Ухвала суду № 37823994, 18.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17005/13-а ( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

18 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Костюк Л.О.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів України у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Астрал-сервіс» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрал-сервіс» (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів України у м.Києві (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.08.2013 року №0002072204 та від 15.08.2013 року №0002082204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідачем проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.04.2013 року №1586/22-5-04/32853304.

В ході перевірки контролюючим органом виявлено порушення Позивачем вимог пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 273 222,00 грн та заниження податку на додану вартість на загальну суму 247 433,00 грн.

15.08.2013 року Відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№0002072204 про збільшення Позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 309 291,50 грн, в тому числі за основним платежем - 247 433 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 61 858,5 грн;

№0002082204 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 273 595,00 грн, в тому числі за основним платежем - 273 222,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 373,00 грн.

На думку контролюючого органу, порушення Позивача полягає в тому, що відповідно укладеного 15.04.2011 року між Позивачем (Ліцензіат) та ТОВ «Сокар Енерджі Україна» (Ліцензіар) субліцензійного договору №15/04/2011-ТМ про надання дозволу на використання знаку для товарів і послуг «SOKAR», Позивач повинен здійснювати закупку палива виключно від ТОВ «Сокар Енерджі Україна», а тому контролюючий орган дійшов висновку про безпідставність віднесення Позивачем витрат на придбання палива у ТОВ «Торовий дім «Сокар Україна» до складу валових витрат, а нарахований податок на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Проте, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про помилковість такого твердження з огляду на наступне.

Згідно визначення пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Кодексу витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податково-го) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Кодексу.

Відповідно п.138.2 ст.138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподат-кування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення плат-ником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ве-дення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Кодексу встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків).

Згідно п.198.1 ст.198 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями п.198.3 ст.198 Кодексу визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 201 Кодексу встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Позивачем відображено в податковому обліку з податку на прибуток та з податку на додану вартість результати фінансово-господарських відносин із ТОВ «Торговий дім «Сокар Україна» і включено до складу валових витрат за 3 квартал 2011 року 1 168 827,00 грн та до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2011 року 233 765,00 грн, нарахованих у зв'язку з придбанням Позивачем паливно-мастильних матеріалів згідно з договором від 22.04.2011 року №0122/04/11-ВП.

В матеріалах справи містяться видаткові накладні на товар та товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів у підтвердження придбання Позивачем паливно-мастильних матеріалів відповідного найменування, кількості (об'єм і маса), на загальну вартість 1 168 826,75 грн (без ПДВ), а також виписані продавцем податкові накладні у підтвердження нарахування ПДВ в сумі 233 765,36 грн.

Вказані документи складені відповідно вимог чинного законодавства, підтверджують реальність здійснення господарської операції та є первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, за умовами субліцензійного договору №15/04/2011-ТМ від 15.04.2011 року «Сокар Енерджі Україна» надав Позивачу за винагороду строком до 31.12.2013 року невиключну ліцензію на використання торгового знаку «SOKAR».

Відповідно пп.2.1.3 ТОВ «Сокар Енерджі Україна» зобов'язується забезпечити поставку паливно-мастильних матеріалів для Позивача на підставі погодженого сторонами договору поставки таких паливно-мастильних матеріалів.

Колегія суддів вважає вірним твердження суду першої інстанції про те, що факт укладення субліцензійного договору від 15.04.2011 року №15/04/2011-ТМ не впливає на правильність відображення Позивачем у податковому обліку операцій з придбання паливно-мастильних матеріалів ТОВ «Торговий Дім «Сокар Україна», оскільки не спростовує фактичного придбання Позивачем товарів з метою їх подальшої реалізації, належного їх документального оформлення, що, відповідно, є підставою для формування валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Господарсько-договірні відносини між сторонами субліцензійного договору не обмежують Позивача у здійсненні правомірної господарської діяльності.

Крім того, роздрібна торгівля паливно-мастильними матеріалами (бензин, дизпаливо) через мережу автозаправних станцій є основною операційною діяльністю Позивача.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Позивачем вірно обчислено та нараховано валові витраті за 3 квартал 2011 року в сумі 1 168 827,00 грн та податковий кредит з податку на додану вартість за липень 2011 року в розмірі 233 765,00 грн.

Відповідно, є протиправним застосування до Позивача штрафних санкцій в сумі 58 441,25 грн з податку на додану вартість.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість та законність рішення суду першої інстанції про задоволення заявлених позовних щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.08.2013 року №0002072204 та від 15.08.2013 року №0002082204.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів України у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Троян Н.М.

Костюк Л.О.

Ухвала складена в повному обсязі 21 березня 2014 року.

.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.