Ухвала суду № 37914801, 26.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2014 року м. Київ К/800/1222/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012 р.

у справі № 2а-8273/10/1470

за позовом приватного акціонерного товариства «Промбуд-2»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2010 року приватне акціонерне товариство «Промбуд-2» (далі - позивач, ПрАТ «Промбуд-2») звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.06.2010 р. № 0001132301/0 та № 0001142301/0.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2011р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012 р. постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2011 р. - скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва від 02.06.2010 р. № 0001132301/0 та № 0001142301/0.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012 р. і залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2011 р.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права і просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 12.04.2010 р. по 12.05.2010 р., на підставі направлення від 10.04.2010 р. № 346/23-200, посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва була проведена виїзна планова перевірка АТЗТ «Промбуд-2» (правонаступником якого є позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 31.12.2009 р., за результатами якої складено акт від 19.05.2010 р. № 4320/23-200/01273071 та встановлено порушення позивачем вимог: - пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 330 268 грн.; - підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 269 213 грн.; - частин першої, третьої, п'ятої статті 203, частини першої статті 215, статей 216, 218 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених АТЗТ «Промбуд-2» із постачальниками: ПП «Меганом І», ПП «Верона-Буд», ПП «Юг-Новий Век», ТОВ «Стройте-Ком» та ТОВ «ВКФ «Транс-Ойл».

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 02.06.2010 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001132301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 484 347 грн., в тому числі 330 268 грн. - за основним платежем та 154 079 грн. - за штрафними санкціями; № 0001142301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 403 820 грн., в тому числі 269 213 грн. - за основним платежем та 134 607 грн. - за штрафними санкціями.

Як вбачається з акту перевірки № 4320/23-200/01273071 від 19.05.2010 р. підставами для нарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих щодо неправомірності формування позивачем складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ПП «Меганом І», ПП «Верона-Буд», ПП «Юг-Новий Век», ТОВ «Стройте-Ком» та ТОВ «ВКФ «Транс-Ойл», оскільки вказані господарюючі суб'єкти, як стверджує відповідач, не мають необхідних засобів для здійснення фінансово-господарської діяльності, а тому угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся по взаємовідносинах з ПП «Меганом І», ПП «Верона-Буд», ПП «Юг-Новий Век», ТОВ «Стройте-Ком» та ТОВ «ВКФ «Транс-Ойл» є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції постанову окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову про задоволення позову з тих мотивів, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, тому у суду першої інстанції не було підстав для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів касаційної інстанції, погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції, щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів щодо поставки товарно-матеріальних цінностей та підряду із контрагентам: ПП «Меганом І», ПП «Верона-Буд», ПП «Юг-Новий Век», ТОВ «Стройте-Ком» та ТОВ «ВКФ «Транс-Ойл».

Фактичне виконання сторонами вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів через відсутність у останніх необхідних умов (трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів) для ведення господарської діяльності з посиланням на дані актів перевірок контрагентів - ПП «Меганом І», ПП «Верона-Буд», ПП «Юг-Новий Век», ТОВ «Стройте-Ком» та ТОВ «ВКФ «Транс-Ойл».

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

З урахуванням викладеного, висновки податкового органу, зазначені в акті податкової перевірки про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в діях суду першої інстанції вбачається порушення норм права, що призвели до неправильного вирішення спору, і висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог не відповідають обставинам справи.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2012 р. у справі № 2а-8273/10/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді: підпис І.О. БухтіяроваПомічник судді підпис М.І. Костенко З оригіналом гідно Т. В. Давидовська