Вирок № 37837129, 25.03.2014, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

25.03.2014

Справа № 336/759/13-к

1-кп/336/39/2013

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 року Шевченківський районний суд м. Запорожжя у складі:

головуючого - судді Щасливої О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

з участю прокурора Палагута О.В.,

обвинуваченого ОСОБА_10,

законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника - адвоката ОСОБА_2,

представника потерпілої ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

потерпілої і цивільного позивача ОСОБА_3,

законного представника неповнолітнього потерпілого і цивільного позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

потерпілого ОСОБА_7,

цивільних відповідачів ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження відносно ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, неодруженого, з неповною середньою освітою (10 класів), учня одинадцятого класу Запорізького навчально-виховного комплексу № 111, непрацюючого, що зареєстрований і мешкає в АДРЕСА_1, несудимого,

- обвинуваченого за ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ІНФОРМАЦІЯ_2, близько 19 години 30 хвилин, обвинувачений, який не досяг повнолітнього віку, у відсутність права на керування транспортними засобами здійснював керування автомобілем «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, право керування яким на підставі нотаріально посвідченої довіреності належить цивільним відповідачам ОСОБА_8 і ОСОБА_9, рухаючись по проїзній частині автодороги «Запоріжжя-Донецьк» в м. Запоріжжі в напрямку м. Донецька в районі одинадцятого кілометра автодороги + п'ятсот метрів, в той час як на проїзній частині зазначеної автодороги на зустрічній для обвинуваченого смузі знаходився пішохід ОСОБА_11

Наближаючись до заїзду до селища Тепличного в м. Запоріжжі, обвинувачений всупереч вимог пункту 10.1 «Правил дорожнього руху України», згідно із яким перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не впевнився в безпеці своїх дій та в порушення вимог пункту 11.4 «Правил дорожнього руху України», відповідно до якого на дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги, змінив напрямок руху, виїхавши на зустрічну смугу і почавши здійснювати по ній рух в напрямку заїзду до селища Тепличного, при цьому скоїв наїзд передньою правою частиною автомобіля на потерпілого ОСОБА_11

Внаслідок описаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий зазнав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді сочетаної тупої травми голови, тіла і кінцівок з переломами кісток скелету і пошкодженням внутрішніх органів, які знаходяться у прямому причинному зв'язку із смертю потерпілого, що сталася на місці пригоди.

Поставивши потерпілого в небезпечний стан за описаних обставин, за яких потерпілий, позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження, лежав поряд з автодорогою «Донецьк-Запоріжжя», за можливості надати потерпілому допомогу, обвинувачений не застосував будь-яких засобів для відвернення безпеки, завідомо залишив потерпілого без допомоги в місці наїзду і видалився на транспортному засобі з місця пригоди.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений повністю визнав винність у вчиненні порушення правил безпеки руху за вказаних в обвинуваченні обставин і дав детальні показання про мотиви і фактичні обставини вчинення кримінально караного діяння.

Пояснив, що о 19 годині 30 хвилин 11 листопада 2012 року він вирішив здійснити поїздку в товаристві своїх приятелів ОСОБА_12 і ОСОБА_13 на автомобілі «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, право керування яким належить його дяді та дідусеві і який зберігається в гаражі на прибудинковій ділянці під будинком АДРЕСА_3, ключі від якого він отримав від своєї бабусі. Через гараж, який поєднується з жилим будинком, він проник до будинку, де мешкають бабка та дід, і заволодів ключами від автомобілю, оскільки знав, де володільці транспорту їх зберігають, а саме: у шафі в одній з кімнат будинку. Він завів транспортний засіб і почав рух. Під'їжджаючи до повороту к селищу Тепличному по автодорозі «Запоріжжя-Донецьк», обвинувачений виїхав на зустрічну смугу руху, хоча усвідомлював, що вчиняє порушення безпеки руху, бо в противному випадку йому належало б їхати певну відстань до розвороту, проїзна частина перед яким оснащена металевим відбійником, наявність якого виключала вчинення повороту ліворуч. Рухаючись по зустрічній смузі, він був засліплений фарами з боку транспорту, що рухався у зустрічному напрямку, і саме в цю мить почув удар зовні в лобове скло. Через те, що він не впорався з керуванням, транспорт винесло за межі проїзної частини, в кювет. Він і його приятелі, перелякавшись описаних подій, почали убігати в сторону населеного пункту, залишивши автомобіль в полі. Про те, які наслідки сталися в описаний час на дорозі, він дізнався згодом під час з'ясування обставин дорожньо-транспортної пригоди. Пояснив, що розпочав втечу з місця пригоди, не поцікавившись наслідками зіткнення, яке вчинив, і не підійшовши до місця події.

У вчиненні злочину щиро розкаявся.

Приніс вибачення потерпілим в залі судового засідання.

Потерпіла ОСОБА_3 показала суду, що доводиться матір'ю загиблому ОСОБА_11, який в період, до якого відноситься подія злочину, працював без офіційного працевлаштування на будівництві житлового будинку в селищі Тепличному. Вночі виконував функції сторожа, а вдень - будівельні роботи. Зі слів свого другого сина - ОСОБА_7, який їздив до моргу на впізнання, вона дізналася про загибель ОСОБА_11 в дорожньо-транспортній пригоді.

Потерпілий ОСОБА_7 дав аналогічні пояснення, заявивши, що доводився ОСОБА_11 рідним братом. Восени 2012 року під час виконання братом підрядних робіт на одному з об'єктів в селищі Тепличному, де в ОСОБА_11 в той час тимчасово і проживав, брати періодично телефонували один одному. Він адресував дзвінок ОСОБА_11 і ввечері 11 листопада 2012 року, однак брат на дзвінок не відгукнувся, а оператор повідомив, що зв'язок з номером брата відсутній. Від друга загиблого брата - ОСОБА_17, який телефонуючи на номер ОСОБА_11, від співробітників міліції дізнався про те, що сталося з ОСОБА_11, свідок отримав інформацію про подію дорожньо-транспортної пригоди. В морзі він впізнав брата під час проведення відповідної дії.

Винуватість ОСОБА_10 у вчинення описаних дій підтверджують допитаний судом свідок ОСОБА_13, який показав суду, що ввечері того дня, до якого відноситься подія злочину, він в товаристві ОСОБА_12 гостив у свого приятеля ОСОБА_10. Компанія розташувалась в гаражі, де зберігається автомобіль дядька ОСОБА_10 - «БМВ», і слухала музику. На пропозицію ОСОБА_10 компанія вирішила прокотитися автомобілем до селища Тепличного в м. Запоріжжі і назад. Під час поїздки він розташувався на передньому пасажирському сидінні. Транспортом керував ОСОБА_10 Перед поворотом на с. Тепличне водій розвернувся і поїхав ліворуч. В цей час увагу свідка притягнув ОСОБА_12, який звернувся до нього з якимсь повідомленням, і одночасно свідок відчув удар в лобове скло, яке, розбившись, осипалось на нього. Машина вийшла з під керування і продовжувала рух за межами проїзної частини, в полі, доки не зупинилася. Що сталося на дорозі, ані водій, ані пасажирі автомобіля в ту мить, коли сталася подія, не усвідомили, до місця, де стався наїзд, не поверталися. Вийшовши з салону автомобіля, компанія на заклик когось з них до втечі побігла до населеного пункту. Добігши до житлової зони за місцем свого проживання, приятелі попрощались, а про наслідки зіткнення свідок дізнався під час відвідування його житла співробітниками міліції, які повідомили про смерть людини на дорозі.

Аналогічні показання дав суду свідок ОСОБА_12

К доказам винуватості обвинуваченого, окрім перелічених фактичних даних, відносяться показання свідка ОСОБА_15, який пояснив суду, що ввечері 11 листопада 2012 року він, рухаючись на власному автомобілі «Таврія» від селища Тепличного в м. Запоріжжі в напрямку автодороги «Донецьк-Запоріжжя», виявив наслідки дорожньо-транспортної пригоди: тіло загиблого на ґрунтовій дорозі і транспортний засіб в кюветі. Свідок одразу викликав машину «Швидкої допомоги» і міліцію.

Свідок ОСОБА_16 показав суду, що ввечері 11 листопада 2012 року йому зателефонував його приятель ОСОБА_11, який напередодні отримав у свідка в борг 50 грн., з пропозицією зустрітися, щоб повернути борг. Свідок відмовив у зустрічі, оскільки він вже знаходився вдома і не мав бажання ввечері залишати житло, запропонувавши потерпілому розрахуватися пізніше. Наступного дні від ОСОБА_17 він дізнався про смерть ОСОБА_11 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

К доказам винності відносяться досліджені судом:

- протокол огляду місця події, схеми та фототаблиці до нього, з яких випливає, що ділянка автодороги, на якій сталася дорожньо-транспортна пригода, в нічну пору доби добре освітлюється за допомогою штучних освітлювальних приладів (а. с. 18-28 т. 2);

- висновок судової автотехнічної експертизи, відповідно до яких в дорожній обстановці, що склалася, дії водія автомобіля «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, не відповідали вимогам п. п. 10.1, 11.4 «Правил дорожнього руху України», що з технічної точки зору знаходиться у причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою; в дорожньо-транспортній ситуації, що розглядається, водій автомобіля «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_11 за умови дотримання вказаних пунктів Правил (а. с. 40-42 т.3);

- висновок судової експертизи технічного стану транспортного засобу, за яким на момент огляду робоча гальмівна система, рульове керування та ходова частина автомобіля «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, знаходиться в працездатному стані (а. с. 48-57 т. 3);

- висновок судової медичної експертизи, відповідно до якого смерть ОСОБА_11 настала від сочетаної тупої травми голови, тулуба і кінцівок з переломами кісток скелета і ушкодженнями внутрішніх органів. Характер і локалізація ушкоджень у ОСОБА_11 дають підстави вважати, що весь комплекс ушкоджень виник в умовах дорожньо-транспортної пригоди при зіткненні транспортного засобу, що рухається, з пішоходом, який на момент зіткнення знаходився у вертикальному або близькому до нього положенні. Після отримання усього комплексу ушкоджень ОСОБА_11 не міг вчинювати активних дій, міг прожити нетривалий час (хвилини) (а. с. 88-91 т. 2);

- протокол слідчого експерименту з ОСОБА_12 та ОСОБА_10 (а. с. 26-33 т. 3).

Перелічені докази, які є послідовними, логічно поєднуються один з одним, у сукупності відтворюють подію злочину, у зв'язку з чим у суду немає підстав піддавати сумніву їхню достовірність, переконують суд в правильності кваліфікації дій ОСОБА_10:

- за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого;

- за ч. 1 ст. 135 КК України як завідомо залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний стані.

Аналізуючи показання обвинуваченого, суд враховує, що хоча він і заявляє про повне визнання вини, проте така заява в частині залишення особи в небезпеці наповнена формальним змістом, оскільки ОСОБА_10 показує, що після аварії і вильоту автомашини в кювет він не усвідомив того, що сталося, у зв'язку з суд чим знаходить за необхідне навести оцінку таких показань.

Аналіз обстановки пригоди, коли джерело підвищеної небезпеки під керуванням винної особи зазнало зіткнення на дорозі, відсутність інших транспортних засобів, потужність удару, який зумовив подальшу некерованість авто і його виліт за межі проїзної частини, не дають суду підстав оцінювати показання обвинуваченого в цій частині як правдиві, так як, на думку суду, обвинувачений не міг не усвідомлювати того, що сталася трагічна подія.

На користь такого умовиводу суду свідчать і показання як обвинуваченого, так і осіб, які знаходилися в салоні автомобілю, про те, що вони дуже злякалися та кинулися до втечі, що свідчить про повне усвідомлення ними ситуації, яка склалася, та прояв малодушності.

На об'єктивну можливість оцінити обстановку вказують також інші фактичні дані, зокрема, ті, що є джерелом фотофіксації місця події, і свідчать про його добре освітлення; показання свідка ОСОБА_15, який з'явився на місце пригоди за спливом кількох хвилин після аварії і показав про належне штучне освітлення дороги та повну очевидність наслідків аварії.

За таких обставин показання обвинуваченого в цій частині, які не узгоджуються із встановленими судом обставинами і спростовуються сукупністю досліджених фактичних даних, суд визнає як необ'єктивні, і оскільки залишення в безпеці як кримінально каране діяння характеризується з суб'єктивної сторони прямим умислом, - як такі, що призвані приховати прояв безтурботності обвинуваченого по відношенню до наслідків події.

Цивільні позови в кримінальному провадженні вирішені шляхом отримання пояснень цивільних позивачів, представника цивільного позивача ОСОБА_3, цивільних відповідачів, законного представника цивільного відповідача, представника цивільного відповідача - адвоката ОСОБА_2, а також вивчення наданих сторонами доказів як в обґрунтування вимог, так і в обґрунтування заперечень.

В обгрунтування цивільного позову представник цивільного позивача ОСОБА_3 суду пояснив, що позовні вимоги становлять витрати з поховання та встановлення пам'ятника на загальну суму 12792 грн. 87 коп., шкода, що зумовлена смертю сина, на утриманні якого перебувала позивач, у одноразовій сумі в 14712 грн. 51 коп., яка обчислена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати у зв'язку з не працевлаштованістю померлого, а також щомісячне відшкодування у зв'язку із смертю годувальника в розмірі 406 грн. щомісяця за період з 12 листопада 2015 року по 11 серпня 2025 року. Перелічені суми у відшкодування майнової шкоди представник позивача просить стягнути солідарно з усіх відповідачів, а суми щомісячної допомоги у зв'язку із загибеллю годувальника - солідарно з відповідачів, які є власниками джерела підвищеної небезпеки, та обвинуваченого. Крім зазначених сум, просить стягнути моральну шкоду, яку потерпіла зазнала через глибокі емоційні переживання у зв'язку з дочасною загибеллю сина внаслідок злочинних дій: у сумі 2500 грн. - зі страхової компанії, у сумі 89500 грн. - солідарно з відповідачів-фізичних осіб.

Законний представник неповнолітнього цивільного позивача ОСОБА_6 просить про стягнення моральної шкоди у сумі 2500 грн. - зі страхової компанії, у сумі 97 500 грн. - солідарно з відповідачів-фізичних осіб. Просить також про одноразове стягнення матеріальної шкоди, зумовленої втратою годувальника, - у сумі 14712 грн. 51 коп. і по 406 грн. щомісяця, починаючи з 12 листопада 2015 року до досягнення дитиною повноліття, а саме: до 24 вересня 2016 року, - солідарно з усіх відповідачів.

Обвинувачений як цивільний позивач позови про відшкодування моральної шкоди визнав частково, не посилаючись на суму, яку визнає. При вирішенні позову просить врахувати його незадовільний майновий стан.

Аналогічну позицію висловила законний представник обвинуваченого як цивільний відповідач.

Вимоги про відшкодування шкоди матеріальної зазначені відповідачі не визнали.

Представник обвинуваченого як цивільного відповідача - адвокат ОСОБА_2 пояснила, що на відшкодування матеріальної шкоди законним представником ОСОБА_10 сплачено 8000 грн. Що стосується вартості пам'ятника, при покладенні цивільно-правової відповідальності в цій частині треба відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» враховувати фактичну вартість пам'ятників і огорож, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості. І так як гранична вартість стандартного пам'ятника в м. Запоріжжі відповідно до довідки суб'єкта господарювання в галузі надання ритуальних послуг обчислюється сумою в 1950 грн., просить, враховуючи ці цифри, з урахуванням сплачених добровільно 8000 грн. у задоволенні вимог про стягнення витрат на поховання відмовити. Вимоги про відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника, знаходить такими, що не ґрунтуються на законі, так як із змісту ст. 1200 ЦК, в русло якої спрямовують свої вимоги позивачі, така шкода відшкодовується лише за умови, що загибла особа мала офіційний заробіток. Між тим загиблий не був працевлаштованим, а посилання на мінімальну заробітну плату, встановлену законодавчо, є невірним, положення про втрату заробітку через каліцтво не належить до застосування в цих правовідносинах. Що стосується вимог про моральну шкоду, вони є законними, а страждання у зв'язку із смертю людини невимірними, але з урахуванням невисокого заробітку законного представника обвинуваченого, оскільки саме на неї треба покласти відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітнім сином, просить знизити розмір відшкодування в цій частині.

Відповідачі ОСОБА_8 і ОСОБА_9 проти задоволення позову заперечують, посилаючись на те, що хоча вони і є особами, які на належних підставах володіють джерелом підвищеної небезпеки, але вони не дозволяли своєму неповнолітньому онуку і племіннику керувати цим джерелом, недбалості в зберіганні авто не виявляли, автомобіль знаходився у відведеному для цього місці - гаражі на при будинковій території, а про наміри обвинуваченого заволодіти ним не знали і не могли знати. Більш того, відповідач ОСОБА_9, який є фактичним власником транспорту, оскільки він повністю розрахувався за нього, звернувся до правоохоронних органів з заявою про заволодіння автомобілем, але коли було з'ясовано, що до цього причетний його родич, відкликав цю заяву. Оскільки майно вибуло з володіння без їхнього дозволу, просять залишити позовні вимоги до них без задоволення.

Із письмових заперечень страхової компанії випливає, що підставою для відшкодування шкоди, яку заподіяно джерелом підвищеної небезпеки є наявність вини застрахованої особи, яка встановлена рішенням суду, і оскільки страхова компанія не володіє відомостями про встановлену вину ОСОБА_10, у неї відсутні правові підстави для виплати відшкодування. Самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, на думку представника страховика, є невиконання учасником ДТП вимог закону про звернення до страхової компанії з відповідною заявою протягом трьох робочих днів. Вимоги про відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою годувальника, є необґрунтованими, оскільки померлий не мав офіційних джерел доходів. Вимоги про стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до законодавства про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів моральна шкода відшкодовується лише потерпілому від ДТП, тобто фізичній особі, яка продовжує своє існування. Так як сталася загибель потерпілого, підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

Вислухавши пояснення учасників кримінального провадження, суд вважає, що позови в частині вимог до ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, і не знаходить підстав для ухвалення про задоволення вимог до інших цивільних відповідачів, виходячи з таких міркувань.

При розв'язанні цивільного позову суд не погоджується з твердженнями представника цивільного позивача ОСОБА_3 про покладення на всіх п'ятьох цивільних відповідачів солідарної відповідальності за спричинену шкоду, оскільки за змістом ст. 1190 ЦК України солідарну відповідальність перед потерпілими несуть особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, і так як в даному випадку підстав для покладення солідарної цивільно-правової відповідальності немає, суд знаходить за необхідне вирішувати питання про обґрунтованість вимог до кожного з відповідачів.

Вирішуючи позовні вимоги до страховика, суд виходить з такого.

Із преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відповідно до ст. 5 Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, в силу ст. 6 зазначеного закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та (або) майну потерпілого.

Згідно наданих в статті 1 Закону понять особи, чия відповідальність застрахована, - це страхувальники та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, а забезпечений транспортний засіб - це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Судом встановлено, що згідно із договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/0974190 від 29.12.2011 року (а. с. 194 т. 2), укладеним між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ВУСО» та ОСОБА_9, застраховано цивільно-правову відповідальність останнього, а страховим випадком за цим полісом є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

Визначення поняття страхового випадку узгоджується з поняттям цієї події, наведеним в статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Виходячи з наведених положень закону і договору між цивільними відповідачами, обов'язок страховика з відшкодування шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, настає за умови його експлуатації лише страхувальниками або іншими особами, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом.

Між тим, як встановлено судом, обвинувачений під час вчинення дій, що становлять диспозицію кримінально караного діяння і які заподіяли шкоди потерпілим, керував транспортним засобом у відсутність будь-яких правових підстав, оскільки заволодів автомобілем всупереч волі осіб, у володінні яких перебував транспортний засіб, здійснював рух у відсутність права на керування транспортними засобами, що суперечить положенням «Правил дорожнього руху України».

Відповідно до ст. 32 Закону не відшкодовується, зокрема, шкода, заподіяна при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

З урахуванням викладеного суд вважає, що за викладених обставин відсутні підстави для покладення на страховика відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки зазначена дорожньо-транспортна пригода хоча й вчинена з участю застрахованого транспортного засобу, але не є страховим випадком в сенсі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки обвинувачений не є особою, відповідальність якої застрахована, ані як страхувальник, ані як особа, чиє володіння транспортним засобом є правомірним.

На зазначені умовиводи суду не випливає той факт, що за заявою цивільного відповідача ОСОБА_9 не розпочато кримінальне провадження за ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом, оскільки: по-перше, як встановлено судом, він, дізнавшись про вчинення правопорушення близьким родичем, відмовився від заяви про кримінальне переслідування племінника; по-друге, неправомірність володіння забезпеченим транспортним засобом винною особою прямо витікає із правил безпеки руху.

Згадані висновки суду підкріплює зміст «Особливих умов використання забезпеченого транспортного засобу» в договорі між цивільними відповідачами, відповідно до яких до керування автомобілем «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, не допускаються особи з водійським стажем менше трьох років.

В силу роз'яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» необхідною умовою виникнення обов'язку страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності осіб, які на відповідній правовій підставі володіють транспортними засобами, є настання страхового випадку (події, внаслідок якої завдано шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована за договором). Якщо факт завдання шкоди відповідно до ст. 6 Закону не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди на підставі загальних правил, встановлених ЦК.

Вирішуючи вимоги до цивільних відповідачів - власників транспортного засобу, - суд також не находить підстав для ухвалення рішення на користь позивачів, виходячи з таких міркувань.

Хоча в силу ст. 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, що заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, і відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, проте згідно із частиною третьою зазначеної статті особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом і завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Загальні правила відшкодування шкоди встановлені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, яку спричинено неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що спричинила її.

Виходячи з встановлених судом обставин заволодіння обвинуваченим транспортним засобом, які не містять ознак недбалості власників автомобілю, так як останні зберігали транспортний засіб у відведеному для цього місці, дозволу на керування ним ОСОБА_10 не давали, ключів від авто не довіряли і не мали можливості припускати, що обвинувачений зможе заволодіти ним в такий спосіб, суд, як вже зазначено, доходить висновку про неправомірне заволодіння винною особою автомобілем, що згідно із наведеними положеннями закону виключає відповідальність власників джерела підвищеної небезпеки.

Так як відповідно до завдань кримінального провадження суд одночасно с вирішенням питання про винуватість особи вирішує питання про цивільно-правові наслідки її дій, суд, дійшовши висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінально-караних діянь, які зумовили настання шкоди, доходить висновку про необхідність покладення на нього цивільно-правової відповідальності.

Між тим обвинувачений, який спричинив шкоду у неповнолітньому віці, не досяг віку повної цивільної дієздатності і на час розгляду справи, є учнем середнього навчального закладу, не має ані заробітку, ані доходів, ані майна, достатнього для погашення завданої шкоди, тому суд вважає, що в силу ст. 1179 ЦК України шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, належить стягувати з його законного представника, яким є мати обвинуваченого.

Вирішуючи вимоги позовів про відшкодування шкоди, зумовленої смертю потерпілого, суд не вбачає підстав для їхнього задоволення.

Відповідно до ст. 1200 ЦК України особам, які були на утриманні померлого потерпілого або мали право на одержання від нього утримання, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Згідно із роз'ясненнями п. 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при вирішенні питання про страхові відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді суди повинні застосовувати положення Закону України від 23.09.1999 року № 1105-ХІУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та враховувати відповідні роз'яснення, надані у постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Згідно із преамбулою Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

В силу ст. 2 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» сфера дії цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Виходячи з наведених положень законодавства передумовою для отримання відшкодування у зв'язку із смертю особи особами, що перебували у неї на утриманні або мали право на отримання від нього утримання, є наявність у потерпілого заробітку (доходу), отриманого ним в процесі трудової діяльності.

Між тим, судом встановлено, що з 1997 року потерпілий ОСОБА_11 був непрацевлаштованим і не мав заробітку в розумінні ст. 1200 ЦК України.

Ухвалюючи про відмову у задоволенні цих вимог, суд, крім інших міркувань, враховує, що якщо неповнолітня дитина має право на отримання утримання від батьків, а обов'язок батьків утримувати своїх дітей закріплений в сімейному законодавстві, то факт перебування непрацездатної за віком матері в силу принципу змагальності сторін повинен бути предметом доказування. З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 ще й з підстав недоведеності нею факту її перебування на утриманні загиблого сина.

Вимоги ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, пов'язаної з витратами на поховання, суд знаходить такими, що ґрунтуються на законі, вони підтверджені документально, витрати є розумними, а представник відповідача ОСОБА_10, заперечуючи проти них, не спростувала допустимість та належність наданих доказів, тому, на думку суду, вони підлягають задоволенню з урахуванням суми у 8000 грн., яка сплачена відповідачкою ОСОБА_1 добровільно.

Вирішуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суд, безумовно, знаходить ґрунтовними ці вимоги, оскільки вони зумовлені глибокими емоційними переживаннями з приводу втрати найближчої людини, якою є син та батько, і при вирішенні питання про розмір шкоди, яку належить стягнути, виходить з положень ст. 23 ЦК України, згідно із якою розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодування, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз'яснень п. 16 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання про розмір морального відшкодування, суд враховує вік людини, що передчасно пішла з життя, лише досягнувши 36 років, наявність у нього неповнолітнього сина, потребу якого у спілкуванні з батьком неможливо переоцінити; наявність матері непрацездатного віку, втрата для якої сина є непоправною.

Разом з цим суд у відповідності до ст. 1193 ЦК України враховує і майновий стан законного представника обвинуваченого, на якого покладено відповідальність за шкоду, спричинену винними діями неповнолітньої особи, чий заробіток обчислюється сумою 1400 грн. в місяць і яка одна виховує і утримує двох неповнолітніх дітей.

У зв'язку з викладеним суд вважає, що сума у 700000 грн. у відшкодування моральних страждань потерпілих, які належить стягнути на користь кожного з них з цивільного відповідача ОСОБА_1, є такою що ґрунтується на засадах розумності, виваженості та справедливості.

При призначенні покарання суд виходить із тяжкості і суспільної небезпечності вчиненого діяння, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують його покарання, враховує думку потерпілих про міру покарання для обвинуваченого.

ОСОБА_10 скоїв кримінально карані діяння невеликої тяжкості та тяжке, диспозиція якого охоплює тяжкі наслідки у вигляді смерті людини.

Разом з цим у вчиненому обвинувачений щиро покаявся, активно сприяв суду у встановленні істини, добровільно частково відшкодував заподіяну злочином шкоду, кримінально каране діяння вчинив до досягнення повноліття.

Перелічені обставини суд визнає такими, що пом'якшують покарання ОСОБА_10, і не вбачає обставин, що обтяжують його покарання.

З урахуванням згаданих обставин, а також даних про винного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується як за місцем проживання, так за місцем навчання, є активним учасником громадського життя навчального закладу, беручи постійну активну участь у численних спортивних, освітніх та навчальних заходах різного рівня, виховується в неповній сім'ї, суд при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції самої тяжкої статті обвинувачення знаходить всі підстави для призначення покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого.

З наведених міркувань виходить суд, ухвалюючи і про можливість звільнення винного від відбування покарання з випробуванням, що, на думку суду, не зашкодить реалізації цілей покарання, а призначення максимального іспитового строку для неповнолітньої особи буде додатковим дієвим засобом забезпечення належної соціальної і процесуальної поведінки обвинуваченого.

Переконання суду про можливість звільнення неповнолітньої особи від відбування покарання з випробуванням підкріплює і форма її вини, яка характеризується необережністю по відношенню до наслідків дорожньо-транспортної пригоди.

Відсутність права керування транспортними засобами у обвинуваченого не дає підстави для застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, яке передбачене санкцією статті обвинувачення як альтернативне.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, він не вбачає підстав для звільнення з-під арешту 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, накладеного ухвалою слідчого судді в рахунок забезпечення цивільного позову.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову до ОСОБА_8 і ОСОБА_9 суд вважає за необхідне звільнити з-під арешту автомобіль «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, накладений на підставі ухвали слідчого судді.

Речові докази - предмети з місця пригоди, що знаходилися в салоні автомобілю «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, передані в камеру зберігання речових доказів ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, - підлягають поверненню за належністю ОСОБА_9

Речовий доказ - автомобіль «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, переданий на зберігання в СПР ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, - підлягає поверненню за належністю ОСОБА_9

Речові докази - одяг потерпілого ОСОБА_11, переданий на зберігання потерпілій ОСОБА_3, - підлягає поверненню їй за належністю.

Речовий доказ - мобільний телефон ОСОБА_11 «Нокіа ВЛ-5 СА», переданий на зберігання законному представнику неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 - ОСОБА_6, - підлягає передачі ОСОБА_6

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд

З А С У Д И В:

ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні злочину, що передбачений ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч. 1 КК України, та призначити покарання:

- за ст. 286 ч. 2 1 КК України - у вигляді п'яти років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами;

- за ст. 135 ч. 1 КК України - у вигляді одного року позбавлення волі.

У відповідності до ст. 70 КК України покарання за сукупністю злочинів призначити шляхом поглинення більш суворим менш суворого у вигляді п'яти років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами

На підставі ст. ст. 75, 104 КК України від відбування покарання звільнити, якщо обвинувачений протягом іспитового строку тривалістю в два роки не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього в силу ст. 76 КК України обов'язки з'являтися до кримінально-виконавчої інспекції для реєстрації; повідомляти кримінально-виконавчій інспекції про зміни в місці проживання, роботи та навчання.

Запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання до набрання вироком законної сили не змінювати.

Цивільні позови до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, у відшкодування матеріальної шкоди 4792 грн. 87 коп., 70000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, в особі законного представника ОСОБА_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_5, у відшкодування моральної шкоди 70000 грн.

В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_6 відмовити

У задоволенні вимог до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відмовити.

Речові докази - предмети з місця пригоди, що знаходилися в салоні автомобілю «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, передані в камеру зберігання речових доказів ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, - повернути за належністю ОСОБА_9

Речовий доказ - автомобіль «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, переданий на зберігання в СПР ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області, - повернути за належністю ОСОБА_9

Речові докази - одяг потерпілого ОСОБА_11, переданий на зберігання потерпілій ОСОБА_3, - повернути ОСОБА_3

Речовий доказ - мобільний телефон ОСОБА_11 «Нокіа ВЛ-5 СА», переданий на зберігання законному представнику неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 - ОСОБА_6, - повернути ОСОБА_6

Звільнити з-під арешту, накладеного ухвалою слідчого судді від 16.01.2013 року, автомобіль «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1.

На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Щаслива