Рішення № 37903956, 28.03.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1304/3901/12 Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.

Провадження № 22-ц/783/187/14 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2014 року колегія суддів cудової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів: Богонюка М.Я., Тропак О.В.

з участю секретаря Цар М.М.

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 15 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадонна», ОСОБА_7, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, з участю третіх осіб: обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Львівського комунального підприємства (ЛКП) «Княже місто», про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним розпорядження, внесення змін до нього, відшкодування упущеної вигоди, стягнення майнової і моральної шкоди; зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, з участю третіх осіб: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Львівського комунального підприємства «Княже місто», приватного нотаріуса ОСОБА_9, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулась з позовом, з врахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, до ОСОБА_6, ТзОВ «Мадонна», Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», ЛКП «Княже місто» про витребування майна з чужого незаконного володіння, зобов'язання ОСОБА_6 передати комору в підвалі площею 13,1 кв.м в будинку АДРЕСА_1 законному власнику; визнання недійсними договору купівлі-продажу цієї комори від 5 липня 2001 року та розпорядження № 1013 від 31 липня 2001 року Галицької районної адміністрації; визнання недійсними документів, що посвідчують право власності ОСОБА_6 на спірне майно; визнання дійсними документів, що засвідчують право власності позивача на комору; зобов'язання Галицької районної адміністрації внести зміни в розпорядження № 1013 від 31 липня 2001 року в частині фактичного використання комори, визнання недійсними записів в технічній характеристиці технічного паспорту, виданого МБТІ відповідачеві, в частині приналежності комори ТзОВ «Мадонна», відшкодування упущеної вигоди, стягнення майнової та моральної шкоди. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, 23 грудня 2003 року придбала у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_2 з коморою в підвалі площею 13,1 кв.м. Однак, в січні 2004 року їй стало відомо, що ОСОБА_6 претендує на вказану комору, посилаючись на укладення нею з ОСОБА_7 договору купівлі-продажу спірної комори, який нотаріально не посвідчувався. На підставі вказаного договору та листа начальника ЖЕКу №104 Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради винесено помилкове розпорядження про закріплення підвального приміщення за відповідачем. Вважає, що діями відповідачів їй було заподіяно шкоду в формі упущеної вигоди, в сумі 25 414 грн., яку вона могла отримувати від оренди цього приміщення за весь час незаконного користування відповідачем. Вважає, що їй було заподіяно моральну шкоду, розмір якої становить 97 000 грн. Просить позов задовольнити.

ОСОБА_6 звернулася із зустрічним позовом, з врахуванням уточнень, прийнятих судом, про визнання частково недійсним (в частині продажу комори в підвалі) договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 23 грудня 2003 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 5 липня 2001 року придбала у ОСОБА_7 підвальне приміщення площею 13,1 кв.м у будинку АДРЕСА_1. 31 липня 2001 року Галицькою районною адміністрацією видано розпорядження № 1013 «Про використання підвальних приміщень в будинку АДРЕСА_1», яким, враховуючи заяву ОСОБА_7, було погоджено ТзОВ «Мадонна», директором якого є вона (ОСОБА_6), фактичне використання вказаного підвального приміщення. У подальшому Галицька районна адміністрація прийняла розпорядження № 1049 від 14 серпня 2001 року про дозвіл на реконструкцію нежитлових приміщень на першому поверсі існуючої перукарні ТзОВ «Мадонна» в будинку АДРЕСА_1 з розширенням її за рахунок площі підвальних приміщень, в тому числі спірного підвального приміщення. Після цього ОСОБА_7 уклав оспорюваний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 з ОСОБА_2 Предметом цього договору стала і спірна комора в підвальному приміщенні. Вважає, що на час укладення між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 оспорюваного договору продавець не був власником підвального приміщення площею 13,1 кв.м, яке вже було приєднане до приміщень ТзОВ «Мадонна». Просить її вимоги задовольнити.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 15 липня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 Задоволено зустрічний позов. Ухвалено визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 23 грудня 2003 року в частині продажу комори в підвалі вказаного будинку площею 13,1 кв.м, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Рішення оскаржила ОСОБА_2 В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та не застосування закону, який підлягав застосуванню, невідповідність висновків суду обставинам справи, побудованих на припущеннях, не підтверджених встановленими засобами доказування, порушення норм процесуального права; просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі її уточнені позовні вимоги. Зазначає, що відповідно до Конституції України, яка є нормою прямої дії, право власності є непорушним. Зазначає, що судом проігноровано вимоги ч.4 ст.338 ЦПК України. Вважає, що право власності на перероблену річ може бути визнаним при правомірному володінні цією річчю та правомірній реконструкції.

Представиники Галицької районної адміністрації та ТзОВ «Мадонна» і ОСОБА_6, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просять апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Відповідно до ст.ст. 10, 59-61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст.3, ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення в повній мірі цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_2 приватизована ОСОБА_7 згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», що стверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 7 квітня 1997 року Г-15036, виданим виконавчим комітетом Львівської міської ради (т.1 а.с.5,61-67,77). Державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_7 проведено 15 грудня 2003 року (т.1 а.с.68,78).

ТзОВ «Мадонна» є підприємством, заснованим на приватній власності громадян шляхом об'єднання їх майна, діє на підставі Статуту. Одним із засновників цього підприємства є ОСОБА_6 (т.2 а.с.19-32). Це товариство з 2 квітня 1997 року набуло право власності на приміщення у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 56,9 кв.м згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (т.2 а.с.69-82). Відповідно до реєстраційного посвідчення № 015910 нежитлове приміщення площею 56,9 кв.м зареєстровано на праві колективної власності за ТзОВ «Мадонна» (т.2 а.с.123-132).

У поданій голові Галицької районної адміністрації 7 червня 2001 року заяві ОСОБА_7 не заперечив проти переоформлення належного йому підвального приміщення на користь ТзОВ «Мадонна» (т.1 а.с.33,т.2 а.с.61).

З наявного у матеріалах справи договору купівлі-продажу підвалу від 5 липня 2001 року вбачається, що такий укладено у простій письмовій формі між ОСОБА_7 (продавець) і ОСОБА_6 (покупець). Підписи сторін стверджено та скріплено печаткою житлово-експлуатаційної контори (ЖЕК) № 104. За умовами цього договору продавець продав, а покупець купила підвальне приміщення площею 13,1 кв.м на АДРЕСА_1, яке відноситься до квартири АДРЕСА_2 цього будинку, належить продавцю на підставі свідоцтва № Г-1036 від 7 квітня 1997 року. Згідно з цим договором право власності на вказаний підвал згідно договору переходить до покупця з часу його підписання (т.1 а.с.6).

27 липня 2001 року ЖЕК № 104 звернулася до Галицької районної адміністрації з проханням прийняти розпорядження про надання у користування підвальних приміщень будинку АДРЕСА_1 на підставі інвентаризації та фактичного використання, де зазначено, що підвальне приміщення площею 13,1 кв.м є в користуванні ТзОВ «Мадонна» (т.1 а.с.7).

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 1013 від 31 липня 2001 року погоджено фактичне використання підвальних приміщень для господарських потреб мешканцями будинку АДРЕСА_1. Приміщення № 1 площею 13,1 кв.м закріплено за ТзОВ «Мадонна» (т.1 а.с.9,55, т.2 а.с.84).

Відповідно до витягу з протоколу № 29 засідання міжвідомчої комісії Галицького району м.Львова від 7 серпня 2001 року цією комісією надано висновок про технічну можливість реконструкції нежитлового приміщення існуючої перукарні у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 41,8 кв. з розширенням її за рахунок підвальних приміщень площею 13,1 кв.м (спірне приміщення), 6,7 кв.м, 17,5 кв.м, 14,6 кв.м, 16,5 кв.м згідно з поданими проектними пропозиціями (т.2 а.с.55,101-106).

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 1049 від 14 серпня 2001 року затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району (протокол № 29 від 7 серпня 2001 року), дозволено реконструювати нежитлові приміщення №№ 7-1,7-2 на першому поверсі існуючої перукарні в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 41,8 кв.м з розширенням її за рахунок площі підвальних приміщень пл. 13,1 кв.м, 6,7 кв.м,17,5 кв.м, 14,6 кв.м, 16,5 кв.м (в технічному паспорті під №№ І,П,Ш,ІУ,ІХ) згідно з поданими проектними пропозиціями. Зобов'язано ОСОБА_6 провести всі заходи для виконання перепланування та оформлення свідоцтва про право власності на приміщення (т.1 а.с.46,т.2 а.с.54).

Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 14 серпня 2003 року складено технічний паспорт на належні приміщення ТзОВ «Мадонна» відповідно до якого спірне приміщення комори віднесено до приміщень названого підприємства (т.2 а.с.18).

Відповідно до проекту реконструкції приміщення, дозволу на виконання будівельних робіт №74/06 від 23 лютого 2006 року ТзОВ «Мадонна» провела реконструкцію приміщення та здала його в експлуатацію, що стверджується актом про прийняття в експлуатацію від 1 березня 2006 року (т.2, а.с.101-105, 144-145). Згідно із свідоцтвом про право власності №Г-02043 від 19 жовтня 2006 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 1 листопада 2006 року, даними технічного паспорта (а.с.5, 6, 8 реєстраційної справи) ТзОВ «Мадонна» є власником приміщення перукарні на АДРЕСА_1 загальною площею 104,5 кв.м., складовою частиною якого є спірне приміщення комори в підвалі площею 13,1 кв.м.

Тобто, перукарня після реконструкції нежитлових та підвальних приміщень відповідно до попередньо розробленого проекту реконструкції та дозволу на проведення будівельних робіт здана в експлуатацію, що стверджується актом державної приймальної комісії, зареєстрованим у інспекції державного архітектурно-будівельного контролю і затвердженим рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 353 від 10 березня 2006 року (т.2 а.с.144-179,т.4 а.с.56).

19 жовтня 2006 року Галицькою районною адміністрацією прийнято розпорядження № 1565 «Про оформлення ТзОВ «Мадонна» права приватної власності на приміщення перукарні на вул.Дудаєва, 6», на підставі якого видано свідоцтво про право приватної власності Г-02043 (т.2 а.с.16-18).

23 грудня 2003 року ОСОБА_7 і ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2. За умовами цього договору ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_2 купила вказану квартиру, яка складається з двох кімнат житловою площею 68,0 кв.м, кухні, ванної кімнати, коридору, комірки, загальна площа квартири - 88,2 кв.м, комора в підвалі площею 13,1 кв.м (т.1 а.с.10,57,76). У цьому договорі зазначено, що квартира належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності Г-15036. Сторонам роз'яснено, що домовленість про ціну квартири є істотною умовою договору і у випадку приховання справжньої ціни квартири відповідальність при настанні негативних наслідків вони несуть згідно чинного законодавства. Продавець свідчив, що квартира нікому іншому не продана, не подарована, в спорі і під забороною не перебуває (т.1 а.с.10).

7 квітня 2004 року право власності на вказану вище квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 (т.1 а.с.8,56).

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 8 квітня 2004 року ОСОБА_2 подарувала 1/3 частину спірної квартири неповнолітньому ОСОБА_8 (т.1 а.с.14,82). 11 травня 2004 року проведено державну реєстрацію 1/3 частки спірної квартири за ОСОБА_8 (а.с.15).

Згідно з листом ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» № 6463 від 19 грудня 2006 року станом на 18 грудня 2006 року за наявними у реєстраційній справі відомостями спірна комора в підвалі площею 13,1 кв.м відноситься до квартири АДРЕСА_2 (т.1 а.с.152).

20 серпня 2007 року проведено державну реєстрацію квартири АДРЕСА_2 на праві спільної часткової власності за ОСОБА_2 і ОСОБА_10 (відповідно 2/3 і 1/3) - (т.1 а.с.180).

20 жовтня 2006 року Галицьким районним судом м.Львова накладено арешт на підвальне приміщення площею 13,1 кв. у будинку АДРЕСА_1 (т.1 а.с.135).

Позивач за первісним позовом оспорює дійсність договору купівлі-продажу приміщення комори в підвалі від 5 липня 2001 року. Обраний ОСОБА_2 спосіб захисту у виді вимог про визнання цього договору недійсним може бути застосований, оскільки вона є власником спірної комори в підвалі, хоч і не була стороною оспорюваного нею договору. Відтак, оспорюваний договір стосується прав та інтересів позивача.

Статтею 227 ЦК УРСР передбачено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст.47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації. Питання щодо форми договору купівлі-продажу квартири не врегульоване зазначеним Кодексом. Відповідно до ч.8 ст. 8 чинного ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону). Відтак, слід зробити висновок, що договір купівлі-продажу квартири, як і договір купівлі-продажу жилого будинку, підлягає нотаріальному посвідченню.

Зі змісту ст.ст. 54 і 55 Закону України «Про нотаріат» в редакції станом на 2001 рік, вбачається, що договори відчуження квартир, як і жилого будинку, підлягають нотаріальному посвідченню.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка була чинною до 6 листопада 2009 року, визначив, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом (п.2). Тому у справі про визнання угоди недійсною слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, і настання певних юридичних наслідків. Відповідно до п.4 вказаної Постанови з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори купівлі-продажу жилого будинку (квартири) чи його (її) частини). За правилами ст. 48 УК угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції.

Відтак, вимога про визнання недійсним договору від 5 липня 2001 року купівлі-продажу комори в підвалі, яка є приналежністю квартири АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_6, підлягає до задоволення, оскільки оспорюваний договір вчинений у простій письмовій формі, що не відповідає вимогам закону про нотаріальне посвідчення такого договору. Відповідно до ст.ст.45, 47 ЦК УРСР недодержання нотаріальної форми посвідчення угоди, якщо така форма передбачена законом, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст.48 цього Кодексу. Згідно зі ст. 59 цього Кодексу угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до ст.132 ЦК УРСР приналежністю до головної речі є річ, призначена служити головній речі і зв'язана з нею спільним господарським призначенням. Приналежність наслідує долю головної речі.

Спірна комора в підвалі є допоміжним приміщенням у будинку, в якому знаходилась приватизована ОСОБА_7 квартира, що була передана йому у власність внаслідок приватизації. Ця комора є приналежністю головної речі, її статус як окремого нежитлового приміщення у передбаченому законом порядку не встановлений; відтак, вона не могла бути окремим об'єктом купівлі-продажу.

Виходячи з наведеного вище, з врахуванням вимог ст. 47 ЦК УРСР, колегія суддів приходить до висновку, що договір купівлі-продажу спірної комори в підвалі, укладений у простій письмовій формі між ОСОБА_7 і ОСОБА_6, є недійсним, оскільки такий не відповідає вимогам закону. Окрім того, спірна комора в підвалі не могла бути самостійним предметом відчуження за договором купівлі-продажу.

З наведених підстав не можна погодитись з висновками суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні цієї вимоги.

Виходячи з того, що договір купівлі-продажу спірного приміщення є недійсним, відповідно до ч.2 ст. 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі-відшкодувати його вартість у грошах. Визнання угоди недійсною вимагає застосування судом відповідних наслідків, зокрема, зобов'язання сторін повернути другій стороні все одержане за угодою (подвійну реституцію), тобто ці наслідки стосуються виключно сторін угоди і не поширюються на права особи, яка вважає себе власником майна, відчуженого за оспорюваним договором. Відтак, спірне приміщення комори в підвалі не може бути передане ОСОБА_2 як наслідок визнання недійсним оспорюваного нею договору купівлі-продажу між ОСОБА_7 і ОСОБА_6

Визнаючи укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 23 грудня 2003 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 в частині продажу комори в підвалі площею 13,1 кв. м недійсним, суд виходив з того, що згідно з ч.1 ст.128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Суд прийшов до висновку, що в момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 23 грудня 2003 року, ОСОБА_7 (продавець) спірне підвальне приміщення ОСОБА_2 (покупець) не передавав, оскільки не володів таким приміщенням, а тому не міг його продавати разом з квартирою. Ще до укладення вказаного договору ОСОБА_7 вчинив цілий ряд дій, які засвідчують, що підвальне приміщення за його власною волею вибуло з його власності та перебувало у власності спочатку ОСОБА_6, пізніше - ТзОВ «Мадонна». Як доказ цього висновку суд наводить договір купівлі-продажу від 5 липня 2001 року відповідно до якого ОСОБА_7 відчужив ОСОБА_6 підвальне приміщення, закріплене за квартирою АДРЕСА_2, його заяву до Галицької районної адміністрації від 7 червня 2001 року, у якій він клопотав про передачу підвального приміщення ТзОВ «Мадонна». Аналогічна заява була подана ним начальникові ЖЕКу №104. Галицькою районною адміністрацію м.Львова було прийнято розпорядження за №1013 від 31 липня 2001 року, яким на підставі поданої ОСОБА_7 заяви було закріплене зазначене підвальне приміщення в фактичне користування ТзОВ «Мадонна», директором та засновником якого є ОСОБА_6 Наступним розпорядженням №1049 від 14 серпня 2001 року Галицька районна адміністрація дозволила проведення реконструкції приміщень ТзОВ «Мадонна» з розширенням їх за рахунок площі підвальних приміщень, серед яких було приміщення площею 13,1 кв.м., яке було відчужене ОСОБА_7 Протягом 2001-2005 років тривала реконструкція, в ході якої спірне підвальне приміщення було приєднане до інших приміщень ТзОВ «Мадонна».

Такі висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Належність квартири, до якої відноситься комора у підвалі площею 13,1 кв.м ОСОБА_7, підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру, яке видане йому відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (т. 1 а. с. 55). Тобто, право власності ОСОБА_7 на квартиру, до якої належить спірна комора в підвалі, виникло на законних підставах, що відповідає ст.ст.3,11,12,13,15 Закону України «Про власність», який був чинний на час виникнення цих правовідносин; і не припинене у законний спосіб, оскільки договір купівлі-продажу від 5 липня 2001 року є недійсним.

Право власності ОСОБА_7 на спірне приміщення комори в підвалі набуто правомірно і не було припинене у встановленому законом порядку. Відтак, на час укладення ним договору купівлі-продажу цього приміщення з ОСОБА_2 він був власником вказаного приміщення. Відповідно до ст. 225 ЦК УРСР та ст.ст.4,19 Закону України «Про власність» право продажу майна належить власникові. Після укладення оспорюваного позивачем за зустрічним позовом договору купівлі-продажу ОСОБА_7 (продавець) передав ОСОБА_2 (покупцеві) предмет цього договору - квартиру АДРЕСА_2. Відтак, відповідно до ст. 128 ЦК УРСР у покупця виникло право власності на цю квартиру, до якої належить спірне приміщення в підвалі будинку, що є приналежністю головної речі. Покупець зареєструвала своє право власності у встановленому порядку, що не оспорюється. Разом з тим не можна погодитись з висновками суду першої інстанції у тій частині, що умови договору купівлі-продажу квартири від 23 грудня 2003 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, про належність до квартири комори в підвалі площею 13,1 кв.м. не відповідали дійсності, а саме підвальне приміщення ОСОБА_2 від продавця не передавалось. ОСОБА_7 (продавцем) надано суду письмові пояснення, згідно яких він підтвердив, що на момент укладення договору не володів підвальним приміщенням, повідомляв про це покупця квартири ОСОБА_2 до укладення договору купівлі-продажу квартири, зміни в правовстановлюючі документи ним не були внесені по причині обмеження в часі.

Відтак, законних підстав для задоволення вимог за зустрічним позовом колегія суддів не вбачає і приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення в цій частині та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Судом встановлено, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 23 грудня 2003 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 спірне приміщення перебувало у фактичному володінні ОСОБА_6 і ТзОВ «Мадонна». ОСОБА_2 не заперечила, що на час укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_7 вона не з'ясувала яке саме приміщення комори в підвалі належить до квартири, яку вона купила. З аналізу наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що станом на грудень 2003 року спірним приміщенням фактично користувалося ТзОВ «Мадонна». Перед укладенням договору з ОСОБА_2 ОСОБА_7 подав заяву про передачу приміщення ТзОВ «Мадонна». Галицькою районною адміністрацією були прийняті розпорядження за № 1013 від 31 липня 2001 року і № 1049 від 14 серпня 2001 року. Протягом 2001-2005 років тривала реконструкція приміщення перукарні ТзОВ «Мадонна», пов'язана із приєднанням спірного приміщення. Внаслідок такої реконструкції спірне приміщення, як окреме підвальне приміщення перестало існувати. Внаслідок реконструкції належних ТзОВ «Мадонна» приміщень спірне приміщення увійшло і стало невід'ємною частиною цілісного об'єкту, який обладнаний єдиною спільною системою опалення, електропостачання, має єдиний вхід; що засвідчується проектом реконструкції та актом вводу в експлуатацію від 1 березня 2006 року. На час укладення договору купівлі-продажу від 23 грудня 2003 року спірне приміщення комори в підвалі вже було приєднане до приміщень ТзОВ «Мадонна», відповідні зміни були внесені в інвентарну справу ТзОВ «Мадонна», було виготовлено новий технічний паспорт від 14 серпня 2003 року та видано свідоцтво про право власності від 19 жовтня 2006 року, отримано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 1 листопада 2006 року. ОСОБА_2 цих обставин не заперечила, доказів протилежного не надала.

Згідно ч.1 ст.145 ЦК УРСР якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або собою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею. З матеріалів справи вбачається, що власник підвального приміщення ОСОБА_7 до укладення договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2 передав його в користування ТзОВ «Мадонна», яке згідно дозвільних документів провело рекеонстукцію своїх приміщень з приєднанням спірного приміщення. На початок реконструкції і фактичного приєднання спірного приміщення до належних ТзОВ «Мадонна» приміщень ( у 2001 році) ОСОБА_2 не була власником цього майна.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про власність» і ч.3 ст. 145 ЦК УРСР власник має право вимагати повернення (віндикація) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володільцем від особи, яка не мала права його відчужувати. В інших випадках слід керуватися правилами ч.1 і 2 ст. 145 ЦК УРСР. Вимога ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння і передачу їй спірної комори в підвалі до задоволення не підлягає, оскільки на час придбання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2, на час звернення її до суду та даний час спірне приміщення комори в підвалі площею 13,1 кв.м не збереглося, таке стало складовою частиною приміщень ТзОВ «Мадонна» і є невіддільним від них.

Об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Питання про можливість повернення індивідуально-визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішуватись залежно від характеру таких змін, їх істотності. Якщо майно змінило своє початкове господарське призначення, підстав для задоволення віндикаційного позову немає, і настають наслідки, аналогічні загибелі майна, тобто власник має право лише на грошову компенсацію майна. Вимоги, пов'язані з віндикацією і з визнанням угод недійсними, виникають з різних правових підстав і тягнуть за собою різні правові наслідки.

ОСОБА_6 не є власником спірного приміщення, їй не видавалися правовстановлюючі документи на таке. Позивач ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності упущеної вигоди, майнової і моральної шкоди та розміру таких, а також спору щодо дійсності її правовстановлюючих документів на квартиру.

Зважаючи на наведені обставини, слід погодитися з висновками суду про відсутність правових підстав для задоволення вимог по витребуванню спірного приміщення, визнання недійсними, скасування розпоряджень Галицької адміністрації м.Львова щодо спірного приміщення та внесення змін до таких розпоряджень, визнання недійсними документів, що посвідчують право власності ОСОБА_6 на спірне майно; визнання дійсними документів, що засвідчують право власності позивача на комору, визнання недійсними записів в технічній характеристиці технічного паспорту, виданого МБТІ відповідачеві, в частині приналежності комори ТзОВ «Мадонна», відшкодування упущеної вигоди, стягнення майнової та моральної шкоди.

При встановленні обставин щодо зазначених вимог судом першої інстанції не було порушено норм матеріального і процесуального права, рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду в цій частині ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м.Львова від 15 липня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 5 липня 2001 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_6; і в частині задоволення зустрічного позову, - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати недійсним договір купівлі-продажу підвального приміщення площею 13,5 кв.м у будинку АДРЕСА_1 від 5 липня 2001 року, укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_6.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 в частині продажу комори в підвалі площею 13,1 кв.м, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 23 грудня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді