Рішення № 37917785, 25.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1037/14 25.03.14

За позовом Відкритого акціонерного страхового товариства «Би энд Би иншуранс Ко»

До Відкритого акціонерного товариства Національна страхова компанія

«Оранта»

Про стягнення 37 077,90 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача не з'явився

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Відкритого акціонерного страхового товариства «Би энд Би иншуранс Ко» до Відкритого акціонерного товариства Національна страхова компанія «Оранта» про стягнення 37 077,90 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору страхування (страхового полісу) серія ББ № 0173706 від 31.08.2010 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування автомобіля марки Mazda, державний номер НОМЕР_2, а тому позивачем відповідно до положень статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1, яким скоєно ДТП, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВЕ/7006260), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2014 порушено провадження у справі № 910/1037/14 та призначено справу до розгляду на 18.02.2014.

Від позивача на адресу суду 17.02.2014 надійшла телеграма, в якій позивач повідомив суд про неможливість направити в судове засідання представника, оригінали документів будуть надані в наступне судове засідання та зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю.

Відповідач у поданому 18.02.2014 до відділу діловодства суду відзиві проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки позивачем не подано доказів в підтвердження наявності вини у особи, що завдала шкоди - ОСОБА_1 (постанови суду), а отже відсутні підстави для відшкодування шкоди. Крім цього, вважає недоведеними витрати позивача на правову допомогу, розмір якої позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1037/14 від 18.02.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 29.01.2014, розгляд справи був відкладений на 06.03.2014.

Від позивача на адресу суду 04.03.2014 надійшла телеграма, в якій позивач повідомив суд про неможливість направити в судове засідання представника, позовні вимоги підтримує повністю та зазначив, що оригінали витребуваних документів направлені до суду 03.03.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1037/14 від 06.03.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 29.01.2014 та ухвали від 18.02.2014, розгляд справи був відкладений на 25.03.2014.

Від позивача 13.03.2014 на адресу суду надійшла заява позивача, в якій позивач повідомляє суд про неможливість забезпечити явку представника позивача в судове засідання та просить провести засідання без представника позивача, позовні вимоги підтримує повністю.

Позивач в судове засідання 25.03.2014 не з'явився.

Відповідач в судове засідання 25.03.2014 не з'явився.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне

Згідно абз. 2 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Протокол судового засідання від 06.03.2014 свідчить про те, що представник відповідача ОСОБА_2 згідно довіреності № б/н від 02.10.2013 був присутній в цьому засіданні та повідомлений про те, що наступне судове засідання відбудеться 25.03.2014.

Більше того в матеріалах справи наявна розписка від 06.03.2014 представника позивача ОСОБА_2 про те, що останньому повідомлено судом про дату та місце проведення наступного засідання у справі № 910/1037/14.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представників сторін.

В судовому засіданні 25.03.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З постанови Черкаського районного суду Черкаської області від 06.10.2011 у справі № 3-1628/2011р. вбачається, що ОСОБА_1 02.09.2011 близько 07 год. 00 хв. на автодорозі Н-14 Олександрівка-Кіровоград-Миколаїв с. Возсіятське, керуючи автомобілем ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_1 не врахував швидкості руху, дорожньої обстановки та дотримання безпечного інтервалу та дистанції скоїв зіткнення з автомобілем Mazda, державний номер НОМЕР_2, чим порушив п. 2.3. Правил дорожнього руху України.

Даною постановою ОСОБА_1 визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 425,00 грн.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Mazda, державний номер НОМЕР_2.

Пошкоджений автомобіль застрахований у Відкритого акціонерного страхового товариства «Би энд Би иншуранс Ко» на підставі договору страхування (страхового полісу) серія ББ № 0173706 від 31.08.2010.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль марки Mazda, державний номер НОМЕР_2 та його власнику заподіяно матеріальну шкоду розмір якої визначено на підставі рахунку-фактури № 5 від 22.09.2011, товарної накладної № 5 від 22.09.2011, замовлення-наряду № ЗНА-0006054 від 02.12.2011, замовлення-наряду № ЗНА-0005095 від 15.09.2011, акту виконаних робіт № 1363-11 від 16.09.2011, акту виконаних робіт № 1959-11 від 12.12.2011.

На підставі договору добровільного страхування позивачем було складено страховий акт № Ф016340-11 від 21.12.2011 згідно якого розраховано суму страхового відшкодування в загальному розмірі 7 584 098,00 білоруських рублів та 91 775,00 російських рублів, що згідно офіційного курсу валют Національного банку України становить 37 077,90 грн.

Зазначені кошти були перераховані позивачем згідно платіжних доручень № 9526 від 23.09.2011, № 2224 від 13.10.2011, № 10214 від 13.10.2014 та № 12569 від 16.12.2011.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 37 077,90 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Цивільна відповідальність транспортного засобу марки ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю Mazda, державний номер НОМЕР_2, застрахована у Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/7006260 (діючий на 02.09.2011).

Відповідно до умов договору (полісу) ВЕ/7006260 страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду заподіяну страхувальником життю здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1.

Зокрема, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну визначено в розмірі 50 000,00 грн. та не встановлено розміру франшизи.

У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право регресу до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1, застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/7006260, то відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу покладається на відповідача.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина особи, яка керувала автомобілем марки ВАЗ-21099, державний номер НОМЕР_1, встановлена у судовому порядку.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Оскільки, умовами полісу ВЕ/7006260 розмір франшизи не встановлено, страхове відшкодування не має бути зменшено.

Позивачем було надіслано відповідачу регресну вимогу № 2685/Ф016340-11 від 20.06.2013 на виплату страхового відшкодування в порядку регресу, в якій просив перерахувати на його рахунок відшкодування. Дана вимога отримана відповідачем 02.07.2013, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, отримавши регресну вимогу, відповідач суми страхового відшкодування не виплатив.

Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу Mazda, державний номер НОМЕР_2 було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в розмірі 37 077,90 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Відкритого акціонерного страхового товариства «Би энд Би иншуранс Ко» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 2 520,00 грн. підлягають стягненню з відповідача, оскільки

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Додана до позовної заяви довіреність від 18.04.2013 видана адвокату ОСОБА_3, який має спеціальний дозвіл (ліцензію) про право на зайняття адвокатською діяльністю (ліцензія № 02240/2328 що діє до 22.02.2018) для вчинення представництва інтересів від імені позивача.

В матеріалах справи наявне свідоцтво № 0004478 Міністерства юстиції Республіки Білорусь про державну реєстрацію Адвокатського бюро «ОСОБА_3 і партнери».

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Позивачем подано платіжне доручення № 19446 від 30.12.2013 на суму 3 000 000 білоруських рублів, що згідно офіційного курсу валют Національного банку України становить 2 520,00 грн., з якого вбачається, що кошти сплачені на рахунок Адвокатського бюро «ОСОБА_3 і партнери».

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Отже, обов'язковою умовою для відшкодування адвокатських витрат є наявність належних доказів, що послуги були надані саме адвокатом.

З огляду на наявність належних доказів в підтвердження того, що послуги надані саме адвокатом, витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 2 520,00 грн. підлягають покладенню на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна страхова компанія «Оранта» (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Відкритого акціонерного страхового товариства «Би энд Би иншуранс Ко» (220012, м. Мінськ, вул. Я.Коласа, 38, код 101063229) суму страхового відшкодування в розмірі 37 077 (тридцять сім тисяч сімдесят сім) грн. 90 коп., 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору, 2 520 (дві тисячі п'ятсот двадцять) грн. 00 коп. витрат по оплаті послуг адвоката.

Повне рішення складено 27.03.2014.

СуддяВ.В.Сівакова