пр-т Московський, 281) у червні 2011 року 318 датчиків тиску п'єзоелектричних на загальну суму 1 116 657,00 грн., окрім того ПДВ 223 331,40 грн.

За видатковою накладною №РН-0000061 від 30.06.2011 року ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» було поставлено позивачеві 106 датчиків тиску п'єзоелектричних на суму 446 662,80 грн. (у т.ч. ПДВ), за видатковою накладною №РН-0000062 від 30.06.2011 року - 106 датчиків тиску п'єзоелектричних на суму 446 662,80 грн. (у т.ч. ПДВ), за видатковою накладною №РН-0000063 від 30.06.2011 року - 106 датчиків тиску п'єзоелектричних на суму 446 662,80 грн. (у т.ч. ПДВ).

По зазначених операціях з поставки продавець виписав податкові накладні №13 від 30.06.2011 року, №14 від 30.06.2011 року, №15 від 30.06.2011 року, кожна на суму 446 662,80 грн. (у т.ч. ПДВ 74 443,80 грн.).

Оплата за поставлений товар була здійснена позивачем за платіжними дорученнями №1392 від 29.07.2011 року на суму 20 099,83 грн., №2301 від 04.11.2011 року на суму 200 000 грн., №2300 від 04.11.2011 року на суму 200 000 грн., №2344 від 07.11.2011 року на суму 150 000 грн., №2343 від 07.11.2011 року на суму 100 000 грн., №2345 від 07.11.2011 року на суму 150 000 грн., №2546 від 30.11.2011 року на суму 145 000 грн., №2547 від 30.11.2011 року на суму 145 000 грн., №2548 від 30.11.2011 року на суму 50 000 грн., №2596 від 08.12.2011 року на суму 60 000 грн., №2597 від 08.12.2011 року на суму 40 000 грн., №2595 від 08.12.2011 року на суму 35 000 грн., №3724 від 24.05.2012 року на суму 39 888,57 грн.

У подальшому, позивачем було укладено з ТзОВ НВП «Вітактум» договір комісії №30К від 30.06.2011 року, предметом якого є продаж по зовнішньоекономічних угодах датчиків тиску п'єзоелектричних. За умовами специфікації №1 від 30.06.2011 року до договору комісії сторони обумовили реалізацію 318 датчиків. Зазначений товар був переданий комісіонеру 30.06.2011 року за місцезнаходженням ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» (м.Харків, пр-т Московський, 281) та згодом реалізований у відповідності до узгоджених умов. За результатами виконання комісії ТзОВ НВП «Вітактум» було перераховано на рахунок позивача 1 143 213,80 грн. без ПДВ., а позивачем на рахунок комісіонера за його послуги - 16 167,22 грн. без ПДВ.

Розглянувши зазначені вище документи, пояснення сторін, а також інші докази, суд приходить до висновку про відсутність достатніх доказів того, що операції між позивачем та ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» були нереальними та фіктивними, а наявні у справі документи свідчать про їх реальність.

Так, у справі наявний укладений договір, який був підставою для здійснення операцій, при цьому, позивачем надано підтвердження факту відрядження осіб для його підписання та виконання у м.Харків. Виконання умов зазначеного договору підтверджується первинними документами (видатковими накладними), які, на переконання суду, відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст господарських операцій.

Окрім того, наявні банківські платіжні доручення, підтверджують перерахування покупцем (позивачем) на користь постачальника вартості придбаного товару (у т.ч. й сум ПДВ) та, відповідно, про виконання позивачем своїх обов'язків за договором, понесені ним витрати на придбання товару, а також про спрямування намірів позивача на реальне виконання умов укладеного договору загалом.

Також суд критично оцінює доводи відповідача щодо відсутності ТТН при здійсненні господарських операцій між ТзОВ «Ферозіт-Альфа» та ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання», оскільки місцем поставки товару сторонами було визначене місцезнаходження постачальника (ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання»), що, в свою чергу, виключає необхідність здійснення його транспортування, а як наслідок, складання й оформлення товарно-транспортних документів. Подальше транспортування придбаного товару також не було для позивача необхідним, оскільки за тим же місцезнаходженням постачальника (ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання») товар був переданий комісіонеру для реалізації, який взяв на себе відповідні зобов'язання по продажу товару (що зокрема включало транспортування та зберігання товару).

При цьому, суд вбачає й економічну причину здійснення (ділову мету) таких операцій із закупівлі датчиків тиску п'єзоелектричних, які в подальшому реалізовувалися, оскільки порівняння цін реалізації такого товару із їх закупівельними цінами свідчить про реалізацію товару з націнкою, що вказує на зиск та очевидний економічний інтерес позивача при здійсненні господарських операцій із ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» та подальшими покупцями товару.

Суд також бере до уваги ту обставину, що у своїх доводах відповідач ґрунтувався й на даних акта про результати зустрічної звірки ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» №1738/23-206/33067821 від 12.09.2011 року, складеного ДПІ в Орджонікідзевському районі м.Харкова, у якому стверджується про неможливість та не підтвердження реальності здійснення ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» господарських операцій із своїми контрагентами. Однак, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2012 року у справі №2-а-59/12/2070 було визнано протиправними дії ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова про проведення зустрічної звірки ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів ТОВ «Мелітопольське спеціалізоване управління №100 «Стальконструкція», ТОВ «Ластівка ЛТД», ТОВ «Ферозіт-Альфа», ПрАТ «ТЦРП», АТ «Харківська агропромислова спілка», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, за наслідками якої було складено акт від 12.09.2011 року № 1738/23-206/33067821. У зв'язку з чим, суд критично оцінює посилання відповідача на результати такої зустрічної звірки, які були відображені в акті №1738/23-206/33067821 від 12.09.2011 року.

Отож, суд приходить до висновку про реальне здійснення господарських операцій між позивачем і ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» щодо постачання 318 датчиків тиску п'єзоелектричних, у той же час, відповідач належними та допустимими доказами не обґрунтував зворотного, а доводи відповідача, на яких він базувався, виносячи спірні рішення, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Щодо господарських операцій між ТзОВ «Ферозіт-Альфа» та ФОП ОСОБА_3 суд відзначає наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, 01.03.2011 року між позивачем та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір, предметом якого є транспортно-експедиційне обслуговування позивача. Судом взято до уваги пояснення позивача щодо того, що послуги ФОП ОСОБА_3, необхідні позивачеві при провадженні його господарської діяльності, яка, у тому числі, полягає в оптовій торгівлі будівельними матеріалами та, відповідно, вимагає їх транспортування.

Як було встановлено судом, у ході виконання договору сторонами на підтвердження факту надання послуг, їх об'єму та вартості складалися відповідні акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг). Зокрема, за період, що перевірявся були складені акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) №ОУ-4/00006, №ОУ-5/0001, №ОУ-6/0001, №ОУ-7/0001, №ОУ-8/0001, №ОУ-9/0002, №ОУ-10/0005, №ОУ-11/0001, №ОУ-12/0002, №ОУ-0000001 на загальну суму наданих послуг 175 875,01 грн., окрім того ПДВ 35 174,99 грн.

Суд звертає увагу на те, що, у відповідності до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Пунктом 4.2 договору від 01.03.2011 року його сторони визначили, що при виконанні такого договору, обов'язковим є складання товарно-транспортних накладних.

Отже, суд приходить до переконання та погоджується з відповідними твердженнями відповідача про те, що наявність товарно-транспортних накладних при наданні послуг ФОП ОСОБА_3 є обов'язковою. Як було встановлено в ході судового розгляду справи, такі документи (товарно-транспортні накладні) при наданні послуг ФОП ОСОБА_3 складалися та оформлялися, що засвідчується наявними у матеріалах справи їх численними копіями. Окрім того, позивачем було надано докази на підтвердження реальності операцій із постачання будівельних матеріалів, для перевезення яких залучався ФОП ОСОБА_3, а зокрема: видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання ТМЦ тощо.

Зазначене в сукупності дозволяє встановити безпосередній зв'язок між господарською діяльністю позивача та замовленими у ФОП ОСОБА_3 послугами з транспортно-експедиційного обслуговування, що обумовлювалося необхідністю транспортування товару, торгівлю яким провадив позивач. Відповідно, суд вважає, що зібрані докази виключають сумнів у непов'язаності таких послуг з діяльністю позивача, а доводи відповідача ними повністю спростовуються.

Суд відзначає, що при наданні ФОП ОСОБА_3 послуг позивачу по таких операціях, у відповідності до норм чинного законодавства, було виписано податкові накладні (№2 від 30.04.2011 року, №1 від 31.05.2011 року, №1 від 30.06.2011 року, №1 від 20.07.2011 року, №1 від 30.08.2011 року, №2 від 30.09.2011 року, №5 від 31.10.2011 року, №1 від 30.11.2011 року, №3 від 30.12.2011 року, №1 від 31.01.2012 року на загальну суму наданих послуг 175 875,01 грн., окрім того ПДВ 35 174,99 грн.), що, в свою чергу, надає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у ціні замовлених та спожитих послуг.

Згідно п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено склад витрат та порядок їх визнання, зокрема, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, 138.10.2-138.10.4, 138.11 ст.138 Податкового кодексу України, інші витрати, визначені згідно з п.п.138.5, 138.10.5, 138.10.6, 138.11, 138.12 ст.138, п.140.1 ст.140 і ст.141 Податкового кодексу України, крім витрат, визначених у п.138.3 ст.138 та у ст.139 Податкового кодексу України.

Витрати операційної діяльності, у відповідності до п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розд.ІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Нормами ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, зазначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у платника податку виникає право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за умови підтвердження відповідними первинними документами здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків було сформовано податковий кредит, а також за умови придбання послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підсумовуючи та беручи до уваги усі докази в їх сукупності, суд не знаходить достатнього та належного підтвердження того, що господарські операції між ТзОВ «Ферозіт-Альфа» та ТОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання» за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року є нереальними та безтоварними, а також господарські операції між ТзОВ «Ферозіт-Альфа» та ФОП ОСОБА_3 за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року є такими, що не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Навпаки, зібрані докази у справі дозволяють дійти обґрунтованих висновків про реальне здійснення таких господарських операцій та про їх використання у безпосередній господарській діяльності позивача. Суд об'єктивно розцінює всі зібрані й наявні у справі докази як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки товарів від ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» та послуг від ФОП ОСОБА_3, належне їх документування, доведеність їх зв'язку із безпосередньою господарською діяльністю платника податків (позивача) та, відповідно, підставне й правомірне формування позивачем витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, по операціях із ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання», та віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні отриманих товарів та послуг по операціях із ТзОВ «НВО «Харківський завод свічок запалювання і електрообладнання» і ФОП ОСОБА_3 за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року.

Суд, при цьому, зауважує, що актуальна судова практика вирішення податкових спорів, базуючись на нормах чинного законодавства України, виходить із презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними. Відповідно, доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту або витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

А окрім того, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини, яка в контексті податкових спорів свідчить, що встановлення обов'язку сплатити податок/позбавлення права отримати податкову вигоду розглядається як позбавлення власності. Відповідно, воно повинно здійснюватися лише на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (п.53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії», п.23 Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії»). Також, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) Європейський Суді з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

У даному ж випадку, на переконання суду, органом доходів і зборів не було дотримано зазначених вище засад, що призвело до безпідставного та необґрунтованого позбавлення особи (позивача) права отримати податкову вигоду.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, визначеної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Однак, наведені ДПІ у Пустомитівському районі ГУ Міндоходів у Львівській області аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом при закупівлі товару та послуг, а також зв'язок їх з господарською діяльністю позивача, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки та заперечення, та ним не було спростовано доводів позивача. Окрім цього, відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000022200 від 10.01.2014 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000032200 від 10.01.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт-Альфа» сплачений судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 31 березня 2014 року.