Ухвала суду № 37876972, 06.03.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 рокусправа № 0870/8352/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року у справі №0870/8352/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮКО» до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮКО» 23 серпня 2012 року звернулось до суду з позовом до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби, згідно якого просить скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення: № 0000032211 від 25.04.2012 року, № 0000042211 від 25.04.2012 року, № 0000312211 від 24.07.2012 року, № 0000322211 від 24.07.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №006/2211/22150562 від 03 квітня 2012 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення: № 0000032211 від 25.04.2012 року, № 0000042211 від 25.04.2012 року, № 0000312211 від 24.07.2012 року, № 0000322211 від 24.07.2012 року.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб щодо заниження позивачем податку на прибуток у сумі 192184,00 грн., податку на додану вартість у сумі 38437,00 грн. та включення до складу валових витрат та податкового кредиту сум сплачених в межах нікчемних правочинів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №006/2211/22150562 від 03.04.2012 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 129 112,00 грн., у т.ч. по періодах:

за IV кв. 2010 року в розмірі 31 825,00 грн.;

за I кв. 2011 року в розмірі 17 120,00 грн.;

за IІ кв. 2011 року в розмірі 25 511,00 грн.

за IV кв. 2011 року в розмірі 54 656,00 грн.

- п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.180, ст.185, ст.188, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 61 339,00 грн., у т.ч. по періодах:

за листопад 2010 року на суму 12 460,00 грн.;

за грудень 2010 року на суму 13 000,00 грн.;

за січень 2011 року на суму 3 794,00 грн.;

за березень 2011 року на суму 9 902,00 грн.;

за квітень 2011 року на суму 22 183,00 грн. (т.1 а.с.20-66).

Згідно акта перевірки відповідач вважає, що операція позивача щодо продажу продукції за ціною, нижчої собівартості, є операцією поза межами господарської діяльності позивача.

Крім того правочини між позивачем та ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_2, є нікчемними, тому має місце неправомірне віднесення сум за цими операціями до податкового кредиту та валових витрат.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення №0000032211 від 25.04.2012 року та №0000042211 від 25.04.2012 року, якими визначені суми податкових зобов'язань ТОВ «ЮКО», у тому числі: донараховано податок на додану вартість у сумі 61 339,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 6 365,00 грн.; донараховано податок на прибуток у сумі 129 112,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 7 956,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження ДПС Запорізькій області 11.07.2012 року прийнято рішення, згідно якого податкові повідомлення-рішення залишені без змін та збільшено розмір штрафних санкцій на 1 грн. за кожним із податкових повідомлень-рішень.

На виконання рішення ДПС Запорізькій області про результати розгляду скарги від 11.07.2012 року вих. 3172/10/10-420 Бердянською ОДПІ Запорізької області прийняті податкові повідомлення-рішення №0000312211 від 24.07.2012 року та №0000322211 від 24.07.2012 року, якими додатково визначено податкові зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн. з податку на прибуток (податкове повідомлення-рішення №0000312211 від 24.07.2012 року) та 1 грн. з податку на додану вартість (податкове повідомлення-рішення №0000322211 від 24.07.2012 року).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про податок на додану вартість», Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Вирішуючи спірні відносини суд першої інстанції вірно врахував положення пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ч.1 ст.1, ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України», які свідчать про те, що термін «господарська діяльність» не включає такої обов'язкової ознаки, як одержання прибутку, оскільки неотримання прибутку від окремої господарської операції не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності, зокрема, діяльність позивача з придбання первинної сировини та виробництва з неї продукції при здійсненні окремих господарських операцій супроводжується лише витратами, крім того, за своїм змістом термін «господарська діяльність» значно ширше «господарської операції», оскільки передбачає сукупність здійснюваних платником податку господарських операцій, і у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткуванню підлягають не господарські операції (окремі дії або події, та ще й здійсненні у різних податкових періодах), а господарська діяльність за звітний податковий період.

Крім того суд першої інстанції вірно визначив, що положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №3 «Звіт про фінансові результати» визначено поняття «витрат» як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період. Також цим Положенням визначено, що «збиток», це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені витрати, а «прибуток», це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Збиток або прибуток це вже є фінансовим результатом господарської діяльності. Одержання прибутку - це є мета підприємницької господарської діяльності, але ніяк не обов'язкова умова. В Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» відсутня норма, яка б визначала належність окремих операцій до господарської діяльності в залежності від їх фінансового результату.

Отже, враховуючи те, що встановлені судом обставини справи свідчать про те, що придбання технічних тканин та каучуку було проведено позивачем з метою отримання доходу у рамках своєї господарської діяльності, у відповідності до його Статуту, проте кон`юнктура ринку, та необхідність непередбачуваних витрат на обробку вказаного товару не дало змоги отримати відповідний доход та прибуток, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності порушень податкових зобов'язань з податку на прибуток позивачем.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.228 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (...).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Таким чином суд першої інстанції враховуючи положення зазначених норм права, вірно встановив, що підприємство, з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємство відносить суми до складу валового доходу та на валові витрати в податковому обліку. Підприємство має право відображати в бухгалтерському обліку всі господарські операції, в тому числі ті, які призвели до отримання балансового збитку.

Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності здійснення податковим органом донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток з причин продажу позивачем продукції за ціною, нижчою ніж собівартість, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни. При цьому чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податку на прибуток, виходячи з собівартості товару. З огляду ж на визначення господарської діяльності, що міститься у пункті пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами. А відтак продаж позивачем продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

Крім того в акті перевірки зазначено про нікчемність угод, що укладено між ТОВ «ЮКО» та ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, та, відповідно, неправомірність віднесення сум за цими операціями до податкового кредиту та валових витрат.

Відповідно до положень п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин), пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, п.198.1, п.198.6 ст. 198 ПК України, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Між тим судом встановлено, що, в грудні 2010 року ФОП ОСОБА_1 надав ТОВ «ЮКО» послуги по сушці та пакуванню тканини ЕР-200 на суму 78 000,00 грн., у т.ч. ПДВ 13 000,00 грн. Укладання угоди с ФОП ОСОБА_1та виконання ним робіт підтверджується договором №51 від 01.05.2010, рахунком-фактурою від 10.12.2010, актом виконаних робіт від 10.12.2010 та відповідною податковою накладною.

Крім того, в березні 2011 року між ТОВ «ЮКО» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір №43 від 01.03.2011 про надання послуг. На виконання умов цього договору в березні 2011 року ФОП ОСОБА_2 надала послуги ТОВ «ЮКО» з пластифікації та порізки каучуку СКС-30 АРКМ-15 (5,94 т) на загальну суму 59 411,88 грн., у т.ч. ПДВ 9 901,98 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 24.03.2011.

Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій зі своїм контрагентом, за наслідками яких сформовано валові витрати та податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про отримання позивачем послуг, оплату їх вартості та використання його у власній господарській діяльності.

Також, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, які відхилив доводи відповідача з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з контрагентом, враховуючи наступне.

При визнанні договорів нікчемними податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів /послуг, до складу податкового кредиту підприємства.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2013 року у справі №0870/8352/12 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 21 березня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко