Постанова № 37902862, 13.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 березня 2014 року № 2а-6395/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРАЙ УКРАЇНА» до Київської регіональної митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, скасування акту.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АРАЙ УКРАЇНА» (далі по тексту також – позивач) з позовом до Київської регіональної митниці Державної митної служби України (далі по тексту також – відповідач), в якому просило:

- визнати протипрсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 180 від 26.08.2011р., яким визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 501 482,61 грн. (у тому числі основний платіж 401 186,09 грн. та штрафні санкції 100 296,50 грн.);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №181 від 26.08.2011 р., яким визначено суму податкового зобов'язання розмірі 100 296,50 грн. (у тому числі основний платіж 80 237,22 грн. та штрафні санкції 20 059,31 грн.);

- скасувати акт відповідача від 16.08.2011р. №47/11/100000000/32670305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2012 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АРАЙ УКРАЇНА» відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовлено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.05.2012 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.01.2014р. касаційну скаргу позивача задоволено, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, матеріали справи направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Відповідно до розподілу справ між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 лютого 2014 року адміністративну справу передано на розгляд судді Качуру І.А.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що суди попередніх інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, не врахували, що таке можливо лише за умови наявності обставин, які свідчать про порушення законодавства України під час пропуску товарів через митний кордон України, а також за умови наявності обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України та на підставі письмового розпорядження керівника митного органу або особи, яка його заміщує.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням вимог Ухвали Вищого адміністративного суду України, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду про наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено перевірку позивача, за результатами якої було складено акт від 16.08.2011р. №47/11/100000000/32670305.

В акті перевірки зазначено, порушення порядку визначеного товарного коду Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі за текстом - УКТ ЗЕД ) під час митного оформлення комплектного об'єкту «Зерносушильний комплекс на 113 тис. т.», «Зерносушарка 8428 з оснащенням» за кодом згідно з УКТ ЗЕД 8419 31 00 00, щодо якого Законом України «Про митний тариф України» встановлено ставку ввізного мита у розмірі 0%.

Актом визначено, що товарний код УКТ ЗЕД визначений позивачем невірно, оскільки зазначене вище елеваторне обладнання, що імпортувалося на митну територію України в якості обладнання для приймання, сушіння, обробки, зберігання та відвантаження зерна, не є обладнанням, об'єднаним у єдиний агрегат, та не можуть бути класифіковані за одним товарним кодом УКТ ЗЕД, а отже повинно класифікуватися окремо відповідно до їх функцій. Зокрема, стальні силоси з допоміжним обладнанням, яке забезпечує зберігання зерна шляхом підтримки оптимального режиму зберігання, та силоси для тимчасового зберігання або охолодження повинні класифікуватися за кодом 7309 00 90 00 УКТ ЗЕД, опорні конструкції зерноочисника, що представляють собою металоконструкцію - за кодом 7308 90 99 00 УКТ ЗЕД, зерносушарки проточні для зерна - за кодом 8419 31 00 00 УКТ ЗЕД, норії, що представляють собою конвеєр з ковшем безперервної дії для переміщення сипких матеріалів - за кодом 8428 32 00 00 УКТ ЗЕД, цепні транспортери, які представляють собою конвейєр для сипких матеріалів - за кодом 8428 39 98 00 УКТ ЗЕД.

На підставі висновків викладених у акті перевірки, Київською регіональною митницею винесено податкове повідомлення №180, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 501482,61 грн. (сума основного платежу у розмірі 401 186,09 грн., сума штрафних санкцій у розмірі 100 296,5 грн.), а також податкове повідомлення №181 від 26.08.2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 100 296,53 грн. (сума основного платежу у розмірі 80 237,22 грн., сума штрафних санкцій у розмірі 20 059,31 грн.).

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних податкових рішень, суд виходив із наступного.

Відповідно до контракту № 1/Е/2008 від 01 лютого 2008 року (надалі в тексті «контракт») позивач здійснив імпорт в Україну комплексного об’єкту «Зерносушильний комплекс» потужністю 113 тис. тон з метою забезпечення технологічного процесу переробки та зберігання зернових культур.

Зазначене обладнання ввозилося частинами, а їх митне оформлення здійснювалося у період з 15.02.2008 до 26.12.2008 року. Протягом зазначеного періоду порядок класифікації комплектного об'єкта згідно з УКТЗЕД визначався відповідно до відповідно до Наказу Державної митної служби України від 12 грудня 2005 року № 1219, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.01.2006 року за № 26/11900. Зазначений Наказ втратив чинність 31 січня 2011 року на підставі Наказу Державної митної служби України № 65, тобто після завершення митного оформлення зазначеного вище обладнання.

Положеннями Наказу Державної митної служби України від 12 грудня 2005 року № 1219 визначено створення сприятливих умов для підприємств при переміщенні ними комплексних об'єктів через митний кордон України. У відповідності із зазначеною метою, було затверджено порядок прийняття рішення про класифікацію комплектного об'єкта згідно з УКТЗЕД (далі - Порядок). Позивач покликався на те, що зерносушильний комплекс є цілісним комплексом, призначеним для приймання, очищення, сушіння та зберігання зерна, що не може задовольняти необхідні виробничі та технологічні процеси без будь-якої складової частини даного комплексу. Зокрема, до складу комплексу входять: проточна зерносушилка, силоси підсушуючи з оснащенням та опорна конструкція зерноочистителя. Відповідач в свою чергу не погоджувався з такими доводами позивача та зазначав, що елеваторне обладнання, що імпортувалось позивачем не є цілісним комплексом, а відтак його складові відповідно не можуть бути класифіковані за одним товарним кодом УКТ ЗЕД. Суд критично ставиться до таких доводів відповідача, з огляду про наступне. Відповідно до п. 1.2 Порядку, комплектний об'єкт - це промисловий або інший об'єкт у цілому, окремий цех, установка чи агрегат, що являють собою закінчений технологічний комплекс чи його самостійну частину, у зібраному стані класифікуються за одним товарним кодом згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності та спорудження яких передбачає виконання інженерно-технічних робіт (установка, монтаж, налагодження тощо) на місці експлуатації, але з урахуванням транспортування та монтажу не можуть увозитись на митну територію України (вивозитись за межі митної території України) за однією партією товарів. Судом встановлено, що відповідно до порядку Класифікація комплексного об'єкта згідно з УКТЗЕД здійснюється відповідним митним органом за заявою платника податків форму якої затверджено наказом Держмитслужби України від 09.08.2005р. №735 «Про затвердження єдиної форми заяви підприємства, подання якої митному органу передує митному оформленню товарів і транспортних засобів» і зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.08.2005р. № 934/11214 (далі - заява). 05.02.2008р. позивач звернувся до Київської регіональної митниці із заявою №10000/8/0002 про надання дозволу на класифікацію комплексного об'єкта, зерносушильний комплекс на 113 тис. тон за кодом 8419 31 00 00 згідно з УКТ ЗЕД. Відповідно до рішення відповідача позивачу було надано зазначений дозвіл, строк дії якого склав 6 місяців. У подальшому у зв'язку з затримкою виготовлення окремих складових комплексу позивач відповідно звернувся до відповідача з листом № 4/07 від 29 липня 2008 року щодо продовження терміну декларування в повному обсязі комплексного об'єкта «Зерносушильний комплекс» потужністю 113 тис. тон до 31 грудня 2008 року. Листом № 35/1 4-13/8490 від 21 липня 2008р. Київська регіональна митниця погодила продовження терміну декларування до 31 грудня 2008р. Враховуючи вищевикладене, рішення про визначення обладнання що імпортувалося позивачем, комплексним об'єктом, а також про присвоєння такому об'єкту коду 8419 31 00 00 згідно з УКТ ЗЕД, було прийнято не позивачем а відповідачем відповідно чинних на той момент нормативно-правових актів. Оскільки на момент митного оформлення зазначеного обладнання, ставка мита на товар за кодом 8419 31 00 00 УКТ ЗЕД складала 0% то митна вартість такого обладнання була визначена правильно, а отже позивачем було правильно визначено та сплачено суму мита та ПДВ.

Відповідно ст. 10 Митного кодексу України встановлює, що при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

Згідно ст. 17 Закону України «Про єдиний митний тариф», обов'язок нарахування виїзного мита покладено на митні органи.

Відповідно до п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», чинного на момент митного оформлення обладнання, у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми.

У пункті 19 статті 1 Митного кодексу України наведено визначення терміна «митні процедури» - це операції, пов'язані зі здійсненням митного контролю за переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, митного оформлення цих товарів і транспортних засобів, а також зі справлянням передбачених законом податків і зборів.

Отже, митні процедури охоплюють митний контроль, митне оформлення та справляння податків і зборів. При цьому виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів, є митним оформленням.

Митне оформлення вважається завершеним після виконання митним органом митних процедур, визначених ним на підставі Митного кодексу України відповідно до заявленого митного режиму.

У відповідності до ст. 69 Митного кодексу України незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.

Системний аналіз наведених норм свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Отже, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.

Позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05 березня 2013 року у справі № 21-36а13.

Разом з тим позовні вимоги про скасування акту перевірки не підлягають задоволенню з огляду про наступне.

Акт перевірки та висновки акта перевірки, які в них викладені, не є рішеннями суб’єкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обов’язків осіб чи суб’єктів владних повноважень, лише фіксують виявлені перевіркою порушення, а отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

При цьому право прийняття за наслідками акта перевірки рішення органом митної служби відповідних правових актів індивідуальної дії – податкових повідомлень-рішень, належить до його дискреційних (виключних) повноважень, в т. ч. може бути не реалізовано.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту, а отже, суд не повинен розглядати справу в тому разі, якщо пред’явлені позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже, не підпадають під судову юрисдикцію.

Таким чином, якщо предметом позову є скасування акта перевірки суб’єкта владних повноважень, то судам слід відмовляти у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч.2, 4 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведено правомірність спірного податного повідомлення – рішення. Водночас, доводи викладені відповідачем у письмових запереченнях проти позову спростовані імперативними приписами чинного законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 180 від 26.08.2011р., яким визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 501 482,61 грн. (у тому числі основний платіж 401 186,09 грн. та штрафні санкції 100 296,50 грн.). Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №181 від 26.08.2011 р., яким визначено суму податкового зобов'язання розмірі 100 296,50 грн. (у тому числі основний платіж 80 237,22 грн. та штрафні санкції 20 059,31 грн.).

У решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур