Ухвала суду № 37877361, 21.01.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"21" січня 2014 р.

справа № 2а/0470/12490/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Лукманової О.М. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Соломка М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдніпротранс» до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдніпротранс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просило суд визнати неправомірними дії відповідача по виключенню зі складу податкових зобов’язань ТОВ “Укрдніпротранс” з податку на додану вартість 50116,00 грн. за травень 2012 р. та по зменшенню податкових зобов’язань ТОВ “Укрдніпротранс” на зазначену суму по особовому рахунку ТОВ “Укрдніпротранс” з податку на додану вартість за травень 2012 р.; зобов’язати відповідача відновити стан особового рахунку ТОВ “Укрдніпротранс” з податку на додану вартість шляхом включення до складу податкових зобов’язань 50116,00 грн. за травень 2012 р.; зобов’язати відповідача відновити податкові зобов’язання ТОВ “Укрдніпротранс” з податку на додану вартість в сумі 50116,00 грн. за травень 2012 р. по податковій декларації з ПДВ за травень 2012 р. в розрізі покупця – ПП “Оліяр”.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року позовні вимоги задоволено. Визнано неправомірними дії Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби України по виключенню зі складу податкових зобов’язань Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрдніпротранс” з податку на додану вартість 50116,00 грн. за травень 2012 року та по зменшенню податкових зобов’язань ТОВ “Укрдніпротранс” на цю суму по особовому рахунку ТОВ “Укрдніпротранс” з податку на додану вартість за травень 2012 року. Зобов’язано Дніпропетровську міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби України відновити стан особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрдніпротранс” з податку на додану вартість шляхом включення до складу податкових зобов’язань 50116,00 грн. за травень 2012 року. Зобов’язано Дніпропетровську міжрайонну державну податкову інспекцію Дніпропетровської області Державної податкової служби України відновити податкові зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрдніпротранс” з податку на додану вартість в сумі 50116,00 грн. за травень 2012 року по податковій декларації з ПДВ за травень 2012 року в розрізі покупця – Приватне підприємство “Оліяр”.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпропетровська міжрайонна державна податкова інспекція Дніпропетровської області Державної податкової служби звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, оскільки вона винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрдніпротранс» зареєстроване виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та перебуває на обліку в Дніпропетровській міжрайонній державній податковій інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби.

У період з 15.08.2012 року по 17.08.2012 року податковим органом проведено зустрічну звірку ТОВ «Укрдніпротранс» по взаємовідносинами з ПП «Оліяр» за травень 2012 року.

За результатами перевірки складено довідку №364/226/32608846 від 17.08.2012 року, в якій зроблено висновки про нереальність операцій між позивачем та ПП “Оліяр” за травень 2012 року, завищення позивачем податкових зобов’язань з ПДВ за травень 2012 року, що є порушенням п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України.

На підставі довідки податковим органом було внесено зміни до особового рахунку з ПДВ позивача по зменшенню податкових зобов’язань позивача за травень 2012 року та виключено з електронної бази даних “Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України” суму податкових зобов’язання з ПДВ в розрізі контрагента ПП “Оліяр”, які визначені позивачем у податковій декларації з ПДВ за травень 2012 року.

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Укрдніпротранс» (покупець) та СВК «Едельвейс» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу соняшнику №34. Придбаний соняшник було перероблено позивачем в олію соняшникову та реалізовано ПП «Оліяр» за договором поставки від 24.05.2012 року №29/05.

Здійснення господарських операцій підтверджується реєстром отриманих та виданих податкових та видаткових накладних за травень 2012 року, договорами купівлі-продажу, договорами поставки продукції, видатковими накладними за травень 2012 року, податковими накладними за травень 2012 року, товарно-транспортними накладними, журналами-ордерами порахунку 361 “Розрахунки з вітчизняними покупцями” та “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” за травень 2012 року, договорами оренди № 11/10 від 11.10.2012 року, оборотно-сальдовою відомостю по рахунку 104, рахунками- фактурами за травень 2012 року, журналом видачі довіреностей за травень 2012 року, банківськими виписками, штатним розкладом підприємства з 02.04.2012 року.

Проаналізувавши матеріали справи судом встановлено, що господарські операції за перевіряємий період здійснювалися між позивачем та його прямим контрагентом, що підтверджується належними первинними документами, та в результаті здійснення таких господарських операцій реально змінився майновий стан платника податків – позивача по справі.

Згідно ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, 228 (в редакції на момент правовідносин) ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд зазначає, що не є обов’язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов’язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Пленум Верховного Суду України в п. 18 Постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"зазначив, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо".

Таким чином, законодавством відокремлено порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачено наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи в даному випадку визначається умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.

Доказів наявності умислу у сторін на здійснення правочину його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (вирок суду про притягнення сторін цього договору до кримінальної відповідальності тощо) відповідач не зазначив.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлений факт вчинення відповідачем дій щодо коригування в електронній базі "Деталізована інформація по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України" податкових зобов'язань, задекларованих позивачем без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення на підставі довідки №364/226/32608846 від 17.08.2012 року.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31 грудня 2008 року № 827 за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

З наведених нормативних актів вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з податку на додану вартість узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Таким чином, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з ПДВ з додатком № 5, і повинні їм відповідати.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що самостійна зміна відповідачем у базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача на підставі акту перевірки, без прийняття податкового повідомлення-рішення та без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків) порушує права та інтереси позивача.

Отже, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова

Суддя: Т.С. Прокопчук