Ухвала суду № 37928761, 27.03.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №483/1336/13-ц 27.03.2014 27.03.2014 27.03.2014

Провадження №22-ц/784/386/14 Головуючий у 1 інстанції Медюк С.О.

Категорія 7 Доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.

при секретарі судового засідання Шпонарській О.Ю.,

за участю: прокурора Нижниченка О.С., відповідача ОСОБА_2, представників відповідача та третьої особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровського екологічного прокурора на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 5 грудня 2013 року за позовом Очаківського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Очаківська РДА), ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Миколаївське обласне управління водних ресурсів, Очаківське міськрайонне управління юстиції в Миколаївській області, управління Держземагенства в Очаківському районі Миколаївської області, державне підприємство ,,Очаківське лісомисливське господарство", про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та внесення змін до державного земельного кадастру про власника земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року Прокурор звернувся з указаним позовом, в якому зазначав, що розпорядженням Очаківської РДА від 8 квітня 2011 року № 109 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 була передана земельна ділянка, площею 1 га, розташована в межах території Солончаківської сільської ради Очаківського району, для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього розпорядження 7 жовтня 2011 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку.

Однак, на думку Прокурора, спірна земельна ділянка не могла бути передана у власність відповідачу, оскільки знаходиться в межах нормативно визначеної 2-х кілометрової прибережної захисної смуги Дніпровсько-Бузького лиману та розташована на землях, які передані у постійне користування ДП ,,Очаківське лісомисливське господарство" для ведення лісового господарства за кадастровим номером 4825184000:01:000:0802.

Посилаючись на викладене та грубі порушення відповідачами земельного і водного законодавства, Прокурор просив задовольнити його позовні вимоги.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалась на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а не водного фонду, як помилково вважав прокурор, а тому при її виділенні у власність фізичній особі для ведення особистого селянського господарства порушень законодавства не допущено.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 5 грудня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Прокурор, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Відповідач та представники відповідача і третьої особи проти апеляції заперечували і пояснили, що в результаті відновлення меж спірної земельної ділянки, що підтверджено витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 лютого 2014 року, вона знаходиться більш ніж за 2 км від урізу води, не порушує меж земель ДП ,,Очаківське лісомисливське господарство", а тому виділена у власність ОСОБА_2 із дотриманням чинного законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши надані сторонами докази, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд першої інстанції всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані докази і дійшов вірного висновку, що спірна земельна ділянка призначена для сільськогосподарського виробництва, в установленому поряду не була віднесена до земель водного фонду і не знаходиться в прибережній захисній смузі, а тому була передана ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в межах повноважень Очаківська РДА.

Такі висновки місцевого суду відповідають дійсним обставинам справи і є правильними.

Так, відповідно до змісту статей 60, 61 ЗК України та статей 88, 89 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. На цих смугах, як природоохоронних територіях, з вищезазначеною метою встановлюється режим обмеженої господарської діяльності із забороною: а) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництва та городництва; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництва будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Згідно ч. 5 ст. 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 87 ВК України).

Згідно з п.п. 1, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зонта режиму ведення господарської діяльності в них. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок) розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства таземельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Згідно пунктів 4, 5 Порядку проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (ч. 7 ст. 87 ВК України).

Отже, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення, а для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги, та, як наслідок, віднесення цієї території до земель водного фонду. Законодавством України встановлено порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

Тому віднесення спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду повинно підтверджуватись відповідними доказами, що підтверджували б існування таких обставин, а відсутність таких доказів є порушенням ст. 60 ЦПК України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України у цивільній справі №6-25цс13, яка в силу ст. 3607 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Очаківської РДА від 8 квітня 2011 року № 109 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 га, в межах території Солончаківської сільської ради, у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності (запасу).

Цим же розпорядженням вказана земельна ділянка передана безоплатно у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження 7 жовтня 2011 року відповідач отримав державний акт (серія ЯК № 255369) на право власності на вказану земельну ділянку із кадастровим № 4825184000:01:000:0820.

З наданих Держземагенством Очаківського району архівних документів видно, що з 1959 року спірна земля обліковувалась і використовувались як сільськогосподарська (рілля) і почергово знаходилась у користуванні колгоспу ім. Леніна, радгоспу ,,Родіна", а потім КСП ,,Родіна".

При роздержавленні земель (розпаюванні) спірна земельна ділянка була включена до земель державно резерву (запасу). Ні раніше, ні тепер, спірна земля не визначались як земля водного фонду, чи така, які розташована в межах прибережної захисної смуги.

При пред'явленні позову Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка знаходиться на відставні 1999,30 метрів від урізу води. Отже значно більша частина цієї землі взагалі не може вважатись землею водного фонду.

До того ж, проведеними 25 березня 2014 року обмірами не спростовано пояснення відповідача ОСОБА_2 та новий витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку про те, що спірна земельна ділянка взагалі знаходиться на відстані більше ніж 2000 метрів від урізу води Дніпровсько-Бузького лиману, що виявилось після відновлення меж цієї ділянки 15 лютого 2014 року.

Водночас, Миколаївська регіональна філія Державного підприємства ,,Центр державного земельного кадастру" 24 вересня 2013 року надала інформацію від (а.с. 111-112) про те, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 1999,30 метрів від урізу води, без обмірів на місцевості.

Окрім того, Миколаївське обласне управління водних ресурсів 12 лютого 2014 року письмово повідомило, що проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги в межах Солончаківської сільської ради на розгляд та погодження до органів водного господарства не надходив.

Також не знайшло свого підтвердження і посилання позивача про розташування даної земельної ділянки у межах земельної, переданої в постійне користування ДП ,,Очаківське лісомисливське господарство" для ведення лісового господарства, оскільки проміри на місцевості це спростували.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Прокурор не довів, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, чи розташована в межах прибережної захисної смуги, встановленої відповідно до вищезазначеного Порядку, а тому ухвалив обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів, указаних висновків місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дніпровського екологічного прокурора відхилити, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 5 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: