Рішення № 37842929, 20.03.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2014 р.Справа № 922/8/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Арго", с.Подвірки, Харківської області про стягнення 9429,12 гривень за участю представників:

позивача - Ткаченко Р.Ю. (довіреність №2/10 від 08 січня 2014 року)

відповідача - Івтушка С.В. (довіреність №04 від 08 січня 2014 року)

ВСТАНОВИВ:

08 січня 2014 року позивач, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Арго" (відповідача) суми заборгованості у розмірі 9429,12 гривень, у тому числі, 8232,16 гривень суми основної заборгованості, 633,86 гривень суми нарахованої пені, 551,52 гривень суми 3% річних та 11,58 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору №11/Б-10ПР-02 поставки природного газу, укладеного між сторонами 30 серпня 2011 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1720,50 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10 січня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28 січня 2014 року.

28 січня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду відзив (вх.№2880), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог та вважаючи їх безпідставними, зазначив про відсутність заборгованості, оскільки ним було сплачено позивачу 8232,16 гривень, однак із помилковим призначенням платежу. Судом було досліджено наданий відзив та долучено до матеріалів справи.

У відкритому судовому засіданні 28 січня 2014 року було оголошено перерву до 11 лютого 2014 року.

У відкритому судовому засіданні 11 лютого 2014 року було оголошено перерву до 27 лютого 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 лютого 2014 року було відкладено розгляд справи на 26 березня 2014 року. Також, відповідною ухвалою було продовжено строк розгляду спору на календарних 15 днів, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 26 березня 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у відкритому судовому засіданні 26 березня 2014 року проти позовних вимог заперечував. Зазначав про їх необґрунтованість та безпідставність, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

30 серпня 2011 року між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Арго" (відповідачем) було укладено договір №11/Б-10ПР-02 поставки природного газу. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (позивач) зобов'язався поставити покупцеві (відповідачу) природний газ за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з серпня 2011 року по жовтень 2011 року, позивач поставив відповідачу природний газ на суму 8232,16 гривень, що підтверджується наступними актами передачі-приймання природного газу:

- акт від 31 серпня 2011 року на суму 3350,60 гривень;

- акт від 30 вересня 2011 року на суму 1911,70 гривень;

- акт від 31 жовтня 2011 року на суму 2969,86 гривень.

Вищевказані акти були підписані з обох сторін та скріплені печатками підприємств (а.с.20-22).

Відповідно до п.4.1 договору, оплата за природний газ проводиться покупцем в наступному порядку:

- за серпень 2011 року протягом 3 банківських днів з дати укладення договору;

- за вересень 2011 року:

- оплата в розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводяться протягом 3 банківських днів з дати укладення договору;

- оплата в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводяться до 5 числа місяця та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач, в свою чергу, за отриманий за вказаним договором природний газ, не розрахувався.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 8232,16 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

До того ж, сума відповідної заборгованості за спірним договором підтверджується підписаним з обох сторін актом звірки взаєморозрахунків станом на 31 жовтня 2013 року.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості за спірним договором в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 8232,16 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо посилань відповідача на помилкове призначення платежу у платіжних дорученнях, то суд не приймає ці доводи, оскільки у відповідності до п.4.3 договору, сторони погодили, що у платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості за цим договором постачальник зараховує кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за спожитий газ, поставлений в минулі періоди за цим договором, незалежно від зазначеного в платіжному дорученні призначення платежу.

Крім того, щодо посилань відповідача у запереченнях на позов про обов'язок позивача зарахувати відповідні проплати шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Слід зазначити, що зарахування є одним із способів припинення зобов'язань. Для проведення зарахування необхідна наявність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають із взаємних зобов'язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами.

З урахуванням викладеного, суд вважає вищевказане твердження відповідача помилковим, оскільки із матеріалів справи та за умовами спірного договору, на який посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, не вбачаються зустрічні однорідні вимоги між сторонами, а тому й відсутнє певне зобов'язання позивача перед відповідачем, щодо якого можливо провести відповідне зарахування.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 633,86 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.7.3.1 спірного договору, у разі порушення покупцем умов п.4.1 договору, покупець зобов'язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 551,52 гривень суми 3% річних та 11,58 гривень інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунки позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаних сум, дійшов висновку про те, що розрахунок інфляційних втрат є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму інфляційних втрат відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 11,03 гривень, в решті стягуваної суми у розмірі 0,55 гривень слід відмовити. Розрахунок суми 3% річних є вірний, та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.546, 548, 599, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лікеро-горілчаний завод Арго" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с.Подвірки, вул.Свердлова, 43, код ЄДРПОУ 21198294, р/р №26004010038591 в АКБ "Золоті Ворота" у м.Харкові, МФО 351931) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827, р/р №26002007367001 в Київській ФПАТКБ "Південкомбанк" у м.Києві, МФО 320876) 8232,16 гривень основної заборгованості, 633,86 гривень пені, 551,52 гривень суми 3% річних, 11,03 гривень інфляційних втрат та 1720,40 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 0,55 гривень інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 25 березня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/8/14