Рішення № 37886240, 27.03.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/1706/13-ц Головуючий у І інстанції Рева О.І.Провадження № 22-ц/780/1778/14 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 1 27.03.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

25 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Химинець Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про розлучення та розподіл майна. Заявлений позов мотивував тим, що перебуває в шлюбі з ОСОБА_2, під час шлюбу ними було набуте наступне майно: житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, промислові магазини пл. 38,5 кв.м. та 93,22 кв.м. за адресою АДРЕСА_2, автомобіль марки Mercedes-Benz S-350. В зв'язку з неприязними стосунками здійснювати за взаємною згодою розпорядження даним майном не можуть, шлюбні відносини з відповідачем фактично припинені і шлюб має формальний характер. Просив розірвати шлюб, укладений між ним та відповідачем 28 лютого 1997 року, поділити між ним та відповідачем майно, визнавши за ним право власності на житловий будинок, автомобіль та промисловий магазин пл. 93,22 кв.м., за ОСОБА_2 визнати право власності на промисловий магазин пл. 38,5 кв.м. Збільшивши вимоги, остаточно просив визнати за ним право власності на ? частину житлового будинку, автомобіля, промислових магазинів, грошових коштів, які знаходяться на рахунках ФОП «ОСОБА_2», товаро-матеріальних цінностей ФОП «ОСОБА_2», стягнути з ОСОБА_2 на його користь ? частини боргу відповідно до рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2012 року в сумі 57304,45 грн.

19 червня 2013 року виділено із позовного провадження позовні вимоги щодо поділу спільного майна подружжя.

В жовтні 2013 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 ними було набуто будинок за адресою АДРЕСА_1, автомобіль Mercedes-Benz S-350. Будинок на даний час є предметом іпотеки, який забезпечує кредитний договір, і рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2012 року за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення боргу було вирішено стягнути із відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 114608,90 грн. Просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, визнати спільною сумісною власністю подружжя будинок за адресою АДРЕСА_1, автомобіль Mercedes-Benz S-350, визнати за нею право власності на ? частину будинку, стягнути з ОСОБА_1 на її користь 90000 грн. грошової компенсації за ? частини автомобіля, стягнути з ОСОБА_1 на її користь ? частини боргового зобов'язання в сумі 57304,45 грн.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2013 року позови задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кожним право власності на ? частину домоволодіння по АДРЕСА_1 та ? частину автомобіля Mercedes-Benz S-350, у задоволенні решти вимог відмовлено.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2013 року в частині відмови в задоволенні первісного позову та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 28 лютого 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

20 березня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 придбав житловий будинок за адресою АДРЕСА_1.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 грудня 2004 року ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежитлова будівля, а саме промисловий магазин 1-а загальною площею 38,5 кв.м. за адресою АДРЕСА_2.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2008 року задоволено позов ОСОБА_2 до Переяслав-Хмельницького бюро технічної інвентаризації про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, визнано за ОСОБА_2 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно: промисловий магазин пл. 93,22 кв.м. за адресою АДРЕСА_2, та зобов'язано відповідача провести реєстрацію права власності на дане майно та виготовити відповідну технічну документацію; право власності зареєстроване за ОСОБА_2 19 лютого 2008 року.

21 вересня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав автомобіль Mercedes-Benz S-350 д.н.з. НОМЕР_1, свідоцтво НОМЕР_2.

Із матеріалів справи також вбачається, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2012 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення боргу, стягнуто із відповідачів солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 114608,90 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, що діяла на час придбання спірного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. ст. 60, 69, 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст. 71 СК України, неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд, задовольняючи позовні вимоги про визнання за позивачем та відповідачем в рівних частинах право власності на житловий будинок та автомобіль, керувався тим, що сторони, перебуваючи в шлюбі, набули права спільної сумісної власності на дане майно, вимоги про поділ майна в натурі не заявляли, а лише просили визнати за ними право власності на ? частину спільного майна.

Рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам закону та матеріалам справи та сторонами не оскаржене.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині визнання права власності на ? частину промислових магазинів, грошових коштів та товаро-матеріальних цінностей ФОП «ОСОБА_2», колегія суддів враховує наступне.

Так, вирішуючи позов ОСОБА_1 в даній частині, суд першої інстанції встановив, що промислові магазини використовуються ОСОБА_2 як фізичною особою-підприємцем і належать їй як фізичній особі-підприємцю. Вимога позивача про визнання за ним права власності на грошові кошти та товаро-матеріальні цінності не є вимогою про визнання права на частку від одержаних доходів ОСОБА_2 як підприємцем, а тому не підлягає до задоволення за недоведеністю вимог.

Згідно рішення Конституційного суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України, в Україні залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу діють підприємства унітарні та корпоративні; унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства; унітарними є підприємства, засновані, зокрема, на приватній власності засновника (частини третя, четверта статті 63 ГК України).

Матеріальну основу діяльності підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України (частини перша, друга статті 66 ГК України ).

Вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов'язки.

На думку Конституційного Cуду України приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності

Враховуючи висновок, наведений в рішенні Конституційного суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову про визнання права власності на частину магазинів.

Суд першої інстанції не врахував, що спільним майном подружжя може бути і майно, яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Та обставина, що майно використовується для зайняття підприємницькою діяльністю одним із подружжя, не виводить його із категорії спільного майна подружжя.

Оскільки промислові магазини були набуті подружжям Гайдар під час шлюбу, відповідач ОСОБА_2 не довела, що промислові магазині придбані нею за особисті кошти, вони за загальним правилом вважаються спільним майном подружжя та частки в праві власності на нього підлягають визначенню порівну.

Ґрунтуються на вимогах закону та відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції про відмову ОСОБА_1 в позові в частині визнання права власності на ? частину грошових коштів, що знаходяться на рахунку ФОП «ОСОБА_2», та товарно-матеріальних цінностей ФОП «ОСОБА_2», доводами апеляційної скарги дані висновки суду першої інстанції не спростовані, вимог про визнання права на частку від одержаних ОСОБА_2 як підприємцем доходів не заявлено.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання права власності на промислові магазини ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування в частині відмови в задоволенні позову про визнання права власності на промислові магазини із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

В іншій частині рішення суду ухвалене із належним та всебічним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, із дотриманням вимог матеріального та процесуального права і скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання права власності на ? частину промислових магазинів та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 за кожним право власності на ? частину промислового магазину загальною площею 38,5 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, та промислового магазину з мансардними спорудами загальною площею 93,22 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

В іншій частині рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.