Ухвала суду № 37912034, 11.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2014 року м. Київ К/9991/5236/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 по справі № 2а-9121/10/2670

за позовом Приватного підприємства "Електроконтак Плюс"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання протиправним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Підприємство звернулося до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції про визнання недійсним рішення від 28.01.2010 № 0000342305, яким до позивача було застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 134 000,00 грн. за порушення, допущені у сфері ведення касових операцій у національній валюті.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011, позовні вимоги задоволено, рішення від 28.01.2010 № 0000342305 про застосування штрафних (фінансових) санкцій скасовано.

В основу судових рішень про задоволення позовних вимог покладено висновок про те, що штрафні санкції, визначені оскаржуваним рішенням, застосовано до позивача поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати, а у задоволенні позовних вимог відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами встановлено, що за результатами перевірки Підприємства щодо дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій працівниками державного податкового органу було складено Акт від 15.01.2010 № 0005/26/58/23/34578629, в якому зазначено про допущене позивачем порушення п. 2.3, п. 2.6 та п. 2.8 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320 (далі - Положення № 637), що полягало у перевищенні Підприємством 09.09.2008 ліміту залишку готівки у касі у розмірі 12 000,00 грн. та неоприбуткування готівкових коштів за вказану дату у сумі 22 000,00 грн.

При цьому, висновок про неоприбуткування готівкових коштів податковий орган вмотивовує тим, що Підприємством 09.09.2008 отримано аванс у розмірі 22 000,00 грн., що підтверджується довідкою про вартість виконаних підрядних робіт за серпень 2008 року (договір підряду № 20/0), скріпленою підписами та печатками замовника, підрядника та в якій зроблено відмітку про одержання від замовника авансу у вказаному розмірі, проте зазначені кошти до каси підприємства не надходили, що свідчить про не оприбуткування готівки. Щодо перевищення позивачем лімітів залишку готівки у касі, податковий орган виходить з того, що згідно з касовою книгою підприємства 09.09.2008 записи про ведення касових операцій відсутні, а отже залишок на кінець дня дорівнює нулю, крім того ліміт каси підприємства в 2008 році згідно з поясненням головного бухгалтера не встановлювався.

На підставі зазначеного акту перевірки державним податковим органом було ухвалено оспорюване Підприємством рішення.

Відповідно до п. 2.6 гл. 2 Положення № 637 готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день її одержання) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

А згідно з п. 2.3 Положення № 637 гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Таким чином, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Підприємством 09.09.2008 було порушено вимоги п. 2.3, п. 2.6 та 2.8 Положення № 637, а саме неоприбутковано готівку у день її надходження та перевищено ліміт залишку готівки в касі, що також не оспорюється і позивачем.

Разом з тим, у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення норм регулювання обігу готівки є адміністративно - господарськими санкціями, які повинні застосовуватись в межах строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно - господарських санкцій: адміністративно -господарськими санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяці з дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що податковим органом було неправомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 134 000,00 грн., оскільки порушення позивачем допущені 09.09.2008, а штрафні (фінансові) санкції застосовано лише 28.01.2010, тобто поза межами строків, визначених ст. 250 Господарського кодексу України.

Доводи касаційних скарг зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 по справі № 2а-9121/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко