Ухвала суду № 37922358, 11.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"11" лютого 2014 р.

справа № 2а-7147/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р. у справі № 2а-7147/10/0470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерлізінвест»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000982307/0 від 14.10.2009 року, № 0001222307/1 від 19.01.2010 року, № 0001232307/1 від 19.01.2010 року, № 0001222307/2 від 08.04.2010 року, № 0001232307/2 від 08.04.2010 року, винесені Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

Судом першої інстанції позов задоволено повністю. Скасовані зазначені податкові повідомлення-рішення, зокрема, податкове повідомлення-рішення № 0001222307/2 від 08.04.2010 року на суму 1 420 053,90 грн., з яких основний платіж - 1 176 078,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 243975,90 грн., податкове повідомлення-рішення № 0001232307/2 на суму 587827,0 грн. штрафних (фінансових) санкцій від 08.04.2010 року, винесених Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову суду без змін.

Представник відповідача до суду не з’явився, повідомлений належним чином про місце, дату і час судового засідання, що не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не

підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що у період з 23.09.2009 року по 29.09.2009 року відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерлізінвест», код ЄДРПОУ - 33442626, з питань правильності нарахування та сплати податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість за період з 01.06.2006 року по 30.06.2009 року.

За результатами проведеної позапланової виїзної перевірки відповідачем було зроблено висновок щодо порушення позивачем наступних норм чинного законодавства: пп. 1.22.1 пп. 1.22.2 п. 1.22, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 270 000, 00 грн., в тому числі за півріччя 2009 року на суму 270 000, 00 грн., що відображено в Акті перевірки від 01.10.2009 року № 594/1-23-04-33442626. На підставі вказаного Акту перевірки було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000982307/0 від 14.10.2009 року.

Позивач підписав вказаний Акт перевірки із запереченнями. Так, 27.10.2009 року позивач оскаржував вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової адміністрації України.

12.01.2010 року позивачем отримано рішення «Про результати розгляду первинної скарги» вих. № 23009/10/25-011 від 30.12.2009 року, відповідно до якого відповідач відмовив позивачу у задоволенні вимог, викладених у скарзі, та скасував податкове повідомлення-рішення № 0000982307/0 від 14.10.2009 року в частині визначення товариству 58 356, 00 грн. податку на прибуток та застосував штрафну санкцію у сумі 548 510, 60 грн. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2010 року відповідачем було внесено зміни до у рішення від 30.12.2009 року вих. № 23009/10/25-011, відповідно до якого Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової адміністрації України було скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000982307/0 від 14.10.2009 року в частині сплати 2 191, 00 грн. податку на прибуток та збільшено штрафні санкції до 587 827, 00 грн. та винесені податкові повідомлення-рішення № 0001222307/1 від 19.01.2010 року, № 0001232307/1 від 19.01.2010 року.

Відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0001222307/1 від 19.01.2010 року позивачу визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 1 420 053, 90 грн., в тому числі 1 176 078, 00 грн. - основний платіж, 243 975, 90 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0001232307/1 від 19.01.2010 року позивачу визначено суму податкового зобов'язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток у сумі 578 827, 00 грн., в тому числі 578 827, 00 грн. - штрафних санкцій.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржував останні в порядку апеляційного узгодження до Державної податкової адміністрації у м. Києві. Рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві «Про результати розгляду повторних скарг» вимога позивача були залишені без задоволення. На підставі вказаного рішення Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової адміністрації України були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0001222307/2 від 08.04.2010 року та № 0001232307/2 від 08.04.2010 року.

Суть порушення, на думку податкового органу, полягала в незаконності договору від 04.03.2009 року № 1/2009-3, укладеного між позивачем та ТОВ «Компанія з управління активами Парангон» (далі - КУА «Парангон») в інтересах та за рахунок Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Інтер Кар», за яким позивачем отримано позику в розмірі 50 000 000,00 грн. Підставами цього відповідач зазначає: незаконну участь інвестиційного фонду «Інтер Кар» у складі учасників ТОВ «Інтерлізінвест», оскільки така відбулася до прийняття рішення Комісією з цінних паперів і фондового ринку про відповідність пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Інтер Кар» нормативам діяльності інституту спільного інвестування; нікчемність укладеного правочину, оскільки він укладений до прийняття зазначеного рішення Комісією з цінних паперів і фондового ринку та спрямований на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок; відсутність ліцензії у ТОВ «КУА «Парангон» для здійснення фінансових послуг з надання фінансових кредитів під відсотки.

Отже, податковий орган дійшов висновку, що договір про надання фінансової позики фактично приховує інший правочин, а саме – поворотну фінансову допомогу, тому на суму такої фінансової допомоги, що залишилась не повернутою на кінець податкового періоду, відповідачем умовно нараховані відсотки, на суму яких відповідно до п.п. 4.1.6 пункту 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» перевіркою збільшено валовий доход як на суму доходу, отриманого з інших джерел у вигляді безповоротної фінансової допомоги, а також зменшено валові витрати на 3 495 890,41 грн. - суму нарахованих відсотків за користування фінансовою позикою (порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1. п. 5.2., п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Судом встановлено, що 04.03.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Парангон» та позивачем було укладено договір № 1/2009-з про надання фінансової позики. Відповідно до умов вказаного договору, позикодавець надає позичальнику фінансову позику для поповнення обігових коштів в сумі 50 000 000, 00 грн., нарахування процентів за користування грошовими коштами здійснюється щомісячно і встановлюється в розмірі 40 % річних (відповідно до додаткової угоди від 01.04.2009 року № 1 – 20% річних). Сплата нарахованих процентів за користування позикою здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. Термін сплати процентів може бути перенесений за згодою сторін. Відповідно до п. 3.1 договору, термін надання позики визначається з моменту надходження грошей на поточний рахунок до 31.12.2009 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки відповідача щодо нікчемності договору про надання фінансової позики від 04.03.2009 року № 1/2009-з, щодо необхідності наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанії з управління активами «Парангон» ліцензії (дозволу) від регулятора щодо надання фінансових послуг у вигляді позик для укладання договору про надання фінансової позики від 04.03.2009 року № 1/2009-з, щодо визнання договору цього договору удаваним, а тим самим і висновку щодо визначення умовно нарахованих відсотків відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та збільшення валового доходу як на суму доходу, отриманого з інших джерел у вигляді безповоротної фінансової допомоги у розмірі 1 760 548, 00 грн. та зменшення валових витрат на 3 495 890, 41 грн. на суму нарахованих відсотків на користування фінансовою позикою, отриманою від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанії з управління активами «Парангон» - є протиправними.

Також суд першої інстанції зазначив, що висновки відповідача, що особою-позичальником пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу можуть бути тільки юридичні особи, учасником яких є такий венчурний фонд і володіє не менше 20 % від статутного капіталу платника податку є такими, що не відповідають дійсності.

Таким чином суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних повідомлень

рішень та скасував їх.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 6-1 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» N 2299-III від 15.03.2001 року, що діяв на час укладання та виконання договору, реєстрація інститутів спільного інвестування (далі – ІСІ) та видача свідоцтва про внесення ІСІ до реєстру ІСІ здійснюється Комісією з цінних паперів та фондового ринку. Діяльність із спільного інвестування здійснюється після внесення ІСІ до реєстру ІСІ та отримання свідоцтва про внесення ІСІ до реєстру ІСІ.

Анулювання свідоцтва про внесення ІСІ до реєстру ІСІ Комісією здійснюється у разі припинення діяльності ІСІ, недосягнення пайовим інвестиційним фондом нормативів діяльності ІСІ протягом встановленого цим Законом строку.

Відповідно до ст. 22 вказаного Закону, пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», укладаючи договори за рахунок активів пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, з обов'язковим зазначенням в таких договорах реквізитів такого пайового інвестиційного фонду.

Згідно ст. 34 Закону, до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, пайовий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд закритого типу «Інтер Кар» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанії з управління активами «Парангон» є створеним з дати внесення його до ЄДРІСІ з 21.11.2008 року, що підтверджується Свідоцтвом № 1267, виданим Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Тому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанії з управління активами «Парангон» на підставі ліцензії АВ № 318276 від 10.05.2007 року на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) проводила в інтересах і за рахунок учасників Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Інтер Кар» діяльність зі спільного інвестування, яка полягає в емісії цінних паперів ІСІ з метою отримання прибутку від вкладення коштів, залучених від їх розміщення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права, нерухомість та інші активи.

Закон № 2299 не передбачав обмежень щодо діяльності пайового інвестиційного фонду у період з дня реєстрації його регламенту та внесення до реєстру ІСІ до дати отримання підтвердження від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про відповідність ІСІ вимогам щодо мінімального обсягу активів.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги щодо мінімального обсягу активів застосовуються до діючих ІСІ та впливають лише на вартість цінних паперів ІСІ. У разі, якщо ІСІ не відповідає вимогам мінімального обсягу активів, комісія скасовує реєстрацію ІСІ. А тому, ІСІ діє і до підтвердження відповідності ІСІ вимогам щодо мінімального обсягу активів.

Згідно зі ст. 30 Закону № 2299 на компанію з управління активами накладаються обмеження щодо здійснення визначених Законом операцій з активами та цінними паперами ІСІ, якому така компанія надає послуги з управління активами. Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону, обмеження діяльності компанії з управління активами стосовно надання позик і кредитів за рахунок активів ІСІ, не поширюється на діяльність компаній з управління активами венчурного фонду.

Згідно положень ч. 5 ст. 34 Закону № 2299 визначено право венчурного ІСІ мати в складі своїх активів боргові зобов’язання, оформлені договорами позики, а також коло осіб (тільки юридичні особи, учасником яких є такий венчурний фонд), які можуть виступати як позичальники за договорами позики, наданої за рахунок активів венчурного ІСІ.

Отже, надання коштів у позику компаніями з управління активами інституційних інвесторів регулюється спеціальним Законом № 2299, яким встановлено необхідні умови для надання таких позик. Додаткове отримання ТОВ «КУА «Парангон» ліцензії на надання фінансових послуг вказаним законом не передбачено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Парангон» діяло в інтересах та за рахунок Пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Інтер Кар», набуло корпоративні права в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інтерлізінвест», та здійснюючи діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії АВ № 318276 від 10.05.2007 року уклало договір про надання фінансової позики.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Отже, питання щодо контролю з дотримання вимог законодавства у зазначеній сфері, в тому числі – ліцензування певних видів господарської діяльності, відноситься до повноважень інших державних органів, а тому колегія суддів вважає, що податковий орган не вправі робити висновки стосовно порушень контрагентом позивача вимог ліцензування.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати зазначений договір нікчемним, оскільки таких ознак він не має.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Судом було з’ясовано та не оспорюється сторонами, що позивачем дійсно була отримана фінансова позика, за користування якої

сплачувались проценти. Отже, це призвело до змін в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Доводи податкового органу щодо порушень, допущених з боку контрагента позивача, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Доводи відповідача щодо невідповідності договору вимогам чинного законодавства з огляду на те, що учасником ТОВ «Інтерлізінвест» є ТОВ «КУА «Парангон» в тому числі і в інтересах та за рахунок пайового недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу «Інтер Кар», що на думку відповідача суперечить Закону № 2299, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ІСІ не є юридичною особою та в силу вказаного закону від його імені та в інтересах має діяти саме компанія з управління активами.

Доводи відповідача щодо порушень судом першої інстанції норм процесуального права з посиланням на п. «б» п.п. 6.4.1. ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме – скасування податкових повідомлень-рішень, які не існують, оскільки є відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов’язання, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки таким чином суд першої інстанції надав їм правову оцінку та жодним чином не порушив права відповідача.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 200 КАС України, не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 р. у справі № 2а-7147/10/0470 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун