Рішення № 37909426, 24.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1016/14 24.03.14

За позовом Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Публічного акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Національна мережа аукціонних центрів"

про стягнення 303 544,00 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від прокурора: Пантюхов О.В. (посвідчення від 28.10.2012);

від позивача: Ганкевич О.Ю. (за довіреністю від 29.10.2013);

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 24 березня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

25.01.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Національна мережа аукціонних центрів" про стягнення 303 544,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.02.2014.

21.03.2013 Київським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подано заяву №6-774вих14 від 20.03.2014 про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2014 відкладено розгляд справи на 24.03.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання, призначене на 24.03.2014 з'явились прокурор, представник позивача, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.09.2013.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст.69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2011 між Міністерством оборони України та Публічним акціонерним товариством Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів» було укладено Договір комісії №181/3/51-11 ВР про відчуження та реалізацію військового майна на внутрішньому ринку, відповідно до якого позивач доручив відповідачу, а останній узяв на себе зобов'язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечить цьому Договору, та виконати від свого імені в інтересах позивача договір з покупцем на реалізацію надлишкового військового майна Збройних Сил України на внутрішньому ринку згідно зі Специфікацією майна.

В позовній заяві зазначено, що на підставі повідомлень про отримання коштів від покупця, позивачем виписано наряди на передачу майна та укладено акти прийому-передачі майна від позивача відповідачу.

Однак, сума за реалізоване покупцю майно у розмірі 282 019,57 грн. на рахунок Міністерства оборони України не надійшла.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України», фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

На підставі вищезазначеного Київська прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернулась до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на користь держави в особі Міністерства оборони України заборгованість у сумі 303 544,00 грн., що включає: основний борг 282 019,57 грн., інфляційна складова 2 176,09 грн. та 3% річних у сумі 19 348,34 грн.

Крім того, 21.03.2013 Київським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подано заяву №6-774вих14 від 20.03.2014 про збільшення позовних вимог, відповідно до якої прокурор просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 281 949,76 грн., інфляційні втрати у сумі 2 387,90 грн., 3% річних у сумі 20 514,15 грн.

Міністерством оборони України подано до суду пояснення з приводу обставин, викладених у позовній заяві. В поясненнях зазначено, що сума за реалізоване покупцю майно у розмірі 281 949,76 грн. на рахунок Міністерства оборони України не надходила. Позивач погоджується з доводами, викладеними у позовній заяві, та підтверджує, що у відповідача згідно умов Договору виник обов'язок повернути позивачу кошти за реалізовані покупцю 39 одиниць автомобільної техніки у розмірі 281 949,76 грн., інфляційні втрати у сумі 2 387,90 грн., 3% річних за весь період користування чужими коштами до 26.02.2014 у розмірі 20 514,15 грн.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 28.01.2014, 26.02.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини. Однак, всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог з наступних підстав.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2011 між Міністерством оборони України (комітент) та Публічним акціонерним товариством Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів» (комісіонер) було укладено Договір комісії №181/3/51-11 ВР про відчуження та реалізацію військового майна на внутрішньому ринку.

Відповідно до ст. 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до п.1.1. вказаного Договору, комітент доручає комісіонеру, а комісіонер бере на себе зобов'язання за комісійну плату укласти на умовах, що не суперечать цьому Договору, та виконати від свого імені в інтересах комітента та за рахунок останнього договір з покупцем на реалізацію надлишкового військового майна Збройних Сил України на умовах EXW - Миколаївський ОВК, м. Миколаїв, військові частини: А1356 м. Миргород, А2502 м. Старокостянтинів, А0707 (А0705) м. Гайсин, А1801 м. Рівне, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» у редакції 2000 на внутрішньому ринку згідно зі Специфікацією майна, яке передається комітентом комісіонеру для реалізації покупцю.

Пунктом 1.4 Договору визначено, що комісіонер здійснює реалізацію майна покупцю, який визначається на конкурентних засадах відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.08.2008 №1092-р. За результатами визначення покупця комісіонер подає комітенту звіт про проведення торгів (конкурсів), який є невідємною частиною цього Договору.

Згідно з п.3.1. Договору для проведення реалізації майна комісіонером комітент зобов'язується передати комісіонеру зазначене у Додатку 1 до цього Договору майно на умовах EXW - Миколаївський ОВК м. Миколаїв, військові частини: А1356 м. Миргород, А2502 м. Старокостянтинів, А0707 (А0705) м. Гайсин, А1801 м. Рівне, відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс» у редакції 2000 року.

Сторони дійшли згоди про те, що загальна сума цього Договору, за яким комітент передає для реалізації комісіонеру майно, підтверджується Додатками і встановлюється сторонами в розмірі 287 513,67 грн. без податку на додану вартість (ПДВ) і включає вартість майна (мінімальну вартість на умовах «франко-склад» згідно зі Звітом про незалежну оцінку щодо визначення ринкової вартості військового майна, невідємною частиною якого є рецензія на нього, оформлена згідно вимог чинного законодавства. (п. 4.1. Договору).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з статтею 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 1013 Цивільного кодексу України передбачено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

У відповідності до п.5.1. Договору за виконання доручення за даним Договором комісіонер, з коштів, що перераховані покупцем, отримує комісійну плату, розмір якої становить 3,99% від загальної суми коштів, в тому числі ПДВ, отриманих комісіонером від покупця за реалізоване майно. Розрахунок суми комісійної плати вказується в Акті про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків по Договору окремим пунктом.

Пунктом 5.5. Договору кошти, отримані комісіонером від реалізації покупцю майна, за виключенням комісійної плати, ПДВ, який включається до ціни реалізації майна, та документально підтверджених сум витрат, понесених комісіонером при організації реалізації покупцю майна за цим Договором (у розмірах, узгоджених з комітентом), протягом п'яти днів з дати підписання Актів прийому-передачі майна від комітента до комісіонера, перераховуються у гривнях на рахунок комітента, зазначений у розділі 15 цього Договору.

Відповідно до п. 5.8 Договору, Акт про виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за Договором, який є підтвердженням взаємного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором, затверджується уповноваженими посадовими (службовими) особами та завіряється печатками сторін.

Згідно з п.6.4 Договору, прийом-передача майна здійснюється на підставі наряду, оформленому Центром обліку надлишкового та списаного військового майна та наявності уповноваженого представника комісіонера довіреності, виданою у встановленому порядку.

Пунктом 6.6. Договору передбачено, що у встановленому порядку укладені Акти прийому-передачі майна є підтвердженням повного виконання комітентом зобов'язань за цим Договором в частині, що стосується передачі майна комісіонеру для його безпосередньої реалізації покупцю, якщо інше не буде письмово погоджено сторонами.

З матеріалів справи слідує, що на підставі повідомлень про отримання коштів від покупця, позивачем виписано наряди на передачу майна та укладено Акти прийому-передачі майна від позивача відповідачу.

У відповідності до п.10.2 Договору, у разі, якщо сторони не дійдуть згоди у вирішенні спірного питання, встановленим порядком оформлюється та пред'являється претензія, яка розглядається сторонами у 30-денний строк. У випадку повного або часткового відхилення претензії, спірне питання передається на розгляд відповідного господарського суду України, рішення якого є обов'язковим для сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №55 від 27.06.2012 про неналежне виконання зобов'язань за Договором комісії від 05.08.2011 №181/3/51-11 ВР щодо реалізації військового майна.

Однак, станом на час розгляду справи доказів сплати відповідачем суми боргу до суду не представлено, сума за реалізоване покупцю майно (39 одиниць автомобільної техніки) у розмірі 281 949,76 грн. на рахунок Міністерства оборони не надходила. Вказане підтверджується листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/1/2/213 від 24.02.2014, у якому зазначено, що кошти на рахунки Міноборони за реалізоване надлишкове військове майно за Договором комісії від 08.08.2011 не надходили.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, прокурора, суд встановив, що в порушення умов договору та норм чинного законодавства України відповідач не виконав належним чином взяті на себе обов'язки відповідно до умов Договору, внаслідок чого за ним виникла заборгованість перед позивачем у сумі 281 949,76 грн. з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог. З огляду на вищезазначене позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За змістом ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 20 514,15 грн. та розрахунок інфляційних втрат у сумі 2 387,90 грн. перевірено судом та встановлено, що розрахунки відповідають нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем належними доказами доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за Договором та наявну заборгованість.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, а саме: основний борг у сумі 281 949,76 грн., інфляційні втрати у сумі 2 387,90 грн., 3% річних у сумі 20 514,15 грн.

Згідно ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Як вбачається з ст.ст. 3, 10 Закону України «Про Збройні сили України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України. Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними силами України.

Статтею 15 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пред'явлення даної позовної заяви Київською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України є безпосереднім захистом економічних інтересів держави. Збитки, завдані Міністерству оборони України є збитками економічним інтересам держави.

З огляду на вищезазначене, прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері правомірно звернувся до Господарського суду міста Києва на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на зазначене, судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 6 097,04 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Державна акціонерна компанія "Національна мережа аукціонних центрів" (02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 15, код ЄДРПОУ 20064284) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, р/р 35223110003192 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172, код ЄДРПОУ 00034022) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основний борг у сумі 281 949,76 грн. (двісті вісімдесят одна гривня дев'ятсот сорок дев'ять гривень 76 копійок), інфляційні втрати у сумі 2 387,90 грн. (дві тисячі триста вісімдесят сім гривень 90 копійок), 3% річних у сумі 20 514,15 грн. (двадцять тисяч п'ятсот чотирнадцять гривень 15 копійок). Видати наказ.

3. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, р/р 35223110003192 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172, код ЄДРПОУ 00034022) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в дохід Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору у сумі 6 097,04 грн. (шість тисяч дев'яносто сім гривень 04 копійки). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 31.03.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало