Рішення № 37909360, 12.03.2014, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" березня 2014 р.Справа № 921/21/14-г/5

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрушків Г.З.

Розглянув справу

за позовом: Державного підприємства "Кременецьке лісове господарство", вул.Акімова, 26, м.Кременець,Тернопільська область,47000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест", вул.Шевченка, 13, м.Кременець, Тернопільська область,47003

про визнання недійсним договору установлення сервітуту від 15.06.2010 року.

За участю представників від:

Позивача: Мартищук Людмила Петрівна - юрист (довіреність №б/н від 29.10.2013р.);

Відповідача: Трачук Ігор Володимирович - адвокат (посвідчення НОМЕР_1 від 15.12.2011р.);

Герасимович Віктор Олексійович - директор (протокол зборів засновників №9 від 31.10.2013р.)

Суть справи:

В судовому засіданні представникам сторін роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Державне підприємство "Кременецьке лісове господарство" звернулося в господарський суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест" про визнання недійсним договору установлення сервітуту від 15.06.2010р.

В обґрунтування позовних вимог та згідно пояснень уповноваженого представника в судових засіданнях, позивач посилається на те, що відповідач, користуючись монопольним становищем, що встановлено адміністративною колегією Тернопільського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, встановив необґрунтовано завищену плату за послуги користування залізничною колією, що було б неможливим за умови існування значної конкуренції на ринку, що є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.2ст.50 та ч.1ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а згідно ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу є підставою для визнання правочину недійсним.

В додатково поданій до суду заяві про визнання договору сервітуту недійсним (лист №05-87 від 03.02.2014р.) позивач зазначає, що ДП "Кременецький лісгосп" був змушений укласти спірний договір при необґрунтовано завищеній ціні, так як підприємством укладено ряд договорів на продаж деревини іноземним компаніям, за умовами даних договорів (контрактів) відвантаження товару здійснюється тільки залізничними вагонами, а не поставка продукції спричинила б сплату великих штрафів, при тому Укрзалізниця наполягала на укладенні нами договору з відповідачем на користування стрілочним переводом, погрожуючи припиненням подачі та забирання вагонів з належної ДП "Кременецький лісгосп" колії №17, посилаючись при цьому на вимоги 233 Цивільного кодексу України, якою передбачено правові наслідки правочину, вчиненого під впливом тяжких обставин.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (лист №5 від 22.01.2014р.), доповненнях до відзиву на позовну заяву (листи №9 від 05.02.2014р. та №15 від 27.02.2014р.) та його уповноважені представники в судовому засіданні позовні вимоги не визнають, посилаючись на те, що сторони у справі в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору установлення сервітуту від 15.06.2010 р., включаючи і вартість сервітуту, а також зазначили, що даний договір припинив свою дію 20.11.2013р. у зв'язку із відмовою ДП "Кременецьке лісове господарство" від договору сервітуту. При цьому, звертають увагу суду, що позивач користувався стрілочним переводом №Р651/11№207, розгорнутою довжиною 64м.п. на під'їзній колії та самою під'їзною колією для здійснення операцій з подачі та прибирання вагонів (що встановлено судовими рішеннями / постановами по справах №11/56/5022-1297/2011, №12/110-2000, №7/37/5022-806/2012, №2/96/5022-1064/2012), яка належить відповідачу на праві власності, що унеможливлює в разі недійсності договору сервітуту проведення між сторонами реституції, тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє, а зважаючи на те, що спірний договір припинив свою дію, представники відповідача просять суд відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Окрім того, відповідач звернувся до суду із заявою (лист №4 від 22.01.2014р.), якою керуючись ст..ст.48,49 ГПК України просить стягнути із ДП "Кременецьке лісове господарство" на користь ТОВ "Укрпродінвест" 5000грн. судових витрат, пов'язаних із оплатою послуг адвоката.

Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу у відповідності до ст. 81-1 ГПК України не здійснювалась за відсутності відповідного клопотання представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наступне:

15 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест" та Державним підприємством "Кременецьке лісове господарство" укладено договір установлення сервітуту, далі - договір, згідно з умовами якого ТОВ "Укрпродінвест" (власник майна, що обтяжується сервітутом), далі - Власник, надав ДП "Кременецьке лісове господарство", далі - Сервітуарій, право користування належним Власнику на праві власності стрілочним переводом №Р65 1/11 №207, розгорнута довжина стрілочного переводу 64м.п., на під'їзній колії та під'їзною колією, що примикає до ВАТ "Кременецький міжрайпостач", для здійснення операцій з подачі, прибирання та інших операцій, пов'язаних з експлуатацією під'їзної колії №25, яка належить Власнику на праві власності.

Згідно п.1.2. договору установлення сервітуту сторони домовились про символічну передачу права користування майном, що виникає в Сервітуарія з дати підписання договору.

Відповідно до п.1.4 договору установлення сервітуту вартість сервітуту становить 4000,00 грн. щомісячно. Вартість сервітуту підлягає щомісячній індексації, виходячи з індексу інфляції.

Відповідно до п.1.5. договору оплата вартості сервітуту проводиться не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним місяцем. Оплата вартості сервітуту може вноситися наперед за домовленістю сторін договору.

Згідно п.1.6. термін дії договору установлення сервітуту, становить 5 років з дати підписання, тобто з 15 червня 2010 року до 14 червня 2015 року.

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ч.1 ст.402 ЦК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч.ч.1,3ст.403 ЦК України)

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, рішенням господарського суду Тернопільської області у справі № 7/37/5022-806/2011 від 08.08.2011 року стягнуто з Державного підприємства "Кременецьке лісове господарство", вул. Акімова, 26, м. Кременець, Тернопільська область , ідентифікаційний код 00993047 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест", вул. Шевченка, 13, м. Кременець, Тернопільська область, ідентифікаційний код 32291548 - 20216 грн. боргу; 99,56 грн. річних за період з 06.12.2010р. по 05.05.2011р. за неналежне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті сервітуту згідно договору установлення сервітуту від 15.06.2010р.; 203,16 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та 2000грн. послуги адвоката; в частині стягнення 2376,33 грн. суми боргу та 168,5 грн. річних в позові відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.09.2011 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест" задоволено; рішення господарського суду Тернопільської області від 08.08.2011р. у справі №7/37/5022-806/2011 скасовано в частині відмови в позові; позов задоволено повністю. Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: "Стягнути з державного підприємства "Кременецьке лісове господарство" (вул. Акімова, 26, м. Кременець, Тернопільська область, ідентифікаційний код 00993047) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест" (вул. Шевченка, 13, м.Кременець, Тернопільська область, ідентифікаційний код 32291548) - 22592,33грн. боргу, 268,06грн. річних, 228,60грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та 2000 грн. послуги адвоката".

- рішенням господарського суду Тернопільської області у справі № 12/110-2000 від 01.03.2011 року, залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.04.2011 року та додаткового рішення від 21.03.2011р., стягнуто з Державного підприємства "Кременецьке лісове господарство", вул. Акімова, 26, м.Кременець, Тернопільської області, 47000, ідентифікаційний код 00993047 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест", вул. Шевченка, 13, м. Кременець, Тернопільської області, 47003, ідентифікаційний код 32291548, - 22973,81грн. боргу, 127,21грн. - 3% річних за неналежне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті сервітуту по користуванню стрілочним переводом та під'їзною колією згідно договору установлення сервітуту від 15.06.2010р. за період червень-листопад 2010р.; 231 грн.01 коп. витрат по сплаті державного мита; 236 грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повернення сплачених судових витрат та 2000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу адвоката.

Отже, вказаними судовими рішеннями встановлений факт, що договір установлення сервітуту від 15.06.2010р. виконувався сторонами, зокрема, Державне підприємство "Кременецьке лісове господарство" користувалося стрілочним переводом № Р 65 1/11 № 207 розгорнутою довжиною стрілочного переводу 64 м.п., на під'їзній колії та під'їзною колією, що примикає до ВАТ "Кременецький міжрайпостач", для здійснення операцій з подачі, прибирання та інших операцій, пов'язаних з експлуатацією під'їзної колії №25, яка належить власнику на праві власності.

Таким чином, факт виконання сторонами спірного договору установлення сервітуту від 15.06.2010р. не підлягає доказуванню.

Згідно ч. І ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України та якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.1, 2 ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема частинами 1, 3 даної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Позивач, посилаючись на те, що ДП "Кременецький лісгосп" був змушений укласти спірний договір, так як підприємством укладено ряд договорів на продаж деревини іноземним компаніям, за умовами даних договорів (контрактів) відвантаження товару здійснюється тільки залізничними вагонами, а не поставка продукції спричинила б сплату великих штрафів, при тому Укрзалізниця наполягала на укладенні нами договору з відповідачем на користування стрілочним переводом, погрожуючи припиненням подачі та забирання вагонів з належної ДП "Кременецький лісгосп" колії №17, а відповідач, користуючись монопольним становищем, що встановлено адміністративною колегією Тернопільського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, встановив необґрунтовано завищену плату за послуги користування залізничною колією, що було б неможливим за умови існування значної конкуренції на ринку, що є порушенням законодавства про захист економічної конкупенції, передбаченого п.2ст.50 та ч.1ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а згідно ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу, в даному випадку вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, є підставою для визнання правочину недійсним.

Як слідує із матеріалів справи, Рішенням адміністративної колегії Тернопільського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 11.02.2014р. №04 справа № 718 - ЗМС "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" визнати дії товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпродінвест» щодо встановлення необґрунтованої вартості користування стрілочним переводом №207 порушен ням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом першим частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуре нції» у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку в частині встановлення та ких цін реалізації товару, які були б не можливими за умов існування значної конкуренції на ринку. у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку в частині встановлення та ких цін реалізації товару, які були б не можливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Проте, відповідно до приписів ч.6ст.180 Господарського кодексу України у разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства , антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умов договору.

Таким чином законодавець встановив, що у разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства є підставою для внесення змін у договір, а не підставою про визнання такого договору недійсним.

Окрім того, частиною третьою статті 207 ГК України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до п. 2.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р., якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Як слідує з матеріалів справи та що підтвердили в судових засіданнях представники як позивача та відповідача, 20.11.2013р. договір установлення сервітуту від 15.06.2010р. припинив свою дію в порядку п.п. 2 ч.1 ст.406 ЦК України в зв'язку із відмовою ДП "Кременецьке лісове господарство" від сервітуту.

Таким чином, на момент звернення позивача з даним позовом в суд (позов за вих. №05-08 від 11.01.2014р., зареєстрований канцелярією суду 13.01.2014р. за вх.№22) був відсутній предмет спору, оскільки 20.11.2013р. договір установлення сервітуту від 15.06.2010р., який позивач просить визнати недійсним, припинив свою дію

З огляду на викладене позовні вимоги Державного підприємства "Кременецьке лісове господарство" про визнання недійсним договору установлення сервітуту від 15.06.2010р. задоволенню не підлягають.

Щодо заяви-клопотання відповідача (лист №4 від 22.01.2014р.) про стягнення з позивача на його користь 5000грн.00коп. судових витрат, пов'язаних із оплатою послуг адвоката, то суд вважає за можливе задовольнити дане клопотання частково та стягнути з позивача на користь відповідача 2000грн.00коп. витрат на оплату послуг адвоката. При цьому суд виходив з наступного:

- статтею 44 ГПК передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, які підлягають відшкодуванню в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

- згідно ч.3 ст. 48 та ч.5 ст. 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

- Пленум Вищого господарського суду України у п. 6.5 постанови від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснив, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

- факт надання послуг адвокатом Трачуком І.В. підтверджується договором про надання юридичної допомоги адвокатом від 20.01.2014р., свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 240 від 15.03.2005р., ордером №299 від 20.01.2014р. та квитанцією до прибуткового касового ордера №1 від 20.01.2014р. на суму 5000грн.00коп.

- враховуючи гіпотетичний час на підготовку матеріалів до судового розгляду, участь у судових засіданнях, невисоку складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі № 921/21/14-г/5, а також беручи до уваги обумовлену у Договорі про надання правової допомоги від 01.10.2013р., укладеного між Державним підприємством "Кременецьке лісове господарство" та адвокатом Мартищук Л.П., вартості юридичної допомоги у розмірі 2000грн.00коп., суд дійшов висновку щодо обмеження розміру судових витрат по оплаті послуг адвоката та вважає за можливе частково задовольнити вищезазначене клопотання відповідача та стягнути з позивача на його користь 2000грн.00коп. витрат на оплату послуг адвоката.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. В позові відмовити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Кременецьке лісове господарство", вул.Акімова,26, м. Кременець,Тернопільська область (код ЄДРПОУ 00993047) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродінвест", вул.Шевченка, 13, м. Кременець, Тернопільська область (код ЄДРПОУ 32291548) 2 000 грн. 00 коп. в повернення витрат по сплаті послуг адвоката.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено "25" березня 2014р.

Суддя Г.З. Андрушків