Постанова № 37862996, 12.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2014 р. Справа№ 906/452/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2013р. (повний текст підписано - 11.11.2013р.)

у справі №906/452/13 (суддя - Пригунова А.Б.)

За позовом Житомирського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері

до 1) Житомирської обласної державної адміністрації

2) Приватного підприємства "Іван"

3) Володарсько-Волинської районної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна інспекція сільського господарства України в Житомирській області

про визнання протиправним та скасування розпорядження та визнання недійсним договору

Суть спору та скарги:

За результатами розгляду апеляційної скарги Рівненським апеляційним господарським судом справу № 906/452/13 за позовом Житомирського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Житомирської обласної державної адміністрації, Приватного підприємства "Іван", Володарсько-Волинської районної державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 05.05.2009 р. № 138 в частині затвердження Приватному підприємству "Іван" проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 5, 0 га (1, 5 га - рілля, 3, 5 га. - пасовища) під розробку кар'єру; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.10.2010 р. та зобов'язання Приватне підприємство "Іван" повернути земельну ділянку до земель запасу Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району Житомирської області шляхом підписання акту прийому - передачі, було передано на розгляд до Господарського суду м. Києва за територіальною підсудністю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 року у справі №906/452/13 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне розпорядження було прийнято у відповідності до законодавства чинного на момент його прийняття, а доводи прокурора не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на те, що що спірна земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження не відносилась до особливо цінних земель та, відповідно, на неї не розповсюджуються норми ст. 149 Земельного кодексу України щодо порядку її передачі

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Заступник прокурора Житомирської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 року у справі №906/452/13 повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Заступника прокурора Житомирської області на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2013 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 26.12.2013р. порушено апеляційне провадження.

В судове засідання 05.02.2014р. представники відповідача 1 та третьої особи не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 26.02.2014р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014р., враховуючи перебування судді Гончарова С.А. у відпустці, змінено склад колегії суддів, замість судді Гончарова С.А. введено суддю Іоннікову І.А.

В судове засідання 26.02.2014р. представники відповідача 1 та третьої особи не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 року у зв'язку з неявкою представників відповідача 1 та третьої особи розгляд справи було відкладено на 12.03.2014 року.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2013 року у справі № 906/452/13 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів 1-3 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2013 року у справі № 906/452/13.

Представники позивача та третьої особи у судове засідання 12.03.2014 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача та третьої особи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представників відповідачів перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції Розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації № 138 від 05.05.2009 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та умови їх вилучення і надання, вилучено і надано в оренду Приватному підприємству "Іван" земельну ділянку загальною площею 5, 0 га (1, 5 га - рілля, 3, 5 га. - пасовища) під розробку кар'єру Юріївського родовища габро, розміщення промислового майданчика та складування відвалів розкривних порід (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі в межах Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району строком до 22.03.2026 р. в тому числі, втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва в сумі 67, 839 тис. грн.; уповноважено районну державну адміністрацію за місцем розташування земельної ділянки, укласти договір оренди землі з підприємством; зобов'язано Приватне підприємство "Іван" відшкодувати втрати сільськогосподарського виробництва на користь обласного, районного та сільського бюджетів у відповідних розмірах.

За актом від 08.04.2010 р. встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Добринської сільської ради.

12.10.2010 р. між Володарсько-Волинською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством "Іван" укладено договір оренди землі, за умовами якого відповідач 3 зобов'язався передати, а відповідач 2 - прийняти у строкове платне користування земельну ділянку із земель промисловості на території Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району на строк до 22.03.2026 р.

12.10.2010 р. вищевказаний договір зареєстровано у Володарсько-Волинському реєстраційному офісі Житомирської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті земельних ресурсів України" за № 041020600001.

За актом приймання-передачі від 12.04.2010 р. Володарсько-Волинська районна державна адміністрація передала, а Приватне підприємство "Іван" прийняло земельну ділянку загальною площею 5, 0 га (рілля - 1, 5 га, пасовища - 3, 5 га) на території Добринської сільської ради.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор відзначає, що розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 05.05.2009 р. № 138 прийнято з перевищенням повноважень, визначених нормами Земельного кодексу України та є протиправним, у зв'язку з чим останнє підлягає скасуванню.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; в) координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; г) підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; д) підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; е) здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; є) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; ж) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих адміністрацій.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Отже способом волевиявлення державної адміністрації, яка здійснює розпорядження власністю від імені держави, щодо регулювання земельних відносин є прийняття головою відповідної адміністрації розпорядження.

Оскільки земельна ділянка площею 5,00 га, яка знаходиться поза межами населеного пункту с. Добринь Володарсько-Волинського району Житомирської області, відноситься до земель державної власності, розпорядження нею здійснює Житомирська обласна державна адміністрація.

Як вбачається з матеріалів справи розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації № 138 від 05.05.2009 р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та умови їх вилучення і надання, вилучено і надано в оренду Приватному підприємству "Іван" земельну ділянку загальною площею 5, 0 га (1, 5 га - рілля, 3, 5 га. - пасовища) під розробку кар'єру Юріївського родовища габро.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції або законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

З доводів прокурора вбачається, що однією з підстав для задоволення позову являється порушення передбаченої земельним законодавством компетенції щодо вилучення та надання в оренду спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з яких 1,500 га - рілля та 3,500 га - пасовища під розробку кар'єру Юріївського родовища габро у відповідності до приписів ст.. 149 Земельного кодексу України, проте колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частинами 1, 2, 6 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного розпорядження) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

В той же час, нормами ч. 6 ст. 149 Земельного кодексу України, якою прокурор обґрунтовує заявлені вимоги, визначено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З огляду на вищезазначене до повноважень Житомирської обласної державної адміністрації віднесено, зокрема, розпорядження земельними ділянками на її території із земель державної власності у власність або користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною третьою, сьомою ст. 122 Земельного кодексу України.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи документів та не спростовано учасниками провадження у справі, спірна земельна ділянка загальною площею 5, 0 га (рілля - 1, 5 га, пасовища - 3, 5 га) на території Добринської сільської ради перебувала за межами населених пунктів та на момент прийняття оспорюваного розпорядження не була надана у власність чи користування, а перебувала у запасі в межах Добринської сільської ради Володарсько-Волинського району.

У відповідності до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 5 листопада 1998 року N 377 Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), у рядку 94 ураховуються дані про землі запасу, а саме: землі, не передані у власність і не надані у користування, а також землі, право власності на які або користування якими припинено відповідно до статей 27, 28 Земельного кодексу України. Зазначені землі призначені для передання у власність або надання у користування і перебувають за межами населених пунктів.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно

до статтей 27 і 28 цього Кодексу.

Згідно приписів ст. 81 Земельного кодексу України землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Одже з положень зазначеної статті випливає, що саме землі запасу мають своїм призначенням передачу їх у власність або надання у користування.

При цьому слід зазначити, що попереднє цільове призначення земельної ділянки за умови чинного рішення відповідного компетентного органу ( у формі передбаченій законодавством України) про зарахування відповідної земельної ділянки до земель запасу не впливає на процедуру передачі даної земельної ділянки.

За приписами ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обовязок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких предявлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість прокурором на підтвердження власної правової позиції з приводу того, що зазначена земельна ділянка на момент передання її у користування відповідачу-2 відносилась до земель, розпорядження якими у відповідності до положень ст.149 ЗК України здійснює Кабінет Міністрів України, належних доказів надано не було, факт перебування спірної земельної ділянки на момент надання її у користування юридичній особі у землях запасу не спростовано

Отже враховуючи вищенаведені обставини справи колегія суддів вважає підставними висновки місцевого господарського суду щодо відсутності у діях відповідача-1 порушення норм земельного законодавства при прийнятті розпорядження щодо спірної земельної ділянки, яка розташована поза межами с. Добринь Володарсько-Волинського району Житомирської області.

Відтак колегія суддів апеляційного суду вважає, що розпорядження № 138 від 05.05.2009р. було прийнято відповідачем-1 у межах власної компетенції та у повній відповідності до вимог земельного законодавства України, чинного на момент його прийняття.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Суб'єкт господарювання має право на визнання за ним права на оренду земельної ділянки за умов дотримання вимог статті 124 Земельного кодексу України і статті 16 Закону України "Про оренду землі".

В пункті 2.26 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17 травня 2011 року, № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки суди мають з'ясовувати наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам пункту 5 частини четвертої статті 15 Закону України "Про оренду землі" та пункту 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 677.

Також, розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

З огляду на положення ст. 124 Земельного кодексу України, відповідний договір оренди земельної ділянки державної власності може бути визнаний недійсним з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, зокрема через недодержання конкурентних засад, лише за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що є підставою для укладення оспорюваного договору.

Оскільки суд не знайшов об'єктивних підстав для визнання розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації № 138 від 05.05.2009 р. недійсним, а доводи прокурора та позивача щодо недійсності договору оренди земельної ділянки від 12.10.2010 року, укладеного між Володарсько-Волинською районною державною адміністрацією та ПП «Іван», ґрунтуються виключно на незаконності прийнятого відповідачем-1 розпорядження, на підставі якого і було укладено спірний договір оренди земельної ділянки, та за відсутності інших передбачених законодавством підстав для визнання вказаного правочину недійсним, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови прокурору у задоволенні цієї позовної вимоги.

Отже враховуючи вище наведе колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для повернення земельної ділянки площею 0,5 га, яка розташована поза межами с. Добринь Володарсько-Волинського району Житомирської області.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог..

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Житомирської області залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2013 р. у справі № 906/452/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 906/452/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

Л.Г. Смірнова