Ухвала суду № 37846669, 06.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" лютого 2014 р. м. Київ К/800/49801/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ік-Монтаж» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року

у справі № 826/3327/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ік-Монтаж»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІК-Монтаж» (надалі також - ТОВ «ІК-Монтаж», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 лютого 2013 року № 0002392201, № 0002402201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІК-Монтаж» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року - без змін.

ТОВ «ІК-Монтаж» в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та податку на прибуток на підставі податкових повідомлень-рішень від 26 лютого 2013 року № 0002392201 (загальна сума грошового зобов'язання 160 998,70 грн.) та від № 0002402201 (сума грошового зобов'язання на 140 000 грн. за основним платежем та 35 000 грн. - штрафні санкції), з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 14 лютого 2013 року № 412/22-01/34965004, про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 140 000 грн. за період грудня 2011 року та пунктів 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток за період 2 квартал 2011 року на 160 998,7 грн.

В контексті наведеного зазначено, що згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту встановлено розбіжність задекларованих сум податкового кредиту та податкового зобов'язання з контрагентом-постачальником ТОВ «АСС Буд Груп» за період грудня 2011 року у розмірі 139999,05 грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, згідно з положеннями пункту 138.2 статті 138 ПК України визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених норм слідує, що право платника податку на віднесення вартості отриманих товарів (послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; оформлення зазначених господарських операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з договором від 25 листопада 2011 року № 19, укладеного між позивачем та ТОВ «АСС Буд Груп» (субпідрядник), останнє зобов'язане виконати монтажні роботи по монтажу сантехнічних інженерних робіт на об'єкті на розі вулиць Заболотного та Столичного шосе у м. Києві. Виконання та завершення обумовлюється графіком робіт. Виконання робіт обумовлюється наявністю проектно-кошторисної документації.

Окрім того, позивачем з контрагентом укладено договір від 30 листопада 2011 року № 23 з аналогічними умовами щодо виконання монтажних робіт по монтажу сантехнічних інженерних мереж на об'єктів - Житлово-офісний комплекс з вбудованими приміщеннями громадського, соціального та торгівельного призначення на вул. Регенераторній, 4 у Дніпровському районі м. Києва.

- Відмовляючи у задоволенні позовних вимог та роблячи висновок, що господарські операції між позивачем та ТОВ «АСС Буд Груп» не спрямовані на настання реальних наслідків.

Втім, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, Вищий адміністративний суд України вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам обґрунтованості та законності, що передбачені положеннями статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суди попередніх інстанцій при здійсненні правосуддя не дотрималися принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, що передбачений положеннями пункту 4 частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частини 4, 5 статті 11 Кодексу суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як слідує із судових рішень, суди зробивши висновок про відсутність у позивача правових підстав для формування спірних сум податкових вигод без врахування вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, поклали саме на позивача обов'язок доказування всіх обставин у справі.

Роблячи висновок про неможливість виконання ТОВ «АСС Буд Груп» визначеного в актах фронту робіт, суди послалися на відсутність у останнього основних засобів та незначну кількістю працюючих (1 особа), що фактично встановлено із даних, що містилися в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АСС Буд Груп», при цьому суди не звернули уваги на те, що укладення трудового договору, що фактично має відображатися в податковій звітності (за наслідками аналізу якої податковий орган робить висновок про незначну кількість працівників), не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання послуг; відсутність основних фондів у суб'єкта господарювання не є безумовним фактором, що унеможливлює здійснення ним певного виду господарської діяльності та господарських операцій за укладеними договорами.

Для правильного вирішення даного спору необхідним є дослідження обставин, які б підтверджували рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача з контрагентами, наявність у всіх учасників правочинів спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (належної державної реєстрації як юридичних осіб та реєстрація платниками ПДВ), а також встановлення наявності зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Висновки про нереальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано спірний податковий кредит суди зробили без фактичного дослідження обставин, що стосуються такого питання, зокрема суди не дослідили підстави, порядок, зміст та обсяги виконання робіт (послуг) відповідно до умов договору.

З урахуванням викладеного, суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджували реальність або фіктивність спірних господарських операцій, допитати осіб, що відповідальні за ведення фінансово-господарської діяльності контрагента позивача. Якщо сторонами таких доказів не надано або останні не були достатніми, суд керуючись приписами частиною 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують такі обставини.

Крім того, судам слід врахувати, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Даний висновок стосується і письмового погодження генпідрядником договору позивача із його контрагентом, оскільки сам по собі факт його відсутності при наявності інших первинних бухгалтерських документів не є ознакою того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реально здійсненими.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ік-Монтаж» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року скасувати.

Справу № 826/3327/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко