Постанова № 37868863, 26.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Справа № 906/1637/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Крейбух О.Г.

судді Василишин А.Р. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі Михальчук В.К.

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача-1 - не з'явився;

відповідача-2 - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 28.01.14 р. у справі № 906/1637/13 (суддя Ляхевич А.А.)

за позовом ОСОБА_1

до 1) товариства з обмежною відповідальністю "Геозвягель"

2) ОСОБА_2

про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013р. та застосування наслідків недійсності правочину

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель", до фізичної особи ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013 року та застосування наслідків недійсності правочину /а.с.2-5/.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 28.01.2014 року у справі № 906/1637/13 (суддя Ляхевич А.А.) в позові ОСОБА_1 до ТзОВ "Геозвягель", до фізичної особи ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013 року та застосування наслідків недійсності правочину відмовлено /а.с.135-140/.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач ОСОБА_1 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Житомирської області у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

В обгрунтування апеляційної скарги, скаржник вказує наступне:

- як вбачається з касових книг, ТзОВ "Геозвягель" та ОСОБА_2 не виконали належним чином своїх зобов'язань, а саме в порушення ст.526 ЦК України та част.2 ст.527 ЦК України гроші при поверненні позики не потрапили на поточний рахунок товариства, а відповідач-1 не надав виписки з банку стосовно повернення позики на поточний рахунок ТзОВ "Геозвягель";

- директор, приймаючи рішення про укладення правочину, перевищив межі своєї цивільної правоздатності, чим порушив корпоративні права на управління учасника ТзОВ "Геозвягель" ОСОБА_1;

- по відношенню до укладеного договору позики від 30.01.2013 року, позивач є заінтересованою особою, оскільки надання безвідсоткових позик суперечить меті товариства та має вплив на розмір та строки виплати дивідентів.

Таким чином, на думку скаржника, правові підстави для задоволення позову відсутні, просить рішення господарського суду Житомирської області у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити /а.с.144-150/.

Відповідач-1 у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів та вимог скарги, вказавши, що господарський суд Житомирської області при винесенні рішення правомірно застосував норми матеріального та процесуального права, повністю з'ясував обставини справи та дослідив докази у справі, постановив законне та обгрунтоване рішення, а тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити /а.с.160-162/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 року у справі № 906/1637/13 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.03.2014 року /а.с.143/.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року розгляд справи відкладено на 26.03.2014 року у зв'язку із клопотанням відповідача-1 /а.с.170/.

26 березня 2014 року відповідачі участі уповноважених представників в судовому засіданні не забезпечили; про причини неявки суд не повідомили. Згідно повідомлень про вручення поштового відправлення, останні були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи /а.с.171-172/.

26 березня 2014 року позивач участі уповноваженого представника в судовому засіданні 26.03.2014 року не забезпечив; поштове відправлення з вкладенням: ухвалою про відкладення розгляду справи від 12.03.2014 року у справі № 906/1637/13, направлене на адресу - АДРЕСА_1, повернуто органом поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання"/а.с.173/.

При зверненні позивача до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, останній вказана наступна адреса ОСОБА_1: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відтак, колегія суддів вважає, що позивач був належним чином повідомлений про дату судового засідання 26.03.2014 року.

Поскільки ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року явка представників сторін обов'язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників сторін.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до п.2.1 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель", затвердженого загальними зборами учасників ТзОВ "Геозвягель", протоком №1 від 23.11.2011 року (надалі - Статут), учасниками товариства є Левицький І.М. та ОСОБА_1 /а.с.83-90/.

Згідно п.8.1 Статуту, для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 2 000,00 грн. Частка кожного з учасників складає 50 %, що становить 1000,00 грн.

30.01.2013 року між ТзОВ "Геозвягель" (надалі - позикодавець, відповідач-1) в особі директора Левицького Ігоря Михайловича, що діє на підставі Статуту, з одного боку, та ОСОБА_2 (надалі - позичальник, відповідач-2) укладено договір позики (надалі - Договір), відповідно до п.1.1 якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну поворотну споживчу позику на власні потреби в розмірі, встановленому п.2.1 даного договору, а позичальник зобов'язаний повернути позику позикодавцю в повному обсязі /а.с.79/.

Згідно п.2.1 Договору, сума споживчої позики за договором становить 10 000,00 грн.

Відповідно до п.3.1 Договору, видача позики здійснюється в касі позикодавця і оформляється видатковим касовим ордером не пізніше 01 лютого 2013 року.

Згідно п.4.1 Договору, датою повернення позики є 30 січня 2014 року.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що сума позики підлягає поверненню шляхом її зарахування на поточний рахунок позикодавця чи внесення до каси підприємства.

Відповідно до п.7.1 Договору, даний договір набуває чинності з моменту надання позикодавцем суми позики позичальнику й діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

На виконання п.3.1 Договору ТзОВ "Геозвягель" згідно видаткового касового ордеру від 30.01.2013 року надало ОСОБА_2 безвідсоткову позику у розмірі 10 000,00 грн. /а.с.81/, а ОСОБА_2 згідно прибутково касового ордеру № 758 від 01.08.2013 року повернула позику в касу ТзОВ "Геозвягель" у сумі 10 000,00 грн. у відповідності з п.5.2 Договору /а.с.82/.

Таким чином, відповідач-2 свої зобов'язання по поверненню отриманої від відповідача-1 позики в розмірі 10 000,00 грн. виконав в повному обсязі; відтак договір позики від 30.01.2013 року припинив свою дію.

26.09.2013 року Новоград-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією складено акт № 628/22-00/37808277 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ "Геозвягель" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 30.06.2013 рік, в абз.22 п.4.1.6 якого міститься посилання на договір позики б/н від 30.01.2013 року з ОСОБА_2 на 10 000,00 грн., термін повернення 30.01.2014 року. Згідно видаткового касового ордеру було видано позику 30.01.2013 року на 10 000,00 грн. Станом на 30.06.2013 року повернення не було. Жодні зауваження чи виявлені порушення щодо оспорюваного у справі договору позики в акті відсутні /а.с 40-60/.

Укладення договору позики з перевищенням наданих директору товариства повноважень та всупереч меті діяльності ТзОВ "Геозвягель", на думку позивача, є порушенням його корпоративних прав на управління та на отримання доходів від господарської діяльності товариства і слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом до суду про визнання договору позики від 30.01.2013р. недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

При прийнятті рішення колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до част.1 ст. 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно ст.116 ЦК України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Аналогічні положення містить ст.10 закону України "Про господарські товариства" та п.3.1 Статуту.

Відповідно до част.1 ст.92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно част. 3 ст.92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до п.15.1 та п.15.7 Статуту, Вищим органом товариства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариств або призначених ними представників. Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Згідно п.16.1 Статуту та част.1 ст.62 закону України "Про господарські товариства", виконавчим органом товариства є директор, який обирається загальними зборами учасників безстроково та здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам.

Пунком 16.2 Статуту встановлено, що директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів. Директор підзвітний загальним зборам і організовує виконання їх рішень. Директор діє від імені товариства в межах, встановлених законодавством та цим Статутом. Директор товариства без довіреності діє від імені товариства та представляє товариство у всіх державних органах, установах та організаціях.

Згідно п.16.3 Статуту, директор вирішує наступні питання, зокрема, приймати рішення про укладення правочинів, у тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитні договори, тощо, на суму, що не перевищує 50 % статутного капіталу товариства.

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 985558 від 04.11.2013 року, Левицький Ігор Михайлович як керівник товариства приймає рішення про укладання правочинів, в тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитні договори тощо, на суму, що не перевищує 50 % статутного капіталу товариства /а.с.10-11/.

Згідно п.8.1 Статуту, для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 2000,00 гривень.

Пунктом 16.3 Статуту встановлено обмеження на укладення директором правочинів на суму до 1000,00 грн.

Водночас, п.п.6 п.15.1. Статуту встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності. А тому, у разі укладення правочинів на суму більше 50% балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності повинно прийматись рішення загальних зборів, проте, в інших випадках, згідно абз.2 п.16.2 Статуту, директор одноособово вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, які відносяться до виключної компетенції загальних зборів.

Згідно Акту Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.09.2013р. № 628/22-00/37808277, балансова вартість активів ТзОВ "Геозвягель" станом на 01.01.2013 року склала 221 700,00 грн., тобто у 2013 році до компетенції загальних зборів товариства належало прийняття рішення про укладення правочину у розмірі понад 110 850,00 грн.

Оспорюваний договір позики укладено на суму 10 000,00 грн., що не перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства, а тому, укладення договору на вказану суму згідно положень п.п.6 п.15.10. Статуту не віднесено до виключної компетенції загальних зборів.

Одночасно, відповідно до п."і" част.5 ст.41 та ст.59 закону України "Про господарські товариства", до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства, проте Статут ТзОВ "Геозвягель" не містить положень щодо затвердження укладених директором договорів.

Згідно част.2 ст.207 ЦК України, правочини від імені юридичної особи підписуються особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до част.2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно част.3 ст.92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За наведеного, укладення договору позики від 30.01.2013 року директором Левицький І.М. узгоджується з приписами част.1 ст.638 ЦК України та не суперечить вимогам ч.3 ст.92 ЦК України щодо порядку укладення останнього.

Одночасно, колегія суддів не бере до уваги посилання позивача, що укладання оспорюваного договору суперечить меті діяльності товариства, порушує порядок розподілу прибутку товариства та впливає на права учасника щодо отримання доходів від господарської діяльності товариства (дивідендів) з огляду на таке.

Відповідно до п.6.1 Статуту, метою діяльності товариства є отримання прибутку від господарської діяльності товариства.

Пунктом 6.2 Статуту становлено, що предметом діяльності товариства, зокрема, є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, надання інших інформаційних послуг, землеоціночні роботи та всі види землевпорядних робіт та робіт із землеустрою, оформлення та укладення кредитних договорів, здійснення благодійної діяльності, розробка та впровадження екологічних програм, всі інші напрямки діяльності, не заборонені чинним законодавством України.

Згідно п.14.1 Статуту, прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства і розподіляється між його учасниками пропорційно розмірам часток у Статутному капіталі чи іншим чином відповідно до рішення загальних. Право на отримання частки прибутку пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів (п. 14.2. Статуту).

Аналогічні приписи містить ст.15 закону України "Про господарські товариства".

Відповідно до п."д" част.5-6 ст.41 закону України "Про господарські товариства", затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до виключної компетенції загальних зборів.

Згідно протоколів загальних зборів учасників ТзОВ "Геозвягель", у 2012 році загальними зборами приймались рішення про виплату дивідендів, які були повністю виплачені у розмірі 252 000,00 грн. /а.с.97-109/. Однак, у 2013 році таке рішення загальними зборами не приймалось, відповідно - дивіденди не виплачувались.

Таким чином, поскільки станом на 07.11.2013 року, дату звернення позивача з позовом до суду, загальними зборами товариства не було визначено порядок розподілення прибутків товариства за 2013 рік; сума позики, отримана за оспорюваним договором, була повернута у 2013 році, що, у свою чергу, узгоджується з метою діяльності товариства, а тому правові підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013 року у зв'язку з порушенням корпоративних прав позивача відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо безпідставності застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на те, що позивач не є стороною оспорюваного договору позики, а тому обраний ним спосіб захисту порушеного права шляхом застосування реституції не призведе до захисту порушеного права, навіть, і в тому випадку, якби судом було встановлено факт такого порушення, оскільки застосування наслідків недійсності угоди (реституція) не поширюється на права позивача, який не є стороною договору.

Крім того, станом на дату звернення позивача з позовом до суду, Договір виконаний у повному обсязі та припинив свою дію, що, у будь-якому випадку, унеможливлює застосування реституції.

Відтак, порушення прав позивача укладенням оспорюваного договору останнім не доведено та судом згідно поданих до справи доказів не встановлено, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно част.1 ст.21 ГПК України, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Відповідно до част.2, 3 ст.21 ГПК України, позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно част.1 ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст.1 ГПК України встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до п.4 част.1 ст.12 ГПК України, господарським судам підвідомчі,зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.2008 року № 13, законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є підвідомчими (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першоїстатті 12 ГПК, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

За таких обставин, з урахуванням підстав звернення позивача про визнання недійсним договору позики від 30.01.2013 року, укладеного між ТзОВ "Геозвягель" та ОСОБА_2, у зв'язку з порушенням його корпоративних прав, незалежно від суб'єктного складу учасників судового процесу, такий спір на підставі п.4 ч.1 ст.12 ГПК України є підвідомчим господарським судам України.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, викладеній в постанові від 04.11.2013 року у справі № 5023/5570/12.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними, документально необгрунтованими та такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді справи. Рішення господарського суду Житомирської області у даній справі ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 28.01.14 р. у справі № 906/1637/13 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 906/1637/13 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Крейбух О.Г.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.