Ухвала суду № 37923259, 27.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" лютого 2014 р. м. Київ К/800/29046/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Сіроша М.В., при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 826/1920/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Метробуд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Приватне акціонерне товариство «Метробуд» (надалі також - ПП «Метробуд», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення від 5 лютого 2013 року № 0001422290.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2013 року позов задоволено повністю. Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 5 лютого 2013 року № 0001422290.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2013 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 5097191,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 17 січня 2013 року № 137/2290/32961977, про порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.4, 200.6, 200.10 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 064 794 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем необґрунтовано одержано податкову вигоду в результаті пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість по податкових накладних виписаних ТОВ «Адва Естейт», оскільки господарські операції між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання не були реальними.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Так, з наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Адва Естейт» укладено договори поставки від 26 липня 2011 року № 228 та від 10 серпня 2011 року № 255, згідно умов яких останнє зобов'язується поставити ПП «Метробуд» матеріали згідно специфікацій.

Крім того, згідно обставин встановлених судами попередніх інстанцій, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Адва Естейт» підтверджується документами: договорами, податковими накладними, видатковими накладними, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, розрахунковими документами, довіреностями, податковими деклараціями з додатками до них, які були вилучені відповідно постанови до від 9 квітня 2012 року старшого слідчого з ОВС СУ ГУ МВС України в м. Києві підполковником міліції Святини І.А.

Наявність вказаних доказів та їх належне оформлення не спростовувались відповідачем в ході розгляду справи судами.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, оплата позивачем поставлених товарів відбувалась за допомогою векселів.

Необхідність придбання товарів, на підставі укладених з ТОВ «Адва Естейт» договорів, обумовлена специфікою ї господарської діяльності позивача, оскільки основним видом діяльності підприємства є будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів та метрополітену.

Для здійснення такої господарської діяльності на балансі підприємства обліковуються два тунелепрохідницькі комплекси: Wirth 6,28 і Herrenknecht 6,35, для безперебійної роботи яких необхідні мастильні матеріали. Для використання в хвостовій частині тунелепрохідницького комплексу в якості ізолятора та захисту від потрапляння породи в головний підшипник підприємством придбано консистентні мастильні матеріали WR 89, WD 90, GR 130. Для зв'язування водо насиченої породи при прохідці тунелепрохідницькими комплексами підприємством придбано пінний реагент CLBF 4L. Для змащення головного підшипника планшайби та зменшення тертя планшайби тунелепрохідницького комплексу підприємством придбано редукторне масло ED - 5 ISO -460 та бентонітова глина.

Крім того, придбані мастильні матеріали були оприбутковані на склад ПАТ «Метробуд» та в подальшому використані у виробничій діяльності, що підтверджується Актами на списання мастильних та інших матеріалів за нормами, визначеними Ресурсними кошторисними нормами експлуатації будівельних машин та механізмів «Експлуатація машино - години механізованого прохідницького комплексу типу ТВ 8 6 28 н/ЕРВ фірми «Wirth», площа перерізу в прохідці 31 м2, затвердженими і введеними в дію Українською державною корпорацією «Укрметротунельбуд», які пройшли експертизу в «Київдержекспертиза» та погоджені в Мінрегіонбуді.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Адва Естейт».

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення від 5 лютого 2013 року № 0001422290 прийнято відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішенння.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: А.М. Лосєв

М.В. Сірош