Постанова № 37911720, 25.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа№ 925/2049/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Козовий О. Д. - представник за довіреністю від 10.12.2013

від відповідача: Мироновська А. О. - представник за довіреністю № 102 від 05.06.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Картес»

на рішення господарського суду Черкаської області від 05.02.2014

у справі № 925/2049/13 (суддя Дорошенко М. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Тіса-опт»

до Приватного підприємства «Картес»

про стягнення 209 393,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Торговий дім «Гермес-2000» та ПП «Картес» солідарно основного боргу в сумі 216 965 грн., в тому числі 200 000 грн. боргу за поставлений позивачем ПП «Картес» за договором поставки № 51 від 27.07.2013 товар, 16 965 грн. боргу за надані згідно з актом № 107 послуги та пені в сумі 9 393,20 грн., а всього 226 358,20 грн.

21.01.2014 позивач звернувся до суду першої інстанції з заявою про відмову від позову в частині позовних вимог до ТОВ «Торговий дім «Гермес-2000» (а.с. 39), за наслідками розгляду якої судом першої інстанції 05.02.2014 винесено ухвалу (а.с. 64-65), в якій суд прийняв відмову позивача від позову до ТОВ «Торговий дім «Гермес-2000» про стягнення 226 358 грн. та припинив провадження в частині позовних вимог до ТОВ «Торговий дім «Гермес-2000» про стягнення з нього 226 358,20 грн.

Також 21.01.2014 позивач вернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог (а.с. 40), в якій просив зменшити заявлену до стягнення суму на 16 965 грн., які становлять вартість отриманих послуг, через неможливість надання суду відповідного акту про надання послуг та зазначив, що заявлена до стягнення сума основного боргу становить 200 000 грн.

З огляду на вказані обставини, предметом розгляду у даній справі є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 200 000 грн. за поставлений позивачем відповідачу за договором поставки № 51 від 27.07.2013, але неоплачений товар та пені в сумі 9 393,20 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 05.02.2014, повний текст якого складено та підписано 10.02.2014, позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 200 000 грн. основного боргу та 8 974,73 грн. пені, в задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи позов в частині стягнення суми основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору товару.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції зазначив про наявні у розрахунку позивача помилки, які полягають в тому, що позивач невірно визначив початок періоду прострочення, та, відповідно, кількість днів прострочення (прострочення за видатковою накладною № 50 від 29.07.2013 почалось не з 04.08.2013, а з 06.08.2012, а за видатковою накладною № 88 від 05.09.2013 - не з 10.09.2013, а з 13.09.2013) та безпідставно включив до складу простроченої суми боргу для нарахування пені за 20 днів прострочення з 22.11.2013 по 11.12.2013 борг в сумі 16 965 грн. за надані згідно з актом № 107 послуги, які не передбачені умовами спірного договору та фактичне надання яких відповідачу позивач не довів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство «Картес» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Черкаської області від 05.02.2014 у справі № 925/2049/13 в частині встановленого розміру пені, яка, за розрахунком апелянта, має дорівнювати 3 074,28 грн.

При цьому, відповідач послався на те, що спірний договір укладався з метою закупівлі товару для подальшої поставки в бюджетну організацію - Військову частину 3078, в договорі з якою прописано відтемінування платежу на 90 календарних днів, з огляду на що в екземплярі спірного договору, який є в розпорядженні відповідача, у п. 4.5 міститься умова про відтермінування платежу на 90 календарних днів (поданий позивачем екземпляр договору містить умову щодо відтермінування оплати на 5 банківських днів - примітка суду), а отже, позивач за вказаний у позові період прострочення має право на стягнення з відповідача пені не з 06.08.2013 а з 30.12.2013.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

27.07.2013 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір поставки № 51 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передавати у власність відповідача масло вершкове партіями згідно накладних у відповідності до замовлень відповідача, а відповідач зобов'язався проводити оплату за товар та приймати його на умовах Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору ціни на товар, що постачається згідно умов Договору, узгоджуються сторонами в накладних та є невід'ємною частиною Договору. Відповідач оплачує вартість кожної партії товару відповідно до цін, визначених сторонами у накладних на поставку товару.

Відповідно до п. 1.3 Договору кількість товару, що постачається за Договором, складає 44 000 кг.

Згідно з п. 4.1 Договору вартість кожної одиниці товару та загальна вартість кожної партії товару, яка поставляється за цим договором, визначається сторонами у видаткових накладних. Всі розрахунки за Договором здійснюються у національній валюті України - гривні.

В пункті 3.4 Договору сторонами погоджено, що передача товару позивачем і його приймання відповідачем по найменуванню, кількості (вазі), якості, асортименту і ціні проводиться на підставі товарної (товарно-транспортної, видаткової) накладної після надання уповноваженими представником відповідача довіреності, уповноважена особа розписується у видатковій накладній позивача про отримання товару.

Отже, відповідно до умов Договору факт поставки товару позивачем відповідачу, його кількість, вартість та якість підтверджуються підписаною відповідачем товарною (товарно-транспортною, видатковою) накладною.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 343 200 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями накладних № 50 від 29.07.2013 на суму 229 000 грн. та № 88 від 05.09.2013 на суму 114 000 грн. (а.с. 13-14). Факт отримання товару за вказаними накладними на зазначену суму відповідачем не заперечується.

На підставі заяви відповідача про зарахування зустрічних вимог № 162 від 21.08.2013 (а.с. 16) сторонами 21.08.2013 підписано акт про залік взаємних вимог (а.с. 17), яким сторони погодили припинення взаємних зустрічних зобов'язань на суму 107 382,60 грн., а саме, зобов'язання відповідача сплатити позивачу кошти за спірним договором та зобов'язання позивача перед відповідачем за договором купівлі-продажу №Ф-070 від 21.06.2013.

Крім того, як слідує з наявних в матеріалах справи копій виписок з банківського рахунку позивача (а.с. 20-22), відповідач 16.09.2013 і 01.11.2013 перерахував позивачу 20 000 грн. і 15 817,40 грн. плати за поставлене ним за видатковою накладною № 50 від 29.07.2013 масло вершкове.

За таких обставин, неоплаченим залишився товар на загальну суму 200 000 грн. (343 200-107 382,60-20 000-15 817,40). В апеляційній скарзі наявність заборгованості у заявленому позивачем до стягнення розмірі відповідачем не заперечується.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За правилами ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на те, що п. 4.5 Договору установлює умови оплати товару відповідачем, а саме те, що товар відповідачем має бути оплачений протягом 5-ти банківських днів з дати його поставки.

Із даною думкою позивача погодився суд першої інстанції.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив про те, що п. 4.5 Договору в редакції Договору, яка міститься у відповідача, встановлює, що спірний товар має бути оплачений протягом 90-та календарних днів.

З долучених позивачем та відповідачем до матеріалів справи копій Договору (оригінали досліджені колегією суддів в судовому засіданні 25.03.2014) слідує, що вказані редакції мають однаковий зміст, проте різняться строком (в редакції позивача - 5 банківських днів, в редакції відповідача - 90 календарних днів).

Проте, виходячи зі змісту п. 4.5 Договору, колегія суддів вважає помилковим висновки як сторін, так і суду першої інстанції щодо того, що п. 4.5 Договору встановлює строк, на протязі якого відповідач має обов'язок оплатити поставлений товар, оскільки в пункті 4.5 Договору сторони зазначили, що: «позивач може надати відповідачу право сплатити вартість поставленого Товару протягом (в редакції позивача - 5 банківських днів, в редакції відповідача - 90 календарних днів)».

Отже, фактично, в п. 4.5 Договору сторони визначили право позивача надати відповідачу певну відстрочку в оплаті товару, тобто вказаний пункт Договору не встановлює строк оплати відповідачем товару (в тому числі й поставленого за спірними накладними), який постачається на підставі Договору.

Іншими пунктами Договору також не встановлений строк, у який відповідач має оплатити поставлений позивачем за вказаним Договором товар.

До того ж, виходячи з приписів чинного законодавства, така дія юридичної особи, як надання певної відстрочки щодо сплати товару, що за своєю правовою природою є правочином, в будь-якому випадку має оформлюватись письмово (ст. ст. 202, 207, 208 ЦК України).

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач скористався обумовленим Договором правом надання відповідачу у встановленому законодавством порядку будь-якої відстрочки щодо оплати спірного товару, і що він повідомив про це відповідача, у якого в цьому випадку виник би обов'язок сплатити товар з урахуванням вказаної відстрочки, з огляду на що при визначенні строку виконання відповідачем свого обв'язку по оплаті спірного товару слід виходити з приписів чинного законодавства.

Враховуючи обставини, які викладені вище, колегія суддів не вважає за необхідне досліджувати, щодо якої саме редакції пункту 4.5 Договору сторонами було досягнуто згоди при його підписанні, оскільки зазначені обставини не впливають на вирішення спору сторін по суті.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що строк, у який відповідач має оплатити поставлений позивачем за вказаним Договором товар, сторонами у Договорі не визначений, тому при визначенні такого строку слід виходити з приписів чинного законодавства, а саме ст. 692 ЦК України, яка визначає, що у випадку відсутності в договорі умови щодо строку оплати поставленого товару останній має бути оплачений після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто за накладної № 50 від 29.07.2013 товар мав бути оплачений 29.07.2013, а за накладною № 88 від 05.09.2013, відповідно, 05.09.2013.

Дана правова позиція викладена в п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», яким встановлено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Відповідач поставлений позивачем за Договором товар у встановлені законом строки не оплатив.

Факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений за Договором товар в сумі 200 000 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 200 000 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 9 393,20 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, просить стягнути з відповідача пеню, посилаючись на приписи п. 7.2.1 Договору.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 4.5 Договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочки. При порушені термінів розрахунків, більше чим по 3 накладних більше ніж 10 днів кожної, відповідач виплачує позивачу відсотки за неправомірне користування чужими коштами в розмірі 20% річних, а також має право в односторонньому порядку розірвати Договір, повідомивши про це відповідача в письмовій формі не менше чим на 15 днів до моменту розірвання Договору. Позивач має право не приймати замовлення і не здійснювати відвантаження товару відповідачу у випадку, якщо відповідач має перед ним прострочену заборгованість.

Отже, зі змісту вказаного пункту слідує, що ним встановлена відповідальність у вигляді стягнення з відповідача пені за порушення термінів розрахунків, передбачених п. 4.5 Договору, тобто за порушення відповідачем терміну наданої позивачем у відповідності до п. 4.5 Договору відстрочки, чого в даному випадку не сталося, з огляду на що застосовування до відповідача відповідальності, передбаченої п. 7.2.1 Договору, є безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У спірному Договорі сторони не досягли згоди щодо відповідальності відповідача у вигляді пені за порушення термінів оплати товару у випадку ненадання позивачем відповідачу відстрочки щодо оплати товару в порядку, встановленому п. 4.5 Договору.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 9 393,20 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення господарського суду Черкаської області від 05.02.2014 у справі № 925/2049/13 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 200 000, в решті позову відмовляється. Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного підприємства «Картес» підлягає частковому задоволенню, судові витрати за її подачу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Картес» на рішення господарського суду Черкаської області від 05.02.2014 у справі № 925/2049/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 05.02.2014 у справі № 925/2049/13 змінити.

3. Викласти п. 2 резолютивної частини рішення господарського суду Черкаської області від 05.02.2014 у справі № 925/2049/13 в наступній редакції:

« 2. Стягнути з Приватного підприємства «Картес» (24600, Вінницька область, смт. Крижопіль, вул. Горького, 8, ідентифікаційний код 33143048) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Тіса-опт» (18003, м. Черкаси, вул. Рози Люксембург, 177, ідентифікаційний код 22811041) основний борг в сумі 200 000 (двісті тисяч) грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4 000 (чотири тисячі) грн.»

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельна компанія «Тіса-опт» (18003, м. Черкаси, вул. Рози Люксембург, 177, ідентифікаційний код 22811041) на користь Приватного підприємства «Картес» (24600, Вінницька область, смт. Крижопіль, вул. Горького, 8, ідентифікаційний код 33143048) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду Черкаської області.

6. Повернути до господарського суду Черкаської області матеріали справи № 925/2049/13.

Повний текст постанови складено: 31.03.2014

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло