Рішення № 37900131, 19.03.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Номер провадження 2/522/2045/14

Справа № 522/6968/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року Приморський районний суд міста Одеси, у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП Міське агентство з приватизації житла, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області про визнання частково недійсним розпорядження органу приватизації, частково недійсним свідоцтва про право власності, зобов'язати вчинити певні дії, усунення перешкод у користуванні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, який у ході судового розгляду був уточнений, та просить суд:

- визнати частково недійсним розпорядження органу приватизації № 44550 від 29.06.1994 року, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради про передачу у власність ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 квартири НОМЕР_1, площею 83,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, в частині передачі у власність веранди площею 24,9 кв.м.,

- визнати частково недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру НОМЕР_1, площею 83,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, в частині визнання права власності на веранду площею 24,9 кв.м., виданого Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради,

- зобов'язати Департамент міського господарства Одеської міської ради внести зміни до розпорядження органу приватизації № 44550 від 29.06.1994 року про передачу у власність квартири НОМЕР_1, площею 83,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - виключивши з розпорядження веранду площею 24,9 кв.м. та визнавши право власності на квартиру площею 58,2 кв.м.,

- зобов'язати Реєстраційну службу Одеського міського управління юстиції Одеської області внести відомості стосовно квартири НОМЕР_1, площею 83,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 - виключивши веранду площею 24,9 кв.м. та внести відомості про право власності на квартири площею 58,2 кв.м.

- зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 не перешкоджати йому у користуванні приміщенням загального користування, загальною площею 24,9 кв.м., що розташована в квартирі НОМЕР_1, по вул. АДРЕСА_1.

При цьому позивач посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2011 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Одеського міського територіального округу ОСОБА_5, зареєстрованого 15 квітня 2011 року в КП ОМБТІ та РОН за №18177459 він є власником квартири АДРЕСА_2.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 проживають в квартирі НОМЕР_1, яка розташована на другому поверсі за тією же адресою та на думку позивача самовільно зайняли частину коридору загальною площею 24,9 кв.м, який належить до загального користування усіма мешканцями будинку.

В останнє судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив уточнені позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали просили у їх задоволенні відмовити.

Представники Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП Міське агентство з приватизації житла, Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом першим главою 28 книги третьої ЦК України, тому при ухваленні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно Свідоцтва про право власності на житло від 29.06.1994 року та Свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.10.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1.

У 1987 році за ними було закріплено ще одну кімнату відселеної сім'ї Луценко. Таким чином, станом на 1994 рік, під час приватизації, квартира НОМЕР_1, яка перебувала у користуванні сім'ї ОСОБА_3 та згідно даних технічної інвентаризації, являла собою двокімнатну квартиру загальною площею 83,1 кв.м., що складалася з кімнати (18,2 кв.м.), кімнати (20,4 кв.м.), кухні (6,3 кв.м.), ванної кмінати (2,4 кв.м.), коридору (1,6 кв.м., 6,2 кв.м., 1,3 кв.м.), вбудованої шафи (0,1 кв.м., 0,4 кв.м.), веранди (24,9 кв.м.), туалету (1,3 кв.м.).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (в редакції, яка діяла на момент здійснення приватизації) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. В ч. 2 цієї ж статті передбачено, що державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінню, яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно проживають у квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року N 56 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, яким передбачено процедуру такої передачі.

Згідно п. 7 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. N 56 (яке було чинне на момент проведення приватизації квартири Відповідачів), загальна площа квартири (будинку) визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири (будинку), веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням таких коефіцієнтів: для лоджій - 0,5, для балконів і терас - 0,3.

Також п. 22 Положення передбачено, що відомості про займані наймачем приміщення та їх площа наводяться згідно з інвентаризаційними матеріалами, які зберігаються у державному підприємстві по обслуговуванню житла. При відсутності інвентаризаційних матеріалів або невідповідності їх інформації фактичному стану, що викликано проведенням ремонту чи реконструкцією будинку, підприємство по обслуговуванню житла відновлює їх через бюро технічної інвентаризації. Уточнення необхідних для приватизації квартир (будинків) даних шляхом обстеження можуть здійснювати підприємства, на які покладено обов'язки оформлення документів по приватизації державного житлового фонду.

Пунктами 18, 20, 23 цього Положення встановлено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення. Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

Із аналізу матеріалів справи вбачається, що ця визначена законом процедура оформлення приватизаційних документів відповідачами була дотримана та оформлення документів на приватизацію спірної частки квартири органом приватизації було здійснено у відповідності з вимогами Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Суд не приймає твердження позивача про те, що рішення про приватизацію зазначеної квартири було прийнято на підставі фіктивних документів з огляду на те, що ніяких доказів підтверджуючих це твердження позивача до суду надано не було, крім того, ніяких доказів про той факт, що частина площі квартири НОМЕР_1, яка належить на праві власності відповідачам була коридором загального користування та не перебувала у їх користуванні до приватизації також надано не було.

Також суд зазначає, що позивачем не було надано до суду жодних доказів того, що відповідачами проводяться будь-які ремонтні роботи в тому числі встановлення стаціонарної несучої стелі, яка б перегороджала доступ до місць загального користування, а коридор загального користування площею 24,9 кв.м. в будинку взагалі не існує, що підтверджується матеріалами технічної інвентаризації.

Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Цивільне судочинство в Україні здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ЦПК України).

З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки вони є безпідставними і не ґрунтуються на законі.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 316, 319, 391 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя

19.03.2014