Ухвала суду № 37937643, 12.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

12 березня 2014 рокусправа № 0870/10720/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря: Федосєєвої Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі №0870/10720/12 за позовом Приватного підприємства «Фірма «Дінас» до про Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Фірма «Дінас» (далі по тексту - позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення №0000112214 від 24 жовтня 2012 року. (а.с.3-5)

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №0870/10720/12. (а.с.1)

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки є необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі №0870/10720/12 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0000112214, яким Приватному підприємству «Фірма «Дінас» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 95786,25 грн., з яких за основним платежем 76629,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 19157,25 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. (суддя - Кисіль Р.В.) (а.с.224-228)

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду справи, були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують факт виконання умов договору.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції у даній адміністративній справі, подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі №0870/10720/12 та відмовити в задоволенні позовних вимог. (а.с.231-232)

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивачем отримано видаткові накладні, накладні, податкові накладні від ТОВ «ЦЕЗІЙ» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії позивача призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Позивач про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку, свого представника для участі у її розгляді не направив.

За таких обставин, з урахуванням думки представника відповідача, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі №0870/10720/12 та відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, в період з 24 вересня 2012 року по 28 вересня 2012 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби проведено документальну позапланову перевірку Приватного підприємства «Фірма «Дінас» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 квітня 2012 року по 30 квітня 2012 року, результати якої оформлено актом №1689/2214/25216474 від 05 жовтня 2012 року.

Згідно вказаного акту перевірки факт поставки товарів позивачу за перевіряємий період від ПП «СІТАЛ» не підтверджений. Також зазначено, що в ході перевірки не підтверджено фактичне здійснення поставки товару з боку ТОВ «ЦЕЗІЙ» у сумі 76629 грн., з огляду на що правочин здійснено без мети настання реальних наслідків.

Висновками акту перевірки №1689/2214/25216474 від 05 жовтня 2012 року встановлено порушення позивачем п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 76629 грн.

24 жовтня 2012 року на підставі акту перевірки №1689/2214/25216474 від 05 жовтня 2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000112214, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 95786,25 грн., з яких 76629,00 грн. за основним платежем, 19157,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що у квітні 2012 року позивачем задекларовано податкового кредиту на загальну суму з ПДВ 125215,00 грн., у тому числі ПДВ у сумі 76628,89 грн. по операціях з ТОВ «ЦЕЗІЙ».

На виконання умов укладеного договору №0102/02 від 01 лютого 2012 року ТОВ «ЦЕЗІЙ» товар було поставлено на склад позивача. Продавцем на суму поставки 459773,30 грн., у тому числі ПДВ у сумі 76628,89 грн., виписано відповідні податкові накладні. Позивач розрахувався за поставлений товар у повному обсязі, про що свідчать банківські виписки.

Позивач 30 серпня 2012 року подав до відповідача уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень 2012 року, яким зменшив податковий кредит на суму 76628,88 грн. по постачальнику ПП «СІТАЛ» та збільшив податковий кредит на суму 76628,88 грн. по постачальнику ТОВ «ЦЕЗІЙ»

З матеріалів справи не вбачається факту формування податкового кредиту позивача за квітень 2012 року по контрагенту ПП «СІТАЛ».

З приводу посилань відповідача на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ», колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Зі змісту ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 статті 71 цього Кодексу встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення правочину між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження відсутності реального характеру здійсненої позивачем господарської операції.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно безпідставності посилань відповідача на нікчемність укладеного правочину між позивачем та ТОВ «ЦЕЗІЙ».

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 зазначеного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виходячи з вищезазначеного, враховуючи, що у позивача наявні всі податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують факт виконання умов договору, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За даних обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 30 січня 2013 року необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст. 160, ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі №0870/10720/12 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу - з дня складання рішення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено - 13 березня 2014 року.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Л.М. Нагорна