Ухвала суду № 37846633, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/9991/13743/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.12.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011 у справі №2-а-4812/10/0270 за позовом Комунального підприємства «Вінницяоблводоканал» до Державної податкової інспекції у місті Вінниці про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.12.2010, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011, позовні вимоги Комунального підприємства «Вінницяоблводоканал» (далі-КП «Вінницяоблводоканал», позивач) до Державної податкової інспекції у місті Вінниці (далі-ДПІ у м.Вінниі, відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.04.2010 №0001382300/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у м. Вінниці 03.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 17.03.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.12.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі-Закон України №168/97-ВР).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №152/2320/03339012 від 20.04.2010, складеного за результатом планової виїзної перевірки КП «Вінницяоблводоканал» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 31.12.2009, податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення від 29.04.2010 №0001382300/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 538077,00грн., у тому числі 358718,00грн. основного платежу та 179359,00грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України №168/97-ВР внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 358718,00грн., у тому числі: вересень 2007 року -25481,00грн., січень 2008 року -31839,00грн., березень 2008 року -46501,00грн., квітень 2008 року - 8641,00грн., липень 2008 року - 53203,00грн., жовтень 2008 року - 58385,00грн., листопад 2008 року - 5485,00грн., лютий 2009 року - 34126,00грн., березень 2009 року - 41407,00грн., червень 2009 року - 25782,00грн., липень 2009 року - 23287,00грн., вересень 2009 року - 4581,00грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що право на податковий кредит у КП «Вінницяоблводоканал» по придбаних товарах (роботах, послугах) є лише в частині, яка відповідає частці пропорційно затвердженого тарифу. Позивачем завищено податковий кредит на суму 350077,00грн. виходячи з різниці між фактичною собівартістю та тарифом, що відшкодовується за рахунок державного бюджету та не є об'єктом оподаткування.

Судом встановлено, що позивач отримав дотації з Державного бюджету України на погашення заборгованості, яка виникла за минулі роки у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості послуг з постачання теплової енергії, водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами місцевого самоврядування, за якими такі послуги надавались позивачем населенню та бюджетним установам.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.2 вказаної статті визначено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пункту 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду (підпункт 7.4.3 вказаної статті).

Підпунктом 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України №168/97-ВР визначено, що не є об'єктом оподаткування операції з виплат у грошовій формі заробітної плати (іншим прирівняним до неї виплатам), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі).

Як випливає зі змісту вказаної норми, вона регулює оподаткування операцій саме з виплат, та не стосується отримання цільового фінансування витрат, зокрема на покриття різниці в тарифах на теплову енергію, послуг водопостачання та водовідведення.

У свою чергу, отримання цільового фінансування для компенсації від'ємної різниці між затвердженим тарифом і фактичною вартістю теплової енергії, послуг водопостачання та водовідведення, які надавались населенню, за нормами Закону України №168/97-ВР не розглядається як окрема операція, що створює наслідки в податковому обліку з податку на додану вартість.

Бюджетні дотації фактично відшкодовують збитки підприємству за оподатковуваними операціями, здійсненими за регульованими цінами (тарифами), а відтак не входять до ціни таких операцій, яка визначається у межах цих же операцій для покупця/споживача товару (послуги).

Отже, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з отримання коштів цільового фінансування за рахунок Державного бюджету України у вигляді дотацій, відповідає правильному застосування вищенаведених норм Закону України №168/97-ВР, оскільки відшкодування позивачу різниці між ціною придбання послуг та тарифом їх реалізації не означає, що придбані послуги використані в операціях, що не є об'єктом оподаткування чи звільнені від оподаткування.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Вінниці залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.12.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв