Постанова № 37922315, 05.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

"05" листопада 2013 р.

справа № 804/5155/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Юхименка О.В., Проценко О.А.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 р. у справі № 804/5155/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська обласна земельна агенція"

до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в яком просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача №0000112205 від 14.02.2013 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 525 413,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 224 519,75 грн. та №0000122205 від 14.02.2013 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 432 485,00 грн. та штрафних санкцій на суму 358 121,25 грн.

Судом першої інстанції позов задоволено в повному обсязі. Постанова суду мотивована тим, що відповідач не наділений законними повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними. Крім того, на момент оформлення податкових накладних контрагенти позивача: ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Галактика-М", ТОВ "Гермесойлгруп ЛТД", ТОВ "Глас", ТОВ "Днепролок", ТОВ "Імпексбуд", ТОВ "Ініціатива" та ТОВ "Старт-Д" були зареєстровані платниками податку на додану вартість, відтак будь-яких перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було. Первинними документами позивача підтверджується, що послуги, які були придбані у постачальників за договорами, використано позивачем у своїй господарській діяльності для отримання доходу, про що встановлено в акті перевірки.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному

порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування судом обставин справи.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача, повідомлений належним чином про місце, дату і час судового засідання, до суду не з’явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровська обласна земельна агенція" з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 15.04.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт №275/22-5/37620589 від 17.01.2013 року.

Не погодившись із висновками акту перевірки, позивач звернувся до відповідача із запереченнями від 04.02.2013 року №26, на які ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська надано відповідь від 11.02.2013 року №2936/10/22-5 "Про розгляд заперечень", згідно якої висновки, викладені в акті перевірки, залишено без змін.

14.02.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000112205 від 14.02.2013 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 525 413,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 224 519,75 грн. та №0000122205 від 14.02.2013 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 432 485,00 грн. та штрафних санкцій на суму 358 121,25 грн.

Підставою збільшення сум грошових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість є порушення п.44.1 ст. 44, п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Підставою для збільшення грошових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток є порушення ст. 134, п. 135.1 п. 135.2 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п.п. 138.1.1. п. 138 .1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139. 1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що висновки, викладені в акті перевірки від 17.01.2013 року №275/22-5/37620589, зроблені відповідачем на підставі матеріалів перевірок по контрагентам, відповідно до яких зафіксовано не підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з придбання послуг від наступних контрагентів: ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Галактика-М", ТОВ "Гермесойлгруп ЛТД", ТОВ "Глас", ТОВ "Днепролок", ТОВ "Імпексбуд", ТОВ "Ініціатива" та ТОВ "Старт-Д", у зв'язку з чим у ТОВ "Дніпропетровська ОЗА" відсутні об'єкти оподаткування податком на прибуток та на податку на додану вартість по операціях з придбання та реалізації послуг.

Суд першої інстанції посилається у своєї постанові на відсутність повноважень у відповідача щодо викладення в актах перевірки висновків про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання, при перевірці їх господарської діяльності, або про визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що визнання недійсними угод можливо лише в судовому порядку. В той же час, відповідно до ст. 215 ЦК України, нікчемним

правочином визнається правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, нікчемний правочин є таким в силу закону для будь-якої особи, а тому не вимагає наявності спеціальних повноважень.

Разом з тим, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом договорів, укладених з вищезазначеними контрагентами, були надані останніми послуги по оформленню документів на землю, реєстрації прав на земельні ділянки, присвоєння кадастрових номерів, підготовка технічної земельної документації, надання послуг по складанню технічних звітів, формування XML-файлів, та інше.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що зазначені контрагенти позивача не мали ліцензій на проведення господарської діяльності зі здійснення робіт із землеустрою та дозволи на обробку персональних даних.

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача та зазначає наступне.

Законом України «Про землеустрій» визначаються порядок організації і планування, види документації із землеустрою, вимоги до технічної документації із землеустрою, та інше.

Зокрема, відповідно до ст. 26 Закону України «Про землеустрій», розробниками документації із землеустрою є юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох

сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою.

Крім того, відповідно до ст. 41 Закону, консалтингові послуги землевласникам та землекористувачам надають юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми господарювання і форми власності та фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність у сфері землеустрою.

Відповідно до статті 9 Закону України від 01.06.2000 № 1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Ліцензійних умов провадження господарської діяльності щодо проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт (наказ Держкомзему від 05.08.2009 № 423), а також Порядком контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності щодо проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт (наказ Держкомзему від 02.07.2010 № 511), у сферах землеустрою та оцінки земель застосовується такий дозвільний спосіб державного регулювання як ліцензування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має відповідну ліцензію на здійснення робіт із землеустрою. Проте, його контрагенти таких ліцензій не мають. Також, виходячи з акту перевірки, який є доказом в адміністративній справі, зазначені контрагенти не мали відповідних дозвільних документів, технічних можливостей, та кваліфікованого персоналу для проведення робіт із землеустрою.

Оцінюючі в сукупності докази, наявні в справі, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач в справі довів відсутність реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Галактика-М", ТОВ "Гермесойлгруп ЛТД", ТОВ "Глас", ТОВ "Днепролок", ТОВ "Імпексбуд", ТОВ "Ініціатива" та ТОВ "Старт-Д".

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг,

але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст. 202 КАС України.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.06.2013 р. у справі № 804/5155/13-а скасувати.

В позові відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: О.А. Проценко