Рішення № 37859315, 11.03.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 березня 2014 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

Головуючого - судді Фазикош Г. В.

суддів - Дроботі В. В., Власова С. О.

при секретарі - Чучка Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи - МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції, РВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції, Мукачівський МРЕВ УДАІ ГУ МВС України в Закарпатській області, ПАТ "ОТП Банк" про визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання права власності на автомобіль та звільнення його з-під арешту, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 13 листопада 2013 року було відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи - МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції, РВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції, Мукачівський МРЕВ УДАІ ГУ МВС України в Закарпатській області, ПАТ "ОТП Банк" про визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання права власності на автомобіль та звільнення його з-під арешту ( а.с. 68-71).

На це рішення позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апелянти стверджують, що місцевий суд неповністю з'ясував фактичні обставини справи, зробив висновки, які цим обставинам не відповідать, порушив норми матеріального та процесуального права ( а.с. 74-76).

В судовому засіданні в апеляційній інстанції позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_4 скаргу підтримали та просили задовольнити. При цьому позивач ОСОБА_1 пояснив, що насправді вся історія почалася ще в 2006 році, коли він позичив відповідачеві кошти в сумі 10000,00 дол. США, про що відповідач написав йому розписку. Повернути ці кошти відповідач не міг, тому вони домовилися про купівлію-продаж автомобіля.

Позивач стверджував, що спірним автомобілем він користується з листопада 2007 року, однак остаточно сторони узгодили всі спірній питання щодо договору 22 листопада 2010 року.

21 листопада 2007 року позивач уклав з відповідачем письмовий договір купівлі-продажу, а відповідач надав йому доручення на керування автомобілем. Після закінчення дії цієї довіреності відповідач надав його іншу генеральну довіреність від 22 листопада 2010 року. Тоді ж 22 листопада 2010 року ОСОБА_3 надав йому письмову розписку про те, що він отримав від нього кошти за весь автомобіль в сумі 80000,00 грн, що на той час складало 10000,0 доларів США.

При укладені угоди відповідач не попередив його про те, що він має боргові зобов'язання, а також те, що він є боржником за виконавчими провадженнями і на той час виконавчих проваджень взагіл не існувало. Автомобіль не був у заставі. Сторони намагалися зняти автомобіль з обліку з метою перераєстрації його на позивача як на нового власника, для чого звернутися до Мукачівського МРЕВ 18 березня 2010 року. Заяву від відповідача прийняли, він сплатив частину необхідних платежів, однак, оскільки автомобіль був переобладнаний ( замінено на ньому двигун), потрібно було зробити висновок експерта. Такий висновок також було оплачено та зроблено, але до кінця процедури сторони не завершили і вирішили зробити пізніше. Ніякого арешту на той час на автомобіль накладено не було, а тому сторони з цього приводу не переживали, оскільки є родичами між собою та мають нормальні стоснки.

Позивач продовжував користуватися транспортним засобом, страхував його та обслуговував. 04 серпня 2013 року на посту ДАІ №3 В.Копаня автомобіль було затримано, арештовано та направлено на штрафмайданчик. При затриманні працівник ДАЇ посилався на постанови міського та районного відділів ДВС Мукачівського міськрайонного управілння юстиції. Позивач звернуся до Мукачівського МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції та з'ясував, що відповідач ОСОБА_3 має заборгованість перед банками, крім того на нього накладено стягнення за постановою 208/4144/13 від 16.04.2013 року Ужгородського міськрайонного суду. На все майно відповідача, у т.ч. спірний автомобіль, накладено арешт. За цих обстави сторони не змогли завершити процедуру переоформлення права власності на автомобіль.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнав повністю та пояснив, що він справді продав автомобліь ОСОБА_1, отримав за це кошти у повному обсязі. Розписку він написав в 2010 році, хоча фактично кошти отримав раніше. Цей автомобіль не був у заставі та він не знав, що його борги можуть бути звернуті на цей автомобіль. Від боргів він не відмовляється. Відповідач раніше вже звертався до МРЕВ та намагався зняти автомобіль з обліку, однак тоді потрібні були додаткові витрати, оскільки в автомобілі мінявся двигун, і вони не заверлиши процедури. Тепер зробити це неможливо, оскільки автомобіль, як і все інше майно відповідача, було арештовано.

Представник стягувача за виконавчим провадженням АТ «ОТП Банк» в судове засідання не з'явився, подав суду письмову заяву, у якій просив розглянути справу без його участі. Рішення місцевого суду просив залишити без змін. ( а.с. 114-115).

Представники МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції, РВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції в судове засідання в апеляційній інстанції не з'явилися, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових повідомлень ( а.с. 107-108).

Вислухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія прийшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.

В даній справі суд першої інстанції встановив, що право власності на спірний автомобліь зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 27 червня 2001 року ( а.с.11).

22 листопада 2007 року ОСОБА_3 видав на ім'я позивача ОСОБА_1 довіреність , якою уповноважив останнього користуватися спірним автомоблем, для чого надав йому право представляти його інтереси як власника в державних та інших органах, підприємствах, установах та організаціях тощо ( а.с.12).

22 листопада 2010 року ОСОБА_3 видав на ім'я ОСОБА_1 довіреність, якою уповноважив останнього користуватися та розпоряджатися автомобілем ( продавати, обміняти, надати в заставу, оренду, користування тощо) спірним автомоблем, для чого надав йому право представляти його інтереси в державних та інших органах, підприємствах, установах та організаціях тощо ( а.с.13).

22 листопада 2010 року ОСОБА_3 видав ОСОБА_1 розписку, якою підтвердив факт отримання ним від позивача коштів в сумі 10000,00 дол. США, що еквівалентно 80000,0 грн. за вказаний автомобіль ( а.с. 14).

Місцевим судом також було встановлено, що відповідно до постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданих міським та районним відділами виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції було накладено арешт на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_3 ( а.с. 15-17, 20-22). Постановою про розшук майна боржника від 11 квітня 2012 року було оголошено в розшук спірний автомомобіль ( а.с. 19).

Актом огляду тимчасового затримання транспортного засобу від 04 серпня 2013 року стверджується, що спірний автомобіль , яким керував позивач ОСОБА_1 було затримано у зв'язку із розшуком боржника ( а.с. 23). 10 травня 2010 року було винесено постанову про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження під час примусового виконання виконавчого листа №2586/10 від 10 серпня 2010 року про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ПАТ « ОТП Банк» заборгованості в розмірі 44992 грн.72 коп. ( а.с.18).

На підставі тільки цих документів судом першої інстнації було зроблено висновок про те, що відповідач ОСОБА_3, знаючи про наявність боргових зобов'язань та з метою ухилення від них , підписав довіреність , якою передав автомобіль позивачеві. На підставі такого висновку суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовний вимог ОСОБА_1 Доводам останнього суд взагалі не надав ніякої правової оцінки ( а.с. 71).

На переконання колегії суддів апеляційного суду висновки місцевого суду носять характер припущення, що не відповідає вимогам ст. 60 ЦПК України.

Між тим, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.212 ЦПК України з врахуванням положень ст.57-66 ЦПК України.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукіпності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводіться мотиви їх прийняття чи відмови у прийняття.

Апеляційний суд дослідив оригінали довіреностей від 22 листопада 2007 року та від 22 листопада 2010 року ОСОБА_3. виданої на ім'я позивача ОСОБА_1, двох розписок ОСОБА_3 від 10 січня 2006 року та від 22 листопада 2010 року, висновку спеціаліста №095810 з комплексного дослідження транспортного засобу, заяви ОСОБА_3 до Мукачівського МРЕВ №1312 від 18 березня 2010 року, квітанцій №380, 379 та договору купівлі-продажу транспортного засобу від 21 листопада 2007 року, підписаного між сторонами ( копії вказаних документів наявні у матіалах справи - а.с. 12-14, а.с. 115-124), вислухав пояснення позивача, представника позивача, пояснення відповідача, оцінив кожен із вказаних доказів окремо та у їх сукупності, та прийшов до висновку, що позивачем доведено факт укладення між ним та відповідачем ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірного автомобіля, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов цього договору відповідно до вимог ст.655, 656 ЦК України , які сформулювали письмово ще у 2007 році ( а.с. 117-118). Жоден із учасників справи достовірність цього доказу не оспорив та не спростував.

Апеляційним судом також встановлено, що позивач намагався оформити належним чином вказану домовленість та перереєструвати право власності на спірний автомобіль, однак відповідач ухилився від цього, не здійснив належних платежів, в подальшому сторони не змогли цього зробити через накладений на майно відповідача арешт.

Відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилисч щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати договір дійсним, У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до вимог ч.2 ст.218 ЦК України якщо правочин, для якого встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Апеляційним судом встановлено, що сторони домовилися про всі істотні умови договору купівлі продажу автомобіля, повне виконання договору відбулося : покупець сплатив продавцеві обумовлену вартість товару, продавець прийняв це виконання та передав покупцеві товар , який покупець прийняв. Водночас відповідач не зняв вчасно автомобіль з реєстраційного обліку, чим перешкодив відповідачеві зареєструвати право власності на автомобіль за собою. Сторони визначили між собою момент укладення договору купівлі продажу - 22 листопада 2010 року, оскільки в цей момент, на їх думку, відбулося й повне виконнання договору. Цей факт у справі також ніким не спростований та не оспорений.

За цих обставин вимога позивача про визнання договору купівлі продажу дійсним, а також вимога про визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на спріний автомобіль є обгрунтованої та підлягає до задоволення.

Відповідно до наявних у справі копій постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданих міським та районним відділами виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції було накладено арешт на все майно, що належить відповідачу ОСОБА_3 ( а.с. 15-17, 20-22).

Постановою про розшук майна боржника від 11 квітня 2012 року було оголошено в розшук спірний автомомобіль ( а.с. 19). Актом огляду тимчасового затримання транспортного засобу від 04 серпня 2013 року стверджується, що спірний автомобіль , яким керував позивач ОСОБА_1 було затримано у зв'язку із розшуком боржника ( а.с. 23).

10 травня 2010 року було винесено постанову про арешт боржника та оголошення заборони на його відчуження під час примусового виконання виконавчого листа №2586/10 від 10 серпня 2010 року про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ПАТ « ОТП Банк» заборгованості в розмірі 44992 грн.72 коп. ( а.с.18).

Апеляційним судом встановлено, що поставнови про арешт майна боржника ОСОБА_3 винесені в рамках виконавчих проваджень №39123267, №36011431, № 32520357, № 30904046, №29814030, №29119565, що перебувають на виконанні МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції та РВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає що майно, на яке накладено арешт , належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Колегія вважає, що позивач ОСОБА_1 довів належними, достатніми та допустимими доказами право власності на спірний автомобіль, а тому його вимога про зняття зі спірного майна арешту підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про знання арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня , коли йому стало відомо про такі обставини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 61, 303, п.1ч.1 ст.307, ст.308, ст.314, ст.315 ЦПК України , колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 13 листопада 2013 року - скасувати.

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати дійсним договір від 22 листопада 2010 року купівлі-продажу автомобіля Volvo S 70 2.5, 1998 року випуску, зеленого кольору, кузов № НОМЕР_1, тип легковий седан, р/н НОМЕР_3, зареєстрований у МРЕВ м. Мукачево УДАІ ГУ МВС України в Закарпатській області 27 червня 2001 року.

Визнати право власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_1

Виключити вказаний автомобіль з-під арешту, накладеного постановами державного виконавця на майно боржника ОСОБА_3 в межах виконавчих проваджень №39123267, №36011431, № 32520357, № 30904046, №29814030, №29119565, що перебувають на виконанні МВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції та РВ ДВС Мукачівського міськрайонного управління юстиції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуючий: ___

Судді: ___

___