Ухвала суду № 37923256, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/800/30983/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

у справі№ 2а-17533/12/2670 за позовомЗакритого акціонерного товариства "Ракітін Автоматік" доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство «Ракітін Автоматік» (надалі також - ЗАТ ««Ракітін Автоматік», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 17 липня 2012 року №0006662204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2013 року зазначений адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення 17 липня 2012 року №0006662204.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2013 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав письмові заперечення, в яких просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 121 916,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 6 липня 2012 року № 483/22-04/31925042, про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2011 року на суму 121 915,00 грн., внаслідок безпідставного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, що сформована за рахунок ТОВ «Євромаркет», оскільки господарські операції між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання вчинені без мети реального настання правових наслідків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 12 квітня 2011 року між позивачем та ТОВ «Євромаркет» укладено договір купівлі-продажу товарів № 112/4, відповідно до умов якого останнє зобов'язане поставити комплектуючі до обладнання системи пропуску в асортименті та кількості, що вказана в додатку №1, який є невід'ємною частиною договору, а саме: ФХ.39.40.100 Кожух, ФХ.39.40.200 Лицьова панель, ФХ.39.40.300 Каркас, ФХ.39.03.000 Кришка турнікета, ФХ.39.03.000 Дверцята, ФХ.39.00.001-021 Деталі обшивки, ФХ.39.01.003-017 Деталі обшивки, ФХ.39.04.001 Обшивка, ФХ.39.05.101-201 Деталі обшивки, ФХ.39.02.100 СБ Основа приводу та ін.. на загальну суму 609 576,94 грн. та ПДВ на суму 121915,39 грн. Операції поставки по договору здійснювались на умовах постачання СРТ (склад Замовника).

На підтвердження наявності у позивача складських приміщень, до матеріалів справи додано копію договору оренди від 31 грудня 2003 року № 25ВА-03, відповідно до умов якого позивач орендує нежиле приміщення за адресою м. Київ, вул. Мельнікова 2/10, корпус 35, 4 поверх літ. В загальною площею 459,4 м.кв. також додано додатки до вказаного договору про продовження терміну оренди приміщення.

Поставки товару здійснювались відповідно до видаткової накладної від 12 травня 2011 року за №051207 на суму 731492,33 грн., в т.ч. ПДВ 121915,00 грн. ТОВ «ТК «Євромаркет» виписано податкову накладну ЗАТ «Ракітін Автоматік» від 12 травня 2011 року за № 64 на суму 731492,33 грн., в т.ч. ПДВ 121915,00грн.

Оплату за товари здійснено відповідно платіжних доручень № 428 від 25 липня 2011 року на суму 340 000 грн., № 432 від 29 липня 2011 року на суму 200 000 грн., № 444 від 17 липня 2011 року на суму 191492,33 грн.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТК «Євромаркет».

Крім того, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, надав вірну висновку спеціаліста Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві науково-дослідного експертно-криміналістичного центру сектору з техніко-криміналістичного забезпечення роботи Печерського РУ НДЕКЦ при ГУМВС України в м. Києві від 3 серпня 2011 року № 608, як доказу, що не спростовує реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТК «Євромаркет», оскільки предметом його дослідження була виключно податкова звітність за квітень та травень 2011 року, при цьому договір укладений з позивачем, податкові накладні та інша документація не досліджувалась.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко