Постанова № 37880980, 18.02.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 р. Справа № 804/15797/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільков В.В. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про перегляд та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2013р. за № 0002022204 та за № 0002042204, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, у якому позивач просить переглянути та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 09.08.2013р. за № 0002022204 та за № 0002042204.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2013р. було відкрито провадження по справі.

У обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені на підставі висновків акту перевірки від 24.07.2013р. за № 11/22-04/30691543. Зокрема, за викладеними у акті висновками підприємством порушено положення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, п.п 7.4.1, п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), п.п 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин). На думку, відповідача перевіркою встановлена «нереальність» проведення господарських операцій між позивачем та контрагентами, відсутність первинних документів, надання до перевірки документів, які мають дефектність. У обґрунтування протиправності зазначених висновків позивач вказує на такі обставини, що із документів, наданих під час проведення перевірки (видаткові та податкові накладні, тощо) вбачається передача товарів відповідно до укладеного договору та рух коштів на їх оплату; позивачем до контролюючих органів були надані первинні бухгалтерські документи на підтвердження господарських операцій з контрагентом, податкові накладні були виписані уповноваженими особами зазначених контрагентів, але податковим органом належних перевірок за даними фактами проведено не було. Позивачем зазначено, що ним зі свого боку виконані всі вимоги щодо формування податкового кредиту за операціями із вищезазначеними контрагентами, до податкової перевірки надавались усі первинні документи, дані бухгалтерського обліку. На підставі вищевикладених обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають перегляду та скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, не заперечував проти розгляду справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Жодних письмових пояснень, заперечень проти позову, заяв станом на дату та час розгляду справи до суду від відповідача не надходило.

За таких обставин суд, керуючись положеннями ч. 6 ст.128 КАС України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив таке.

Відповідно до п.п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно із п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності такої обставини - за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням, якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно із п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Підпунктом 86.3 ст. 86 ПК України встановлено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Згідно із п. 86.10 ст. 86 ПК України у акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Судом встановлено, що відповідачем було проведено податкову перевірку, за результатами якої складено акт від 24.07.2013р. за № 11/22-04/30691543.

У акті перевірки встановлено порушення:

- нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ «АТБ-інвест» та його контрагентом-постачальником ТОВ «Торгтехніка» за жовтень 2010 року та січень 2011 року;

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, п.п 7.4.1, п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) ТОВ «АТБ-інвест» завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Торгтехніка» всього на суму 442290,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою ТОВ «АТБ-інвест» занижено податок на прибуток на суму 640666,00 грн., у тому числі податковий кредит за жовтень 2010 року на суму 322059,00 грн. та за січень 2011 року на суму 120231,00 грн.;

- п.п 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) завищено від'ємне значення ПДВ за 4 квартал 2010р. - 286556,00 грн., за 1 квартал 2011р. - 354110,00 гривень.

У обґрунтування порушень у акті перевірки від 24.07.2013р. за № 11/22-04/30691543 відповідач посилається, зокрема, на наступне:

- до перевірки не надано виписки з Книги довіреностей на отримання товарів, придбаних у ТОВ «Торгтехніка»;

- опрацюванням документів податкової звітності та баз даних дозволило встановити, що підприємство-контрагент ТОВ «Торгтехніка» по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) сформував податковий кредит від підприємства з ознаками «сумнівності» - ПП «Протор»;

- походження, відвантаження, транспортування та отримання холодильного обладнання від ТОВ «Торгтехніка» у жовтні 2010 року та січні 2011 року підприємством у ході проведення перевірки документально не підтверджено, а надані до перевірки первинні документи мають юридичну дефектність у зв'язку із нереальністю здійснення господарських операцій між ТОВ «Торгтехніка» та ТОВ «АТБ-інвест»;

- за даними перевірки встановлено, що товар, який придбаний у ТОВ «Торгтехніка» отримано від невстановленої юридичної та/або фізичної особи всього на суму 2562665,00 грн. (з ПДВ).

Крім того, у акті перевірки від 24.07.2013р. за № 11/22-04/30691543 відповідач посилається на акти перевірок інших податкових органів: акт ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська від 16.12.2011р. за № 3103/232/24615551, акт Лівобережної ОДПІ від 24.06.2011р. за № 2630/23-3/37211425.

Згідно з п. 86.8 ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки податкове повідомлення-рішення приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 09.08.2013р. за № 0002022204, за порушення п.п 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на 640666,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 71640,00 гривень;

- від 09.08.2013р. за № 0002042204, яким за порушення п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) зменшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 442290,00 гривень.

Досліджуючи правомірність викладених у акті перевірки обставин та висновків, а також правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд встановив таке.

Позивачем було включено до складу податкового кредиту з ПДВ від господарських операцій з придбання холодильного обладнання у ТОВ «Торгтехніка» за жовтень 2010р. у сумі 322059,31 грн., за січень 2011р. у сумі 120231,08 гривень.

Крім того, підприємство оприбуткувало холодильне обладнання, придбане у ТОВ «Торгтехніка» у жовтні 2010 року на суму 955187,00 грн. (без ПДВ) та придбане у січні 2011 року на суму 1180367,00 грн. (без ПДВ).

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно із п.п. 4.1.6 п. 4.1 та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

- сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу»;

- сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Відповідно до п.п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсування зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п. 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податків з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Така норма відповідає визначенню бюджетного відшкодування, яке надано у п. 1.8 ст. 1 Закону, згідно з яким, це сума, що підлягає поверненню платнику у зв'язку з надмірною сплатою податку.

Відповідно до п.п. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, джерелом сплати бюджетного відшкодування є загальні доходи Державного бюджету.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів і складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків протягом звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів.

Відповідно до пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, дату виникнення права платника податків на податковий кредит вважається зокрема дата одержання податкової накладної, що підтверджує факт одержання платником податків товарів.

З аналізу змісту вищевказаних приписів закону можна зробити висновок про те, що виникнення у об'єкта оподатковування, права на податковий кредит, визначення його розмірів і т.д. Закон № 168/97-ВР ставить у залежність лише від наявності операцій по постачанню товарів, суб'єктами яких є постачальник і покупець цих товарів. Така правова регламентація відносин податкового кредиту не містить вказівок на які-небудь дії третіх осіб, у тому числі і проміжних постачальників, що оцінювалися б як юридичні факти, внаслідок яких виникає право покупця на податковий кредит.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що факти наявності або відсутності правосуб'єктності проміжних постачальників є юридично байдужими для цілей формування податкового кредиту у кінцевого покупця - позивача у справі.

Відповідно до п.п.7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закону № 168/97-ВР поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Підпунктом 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п.7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.1.6, п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Абзацом 1 п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум коштів до складу валових витрат та сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» та ТОВ «Торгтехніка» були укладені наступні договори:

- договір поставки від 14.10.2010р. за № 56 (із специфікацією);

- договір поставки від 16.09.2010р. за № 03-09/2010 (із специфікацією);

- договір поставки від 05.10.2010р. за № 7577 (із специфікацією);

- договір поставки від 21.04.2010р. за № 7633 (із специфікацією).

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Таким чином, з метою встановлення ділової мети зазначених вище господарських операцій необхідно з'ясувати дійсний економічний зміст господарської операції, а також проаналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати в результаті здійснення відповідної операції, незалежно від зафіксованих у документах намірів її учасників.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання формування валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом України та іншими законами і нормативними актами.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010 року за № 1112/11/13-10 процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також у цьому листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Вищевикладена позиція також сформульована у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі № 2а-9864/11/2670 (K/9991/50772/12).

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

На підставі викладеного, суд вважає, що Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не довела належними засобами доказування, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Торгтехніка» здійснені без мети настання реальних наслідків.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Торгтехніка». Крім того, докази щодо порушення кримінальних справ проти посадових осіб підприємств-контрагентів позивача або наявність таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

Факт укладення правочинів і його виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами по справі, зокрема, первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договорів, зокрема:

- видатковими накладними від 16.12.2010р. за № 1670, від 26.10.2010р. за № 1174, від 20.01.2011р. за № 189, від 15.10.2010р. за № 980, від 20.01.2011р. за № 15, від 20.01.2011р. за № 16, від 20.01.2011р. за № 17, від 20.01.2011р. за № 18;

- податковими накладними від 29.10.2010р. за № 770, від 22.12.2010р. за № 942, від 30.09.2010р. за № 658, від 26.10.2010р. за № 778, від 14.10.2010р. за № 708, від 30.11.2010р. за № 853, від 20.01.2011р. за № 47, від 12.10.2010р. за № 709, від 15.10.2010р. за № 710, від 20.01.2011р. за № 43, від 20.01.2011р. за № 44, від 20.01.2011р. за № 45, від 20.01.2011р. за № 46;

- платіжними дорученнями від 29.10.2010р. за № 4676, від 22.12.2010р. за № 6874, від 30.09.2010р. за № 4025, від 30.11.2010р. за № 6155, від 14.10.2010р. за № 4174, від 30.11.2010р. за № 6156, від 28.04.2011р. за № 1593, від 24.02.2011р. за № 623, від 03.02.2011р. за № 421, від 12.10.2010р. за № 4105, від 20.10.2010р. за № 4297, від 03.02.2011р. за № 425;

- актом введення в експлуатацію основних засобів від 16.12.2010р. за № 163, від 01.03.2011р. за № 81, від 01.03.2011р. за № 82, від 04.01.2011р. за № 28, від 01.03.2011р. за № 83, від 01.03.2011р. за № 93, від 01.03.2011р. за № 98, від 01.03.2011р. за № 100, від 01.03.2011р. за № 102, від 01.03.2011р. за № 104;

- карткою рахунку «104» станом на 31.12.2010 року, станом на 31.03.2011р., станом на 31.01.2011р., станом на 31.03.2011р.;

- сертифікатами відповідності: серія АА № 07951, серія ДІ № 558487, сертифікатами офіційного дистриб'ютора;

- договорами оренди виробничого обладання від 01.03.2011р. за № 397-2011-О/и, від 04.01.2011р. за № 377-2011- О/и;

- актами приймання-передачі виробничого обладнання від 01.03.2011р. за № 1, від 04.01.2011р. за № 1;

- листами від 22.11.2010р. за № 245, від 05.10.2010р. за № 216, від 27.01.2014р. за № 85;

- ліцензією на виконання будівельної діяльності ТОВ «Торгтехніка» від 20.10.2006р. по 20.10.2011 року.

Згідно договоірві поставки перевезення обладнання покладалось на ТОВ «Торгтехніка» у пункт, зазначений у договорі.

У судовому засіданні позивач надав докази наявності власного автотранспорту ТОВ «Торгтехніка», що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Всі податкові та видаткові накладні були складені сторонами у відповідності вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тобто містять такі обов'язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис.

Досліджені у судовому процесі первинні бухгалтерські документи не містять дефектів форми, змісту або походження первинних і розрахункових документів, які, в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Положеннями п.44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З матеріалів справи встановлено, що первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ. Доказів зворотного судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечується та не спростовано.

Отже, оглянуті у судовому засіданні вищезазначені первинні документи позивача та контрагентів відповідають вище переліченим вимогам, містять всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб тощо) як наслідок - вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеними контрагентами.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи вищенаведені обставини та зазначені норми законодавства, суд вважає, що позивачем у даній справі було правомірно сформовано податкове зобов'язання з ПДВ та з податку на прибуток за період, що перерахувався із врахуванням господарських операцій із ТОВ «Торгтехніка».

За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, п.п 7.4.1, п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), п.п 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) не відповідає встановленим по справі обставинам.

З огляду на відсутність порушень не підлягають застосуванню до відповідача і штрафні санкції за вказані порушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 09.08.2013р. за № 0002022204 та за № 0002042204прийняті не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 2 ст. 162 КАС України встановлено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Позивач просить переглянути та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 09.08.2013р. за № 0002022204 та за № 0002042204.

Суд зазначає, що достатнім та повним є захист прав позивача шляхом скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2013р. за № 0002022204 та за № 0002042204, адже, фактично під час розгляду справи суд здійснив їх перегляд та здійснив правову оцінку.

Зважаючи на сукупність викладених обставин та висновків, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а податкові повідомлення-рішення від 09.08.2013р. за № 0002022204 та за № 0002042204 - скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за № 3674-VI від 08.07.2011р. під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Судом встановлено, що при поданні адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 458,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 20.11.2013р. за № 6216.

Таким чином, необхідним є стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1835 грн. 20 копійок.

Керуючись ст.ст. 14, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про перегляд та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2013р. за № 0002022204 та за № 0002042204 - задовольнити частково.

Скасувати повністю податкові повідомлення-рішення від 09.08.2013р. за № 0002022204 та за № 0002042204.

У задовленні інших позовних вимог - відмовити.

Присудити з товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-інвест" до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1835 (одна тисяча вісімсот тридцять п'ять) грн. 20 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили на 18.02.2014р. Суддя З оригіналом згідно: Помічник суддіВ.В Ільков В.В. Ільков О.А. Вовчанська