Рішення № 37864173, 27.03.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-7287/2011

Провадження № 22-ц/779/118/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Мелінишин Г.П.

суддів: Матківського Р.Й., Шишка А.І.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення зі зняттям з реєстраційного обліку за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Івано-Франківського міського суду від 21 листопада 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2009 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення зі зняттям з реєстраційного обліку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором від 29.08.2006 року. Станом на 25.08.2011 року відповідач допустив заборгованість по кредиту на загальну суму 40 963,32 доларів США, що еквівалентно 326 539,11 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між сторонами укладено договір іпотеки належної відповідачу квартири по АДРЕСА_1.

Посилаючись на зазначені обставини, направлення боржнику (іпотекодавцю) вимоги добровільно звільнити квартиру просив задовольнити позов. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 40 963,32 доларів США, що еквівалентно 326 539,11 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 49,40 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 шляхом продажу ПАТ вказаного предмета іпотеки з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 із зняттям його з реєстраційного обліку за цією адресою у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС м. Івано-Франківська.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.11.2013 року позов задоволено частково.

Постановлено звернути стягнення заборгованості за кредитним договором №IFU0GA00000255 від 29.08.2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», в подальшому назву якого змінено на ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_2, в сумі 40 963,32 доларів США, що еквівалентно 326 539,11 грн. на предмет іпотеки згідно договору іпотеки квартири від 29.08.2006 року - а саме: квартиру загальною площею 49,40 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено застосувати процедуру продажу предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів, зазначивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій щодо реалізації майна.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 1708,50 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На дане рішення в частині задоволення позову ОСОБА_2, а ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині встановлення способу реалізації предмету іпотеки та відмови в задоволенні позову, подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Так, ОСОБА_2 зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно встановлено суму кредиту, який ним отримано, а відповідно і заборгованості, яка утворилася на час звернення з позовом до суду. Фактично ним отримано 30 000 доларів США кредитних коштів, з яких 8 000 доларів сплачено. Отже, заборгованість за кредитом становить 22 000 доларів США, а не 25 918 доларів США, як вказано в позові та стягнуто судом. Відповідно неправильно обчислено і штрафні санкції. Судом не встановлено також, з якого часу відповідач припинив виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове припинення кредиту банк звернувся в 2011 році, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.

На його думку, включення для обчислення пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Також, стверджує, що судом першої інстанції неправильно визначено вартість заставного майна. Оскільки додаткової угоди про зміну вартості заставного майна між позивачем та відповідачем не укладалося, то вартість даного майна для проведення публічних торгів необхідно було визначити на рівні, встановленому в договорі іпотеки.

Крім того, суд першої інстанції не повідомив його належним чином про зміну позивачем предмету позову, не взявши до уваги його заяву від 20.11.2013 року про відкладення розгляду справи розглянув справу без його участі.

Посилаючись на зазначені обставини просив рішення суду в цій частині скасувати, ухваливши в ній нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд безпідставно змінив спосіб реалізації предмету іпотеки, а також незаконно відмовив в частині надання позивачу права отримати документи, необхідні для укладення угоди купівлі-продажу. Так, обираючи інший, ніж заявлено позивачем, спосіб реалізації предмету іпотеки суд не врахував положень ЦК України, ст.ст. 33,36,37,38,39 Закону України «Про іпотеку» щодо можливості звернення стягнення шляхом самостійного продажу іпотекодержателем предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві за рішенням суду. При цьому не прийнято до уваги п. 29 Договору іпотеки, який містить застереження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону «Про іпотеку». За таких обставин положення договору про можливість врегулювання цього питання у позасудовому порядку не позбавляють права банку на звернення стягнення у цей спосіб за рішенням суду, що також не суперечить змісту ст.ст.55,124 Конституції України. Вищенаведені норми закону, положення договору іпотеки передбачають диспозитивність цивільного права та свободу договорів, зокрема свободу сторін самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору.

Апелянт також вказує, що застосування судом іншої процедури звернення стягнення на майно є фактично зміною предмету позову, право на яке належить позивачу, та відповідно виходом за межі позовних вимог. Одночасно рішення суду не містить обґрунтування та посилання на норми матеріального права, якими суд керувався відмовляючи в задоволенні позову в частині надання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» права отримати витяг з Державного реєстру прав власності з наданням відповідно всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Тим самим таку вимогу не вирішено взагалі.

Відмовляючи у виселенні відповідача суд належним чином не дослідив подані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» докази направлення йому письмової вимоги про усунення порушень за основним зобов'язанням та добровільного виселення.

З цих підстав просив рішення суду в оскарженій частині змінити, задовольнити вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувши стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на квартиру шляхом продажу її ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселити ОСОБА_2, який зареєстрований та проживає у квартирі, що є предметом іпотеки зі зняттям його з реєстраційного обліку.

В засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_2 та його представник доводи своєї апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів, а доводи скарги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не визнали.

Представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» доводи своєї скарги підтримав, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечив.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив із невиконання позичальником умов укладеного кредитного договору та визначив процедуру продажу предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів, зазначивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій щодо реалізації майна.

Відмовляючи у виселенні відповідача місцевий суд виходив із положень ч. 3 ст. 109 ЖК України, ст. 40 Закону України «Про іпотеку» щодо недотримання банком обов'язкової процедури письмового попередження іпотекодавця про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця. Тому оскільки ОСОБА_2 вимога про добровільне виселення банком не надсилалася, відповідно він не може бути виселений із спірної квартири одночасно із зверненням стягнення на неї. Що стосується вимоги про зняття з реєстраційного обліку, то суд виходив із захисту права власності відповідача та обмеження підстав зняття з реєстрації місця його проживання, що передбачені ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Постановлене судом рішення не відповідає вимогам матеріального та процесуального права щодо законності та обґрунтованості, а тому погодитися повністю з висновками суду колегія суддів не може виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що згідно кредитного договору №IFU0GA00000255 від 29.08.2006 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (в подальшому ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_2, останній отримав кредит в розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 29.08.2016 року. Сторонами обумовлено погашення заборгованості за цим договором в період з «15»по «20» число кожного місяця в сумі 475,31 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди, комісії (а.с. 7-8).

Згідно іпотечного договору від 29.08.2006 року в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двохкімнатну квартиру, яка належить йому на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п. 12 договору сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 216 645,00 грн., що відповідає результатам незалежної оцінки майна, яка визначена в експертному висновку від 28.08.2006 року (а.с. 9-10).

Відповідно до ст.ст. 526,1049,1054,1050 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором, а також проценти та неустойку.

Встановлено, що відповідачем умови кредитного договору виконувалися не в повному обсязі, а з 23.02.2009 року ним припинено сплату передбачених договором платежів. Відповідно до проведеного банком розрахунку заборгованість відповідача за вказаним договором станом на 25.08.2011 року складає 40 963,32 доларів США, що еквівалентно 326 539,11 грн. (а.с. 4 - 5).

За змістом ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та вимог ст. 589 ЦК України у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідне застереження міститься також і в п. 1, п.18.8 іпотечного договору. Зважаючи на той факт, що на час звернення до суду з даним позовом боржник порушив умови кредитного договору, має невиконані перед позивачем зобов'язання за цим договором, колегія суддів приходить до висновку, що є всі передбачені законом підстави для часткового задоволення позовних вимог та звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому підстав для відмови у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем суду не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та п.18.14 іпотечного договору у разі порушення Боржником основного зобов'язання, умов Кредитного договору та/або порушення Іпотекодавцем умов цього Договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю та/або Боржнику письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на Предмет Іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення він вправі розпочати звернення стягнення на Предмет Іпотеки.

Встановлено, що у передбаченому законом порядку та з дотриманням умов договору 17.08.2001 року ОСОБА_2 було направлено письмову вимогу про усунення порушення з попередженням про звернення стягнення на предмет Іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, з добровільним звільненням його (а.с. 11). Враховуючи, що протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишилась без задоволення він вправі був розпочати звернення стягнення на Предмет Іпотеки, подавши 26.09.2011 року відповідний позов.

Вирішуючи питання про спосіб реалізації предмета іпотеки, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з п. 25 іпотечного договору реалізація предмету іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України. Крім того, п. 29 договору про можливість врегулювання цього питання у позасудовому порядку містить застереження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.

За таких обставин положення договору з врахуванням диспозитивності цивільного права та свободи договорів, зокрема свободу сторін самим обирати спосіб та порядок врегулювання спірних питань щодо виконання умов договору за рішенням суду надавали право банку звернутися до суду за захистом порушеного права з застосуванням саме визначеного ним способу реалізації предмета іпотеки.

Однак, обираючи інший, ніж заявлено позивачем спосіб реалізації предмета іпотеки, - публічні торги, суд в рішенні не зазначив будь-яких мотивів, з яких він виходив при застосуванні такої процедури продажу іпотечного майна та відповідно неможливість (недоцільність) застосування процедури, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Згідно п. 18.10 іпотечного договору, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмету іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи відсотки, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмету іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.

Як передбачено ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Аналогічні роз'яснення також містяться і в п.42 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Зокрема, резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. А за вимогами ч.6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» - ціна продажу встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

При вирішенні спору судом цих вимог не враховано, зокрема резолютивна частина рішення не містить всіх складових загального розміру вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Одночасно перевіряючи доводи ОСОБА_2 щодо загальної суми заборгованості, враховуючи умови кредитного та іпотечного договорів, розрахунки такої заборгованості (а.с.4,5), як і відповідно долучені в засіданні апеляційного суду, положення ст. 258 ЦК України щодо встановлення спеціальної позовної давності в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) колегія суддів приходить до висновку про загальну суму заборгованості відповідача перед банком станом на 25.08.2011 року в розмірі 39 689,84 долари США, що еквівалентно 316 328,02 грн. З них, зокрема: 25 918,28 доларів США - заборгованість за кредитом, 8 800,28 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 1 045,25 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 3 926,03 доларів США - пеня за період з 27.08. 2010 року по 25.08.2011 року.

В той же час будь-яких належних та допустимих доказів на спростування загальної суми заборгованості, а отже неспівмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, ні суду першої інстанції, ні в засіданні апеляційного суду відповідачем не представлено.

З врахуванням наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмету іпотеки із застосуванням процедури продажу, встановленої ст. 38 ЗУ «Про іпотеку».

При цьому колегія суддів враховує положення цієї норми закону про те, що дії по продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, та передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки. Тому відповідно вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.

Неправильним є також і висновок суду в частині відмови в задоволенні позову про виселення відповідача зі спірної квартири.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Із системного аналізу положень ст. 109 ЖК Української РСР та ст. 40 Закону України «Про іпотеку» випливає, що всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Вимоги закону про направлення мешканцям письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення не стосується виселення мешканців на підставі рішення суду про зверненням стягнення на предмет іпотеки з одночасним виселенням мешканців, а стосується позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалене рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду та виселення підлягає виконанню у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи спір, суд зазначених вимог закону не врахував, та прийшов до неправильного висновку про необхідність направлення письмової вимоги відповідачу про його виселення, відсутність доказів цього, а звідси до передчасного висновку про відмову у задоволенні цих вимог.

В засіданні апеляційного суду з'ясовано, що ОСОБА_2 проживає в спірній квартирі, а тому з врахуванням вищезазначених обставин підлягає виселенню.

За змістом Постанови Верховного суду України від 16.01.2012 року прийнятою за наслідками розгляду заяви про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї норми матеріального права, при вирішенні питання про право користування особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, судом одночасно може вирішуватися питання про зняття особи з реєстраційного обліку відповідно до вимог ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Однак, як вбачається з даних паспорта ОСОБА_2 (а.с.13) він зареєстрований за адресою АДРЕСА_2.

Тому за відсутності факту його реєстрації за адресою АДРЕСА_1 вимоги банку в цій частині не підлягають до задоволення.

Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що відповідач є інвалідом другої групи, а отже згідно п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Відповідно рішення суду в частині стягнення судових витрат також підлягає скасуванню.

Одночасно з врахуванням положень ст. 88 ЦПК України на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід стягнути з ОСОБА_2 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, що підтверджено документально.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 21.11.2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFU0GA00000255 від 29.08.2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк», в подальшому ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_2, яка станом на 25.08.2011 року складає 39689,84 долари США, що еквівалентно 316 328,02 грн., із яких 25 918,28 доларів США - заборгованість за кредитом, 8 800,28 доларів США - заборгованість по процентах за користування кредитом, 1045,25 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 3926,03 доларів США - пені за період з 27.08.2010 року по 25.08.2011 року, звернути стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 29.08.2006 року - а саме: квартиру загальною площею 49,40 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2

Застосувати процедуру продажу предмета іпотеки, визначену ст. 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом укладення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від свого імені договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, встановивши початкову ціну продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації не нижче 216 645,00 грн.

Виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні вимоги про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС м. Івано-Франківська за адресою АДРЕСА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Г.П. Мелінишин

Судді: Р.Й. Матківський А.І. Шишко