Рішення № 37884236, 24.03.2014, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22-ц/791/927/2014 Головуючий в І інстанції Майдан С.І.

Категорія 21 Доповідач: Лісова Г.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2014 року березня місяця 24 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Лісової Г.Є.Суддів:Семиженка Г.В. Прокопчук Л.П.При секретарі:Сікорі О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 6 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним

В С Т А Н О В И Л А:

4.10.2013 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним, посилаючись на те, що у 2010 році дочка ОСОБА_5 запропонувала йому свої послуги по забезпеченню доглядом, харчуванням, утриманням житлового будинку і присадибної ділянки взамін передачі їй у власність належного йому на праві власності житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1

12 лютого 2010 року був укладений договір. Відповідачка допомоги не надає, вселилася в літню кухню із своїм співмешканцем, сварять його, погрожують виселити, забороняють спілкуватися з сусідами. Як йому роз'яснили договір дарування є безоплатним і умов його утримання не передбачає, він не мав наміру його укладати, зареєстрований і продовжує проживати в будинку, сплачувати комунальні послуги.

Оскільки він помилявся щодо природи правочину і мав на меті договір довічного утримання, а не дарування, просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 12.02.2010 року між ним, ОСОБА_6, та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №232.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 6 лютого 2014 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 12.02.2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №232.

В апеляційних скаргах на рішення суду ОСОБА_5 та її представник просять його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні ОСОБА_5 та її представник апеляційні скарги підтримали з підстав викладених у них, просять рішення суду скасувати як незаконне і в задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_6 та його представник апеляційні скарги не визнали, просять їх відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_5 та представника ОСОБА_8, подана в інтересах ОСОБА_5 з тих же підстав підлягають до задоволення.

Задовольняючи позов про визнання договору дарування, укладеного 12.02.2010 року ОСОБА_6 з ОСОБА_5 недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на момент укладення договору дарування, маючи похилий вік, вади здоров'я, будучи одинокою особою, потребуючи постійно стороннього догляду та отримавши згоду відповідачки на надання такого догляду взамін на перехід права власності на належне йому майно, не мав наміру безоплатно передавати у власність будинок, об'єктивно помилявся щодо правової природи договору дарування прав та обов'язків сторін, після укладення договору дарування продовжував проживати у своєму житловому будинку та нести тягар його утримання, що давало підстави для висновку про укладення ОСОБА_6 договору дарування житлового будинку з ОСОБА_5 під впливом помилки та визнання його недійсним на підставі ст.229 ЦК України.

Проте з таким висновком суду не можна погодитися.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.19 постанови №9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (стаття 229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однієї зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

З матеріалів справи вбачається, що 12 лютого 2010 року позивач ОСОБА_6 подарував своїй дочці ОСОБА_5 належний йому на праві власності житловий будинок розташований в АДРЕСА_1

Договір дарування укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріально. Волевиявлення позивача було вільним і відповідало його внутрішній волі на час укладення договору, що підтверджується показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, які показали, що у 2010 році позивач приходив до них порадитися, оскільки мав намір подарувати дочці будинок і вони порадили укласти договір дарування, оскільки дочка є дочка.

Про те, що позивач мав намір укласти з відповідачкою саме договір дарування, а не договір довічного утримання підтвердили також свідки ОСОБА_11, який показав, що позивач говорив йому, що подарував дочці будинок, а також ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які показали, що позивач мав намір подарувати будинок дочці.

На підставі договору дарування 22.02.2010 року Херсонським державним бюро технічної інвентаризації зареєстровано за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.54).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч.1ст.717 ЦК).

Отже дарування є безоплатним договором і ніякого зустрічного задоволення дарувальник від обдарованого не одержує. Даритель добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи на меті отримання жодних вигод матеріального чи морального характеру з боку обдарованого, у свою чергу, обдарований набуває права власності на майно за відсутності з його боку обов'язку надання таких вигод.

Зміст договору дарування та його умови було роз'яснено сторонам нотаріусом, дарувальник підтверджував, що розуміє те, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, засвідчив це своїм підписом. За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що на момент укладення договору сторони досягли згоди щодо істотних умов договору довічного утримання та що перехід права власності на належне позивачу майно до відповідачки стався взамін наданої нею обіцянки доглядати позивача не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на законі.

Висновок суду про те, що на момент укладення договору позивач мав вади здоров'я та потребував постійного стороннього догляду жодними належними доказами не підтверджується, не можна такий висновок зробити і з показань свідків, на яких послався суд першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що на час укладення договору позивачу було 68 років, у 2008 році померла його дружина, проте його дочка ОСОБА_5 в силу родинних відносин відвідувала батька, допомагала по господарству, турбувалася про нього, а тому висновок суду про те, що позивач є одинокою людиною також не відповідає обставинам справи. Позивач також отримує достатню пенсію і матеріальної допомоги не потребує, він самостійно сплачував комунальні послуги не заявляючи будь-яких претензій з цього приводу відповідачці.

Та обставина, що позивач продовжує проживати в будинку, сплачувати комунальні платежі не спростовує того факту, що правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки відповідачка з моменту державної реєстрації набула право власності на нерухоме майно, позивач є батьком відповідачки, іншого житла не має, а тому є закономірним, що він залишається проживати в будинку та що в цьому йому не чиниться перешкод.

Відповідно до ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Позивач не довів, що мав на меті укласти договір довічного утримання, а не договір дарування будинку, помиляючись щодо природи та обов'язків сторін, передбачених договором, він мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було спрямоване саме на укладення договору дарування, а тимчасові непорозуміння, що виникли між сторонами не можуть впливати на законність укладеного договору.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, то рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Керуючись ст. ст. 303,307, 309 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 717 ЦК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 6 лютого 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді