Постанова № 37936524, 17.03.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2014 р. Справа №805/2601/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13 год. 58 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Крилової М.М.

при секретарі Фоміній О.Д.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Крамаренко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання дій протиправними щодо нарахування суми єдиного внеску за 3 квартал 2013 року та скасування вимоги про сплату боргу від 03.02.3014р. № Ф-17-15 на суму 1218,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 2013 року вона є пенсіонером за віком та знаходиться на обліку в Кіровському відділенні Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області як платник єдиного внеску. Позивач є фізичною особою-підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування. 03 лютого 2014 року відповідачем було прийнято вимогу сплату боргу (недоїмки) № Ф-17-15 на суму 1218,67 грн. Позивач вважає вказану вимогу незаконною, оскільки з 06.08.2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деякі інші законодавчі акти України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-VI, яким внесені доповнення до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Вважає, що внесення зазначених змін звільняє позивача, як фізичну особу - підприємця та пенсіонера за віком, від сплати за себе єдиного внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вважає, що вимога відповідача № Ф-17-15 від 03 лютого 2014 року на суму 1218,67 грн. винесена у спосіб, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню. Просила визнати дії Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області протиправними щодо нарахування суми єдиного внеску за 3 квартал 2013 року та скасування вимоги про сплату боргу від 03.02.3014р. № Ф-17-15 на суму 1218,67 грн.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог посилаючись на те, що відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визначення її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Зазначив, що умови призначення пенсії за віком визначені ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років. Іншого терміну «пенсіонер» або «пенсіонер за віком» законодавством не передбачено, у тому числі Законом України «Про пенсійне забезпечення», згідно якого призначаються пенсії на пільгових умовах, та законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно якого, зокрема, призначаються пенсії за вислугу років. Вважає, що позивач тільки після досягнення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», набуде право приймати участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування на добровільній основі. На даний час позивач зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до ч. 1 ст. 7 та ч. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, здійснює діяльність на умовах сплати єдиного внеску, взятий на облік в Макіївську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Донецькій області, є пенсіонером за віком та отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідачем сформована та надіслана на адресу позивача вимога № Ф-17-15 від 03 лютого 2014 року про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 1218,67 грн., яка виникла у зв'язку із несплатою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. ОСОБА_1 не погоджується з вказаною вимогою з тих підстав, що вона являється пенсіонером за віком та отримує пільгову пенсію, тому від сплати єдиного податку звільнена.

Суд не погоджується з наведеними посиланнями позивача виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонам виник спір щодо правомірності нарахування відповідачем боргу по сплаті єдиного внеску позивачу, який являється пенсіонером за віком з призначенням пенсії на пільгових умовах та займається підприємницькою діяльністю.

Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058), Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.91 р. (далі Закон №1788).

Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, є платниками єдиного внеску.

Згідно з пп.3 ч.1 ст.7 та ч.11 ст.8 Закону №2464 фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховують єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка на суми, самостійно визначені, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ст.6 Закону №2464 встановлені обов'язки платників єдиного внеску: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком і зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики; у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік у територіальному органі Пенсійного фонду як платник єдиного внеску; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

З 6 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України», яким внесені зміни до ч.4 ст.4 Закону № 2464. Відповідно до цих змін фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Виходячи з наведеного зазначеною нормою визначені дві умови звільнення платника від сплати єдиного внеску: наявність у особи статусу пенсіонера за віком або інваліда та факт отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. Тобто критерієм звільнення від сплати єдиного внеску разом із фактом отримання пенсії, у тому числі пенсії за віком на пільгових умовах, є наявність у особи, яка обрала спрощену систему оподаткування, статусу пенсіонера за віком, що встановлюється відповідно умовам, визначеним законом, зокрема, досягнення певного віку, після якого вона має право на призначення відповідної пенсії.

Згідно ст. 1 Закону №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Законом №1058 передбачені такі види пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія з інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) та пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 цього Закону.

Відповідно до ст.26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно з абз. 6,7 ч.2 ст.5 Закону №1058 виключно цим Законом визначаються умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, а також пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Від сплати єдиного внеску звільняються особи, що мають статус пенсіонера за віком відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України №1788 «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Позивачу призначена пенсія за віком із застосуванням ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно ст.12 наведеного Закону право на пенсію за віком мають, зокрема, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років, а ст.13 визначає підстави призначення пенсії за віком на пільгових умовах із скороченням віку передбаченого ст.12.

Виходячи з положень п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільняються від сплати за себе єдиного внеску саме особи, якщо вони є пенсіонерами за віком, тобто жінки, які відповідно ст.12 Закону України №1788 «Про пенсійне забезпечення» та ст.26 Закону №1058 досягли 55 років, іншого визначення терміну «пенсіонер» чи пенсіонер за віком законодавчими нормам не передбачено. Таким чином даною законодавчою нормою не передбачене звільнення від єдиного внеску за видами призначених пенсій, а осіб пенсіонерів за віком чи інвалідів, які отримують пенсії незалежно від її виду.

Отже, позивач не є пенсіонером за віком у розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», є платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та не звільняється від його сплати.

Згідно з п.1 постанови правління Пенсійного фонду України від 25.03.2004 р. №4-1 «Про Порядок обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень в Пенсійному фонді України та його органах» (далі - Постанова) документом, який підтверджує призначення громадянину пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом Пенсійного фонду України.

Відповідно до п.4 Додатку до згаданої Постанови посвідчення є документом, що підтверджує право на одержання пенсії і засвідчує особу його власника при одержанні належних до виплати сум пенсій, зверненні до органів Пенсійного фонду України та інших державних органів з питань пенсійного забезпечення.

Одночасно відповідно до п.45 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. №22-1, документом, який підтверджує призначення особі пенсії, є пенсійне посвідчення, що видається органом, що призначає пенсію, відповідно до Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень в Пенсійному фонді України та його органах, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду від 25.03.2004 р.

Отже, наявність у особи пенсійного посвідчення підтверджує лише право на одержання пенсії та факт її призначення, а не статус пенсіонера за віком.

З огляду на зазначене, фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію, призначену за віком на пільгових умовах, які не досягли 55-річного віку, сплачують єдиний внесок на загальних підставах.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо звільнення позивача від сплати єдиного внеску та скасування оскаржуваної вимоги.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 16 січня 2014 року по справі № 805/7797/13-а (К/800/46636/13) (наявна в матеріалах справи).

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд вважає, що Макіївська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області приймаючи спірну вимогу діяло у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання дій протиправними щодо нарахування суми єдиного внеску за 3 квартал 2013 року та скасування вимоги про сплату боргу від 03.02.3014р. № Ф-17-15 на суму 1218,67 грн.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання дій протиправними щодо нарахування суми єдиного внеску за 3 квартал 2013 року та скасування вимоги про сплату боргу від 03.02.3014р. № Ф-17-15 на суму 1218,67 грн.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем, не повертаються.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання дій протиправними щодо нарахування суми єдиного внеску за 3 квартал 2013 року та скасування вимоги про сплату боргу від 03.02.3014р. № Ф-17-15 на суму 1218,67 грн. - відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена 17 березня 2014 року.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Крилова М.М.